Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Те, що повідомив Пеньковський, звеселяло британців, але насторожувало, злило, бісило й ображало американців.

Уже в ході Першої світової війни Великобританія, колись «володарка морів» і найпотужніша економіка світу, була витіснена Америкою з першого місця. Після Другої світової війни Радянський Союз зі своїми ракетами і бомбами затесався в число наддержав. А побиті в ході Другої світової війни Німеччина і Японія швидко піднялися після розгрому. Не обтяжені величезними витратами на озброєння, вони піднесли економіку своїх країн на такий рівень, що потіснили Британію на світових ринках. Якщо вірити радянській пропаганді, то Британія остаточно й безповоротно відсунута з висот світового лідерства як в економіці, так і у військових справах. А якщо повірити російському полковнику Пеньковському, то справи Британії на тлі дутої радянської могутності йдуть зовсім не так уже сумно...

Але ті ж самі відомості не до вподоби американцям. Як же так? У Радянського Союзу немає ракет у достатку? Добре, повіримо. Що ж отримаємо?

Вже так було добре американським політикам, генералам, промисловцям, банкірам, коли Хрущов стукав черевиком в ООН або поминав чиюсь матір. Під цей гуркіт, під ці істеричні крики Америка нарощувала ударну міць. Хрущов був головним союзником найагресивніших противників СРСР, хоча з простоти душевної і не розумів цього.

Американським генералам і адміралам не було потреби уламувати Конгрес розщедритися на військові потреби. Це робив за них Хрущов. Однієї короткої фрази Хрущова вистачило, щоб переконати всіх, хто сумнівався. І фраза ця - «Ми вас поховаємо!»

Верховодам американського бізнесу, які загрібають мільярди на виробництві зброї, не було потреби навіть рекламувати свою продукцію і пояснювати Його Величності Платнику податків, навіщо цієї зброї потрібно так багато, чому вона потрібна в терміновому порядку і чому за цю зброю треба платити такі шалені гроші. Замість реклами і пояснень було простіше показати народу Америки хроніку - крик хама на трибуні Генеральної Асамблеї ООН.

Хрущов був головним союзником найагресивніших противників СРСР, хоча з недоумства не розумів цього.

Щороку під час хрущовського правління Америка вводила в дію один новітній ударний авіаносець типу «Форрестол». Швидкість - 34 вузли. Не кожен есмінець вженеться. Але ж у кожного «Форрестола» - 76 000 тон повної водотонажності, п'ять тисяч осіб екіпажу, 70 бойових літаків. Чи багато це - 70 літаків? У нас винищувальний авіаційний полк - 40 літаків: три ескадрильї по 12 літаків і 4 літаки в ланці керування. Полк фронтових (за західними поняттями - тактичних) бомбардувальників - 30 машин: три ескадрильї по 9 машин і 3 машини в ланці керування. Виходило, якщо на наші стандарти перевести, що на кожному «Форрестолі» - по два авіаційних полки. Найогидніше полягало в тому, що проходило лише три роки від закладки кіля до здачі кожного «Форрестола» флоту.

Щороку під час хрущовського правління Америка вводила до ладу один новітній ударний авіаносець типу «Форестол». Швидкість 34 вузли, 76 тисяч тон повної водотоннажності, п'ять тисяч осіб екіпажу, 70 бойових літаків (два авіаційні полки, якщо перекласти на радянські стандарти). І найнеприємніше: від закладки кіля до здачі флоту кожного нового авіаносця проходило лише три роки.

В 1960 році вийшла затримка - жодного авіаносця флот США не отримав. Зате вже наступного 1961 року промисловість дядька Сема відігралася. Флот отримав одразу три ударні авіаносці. Два нові, типу «Кітті Гок», водотонажністю по 80 тисяч тон кожен, здатні нести по 85 літаків, і один атомний, «Ентерпрайз», - водотонажність 90 тисяч тон, швидкість 35 вузлів, запас ходу необмежений. І побудований «Ентерпрайз» за три з половиною роки. А щоб йому не було нудно в океані, одночасно з ним до складу флоту введено перший у світі атомний ракетний крейсер «Лонг Біч» - це захист авіаносця від літаків, надводних кораблів і підводних човнів противника, це зв'язка: працюй, атомний авіаносець, по дальніх цілях, за свою безпеку не бійся - атомний ракетний крейсер завжди поруч.

У 1961 році американський флот отримав чотири атомні торпедні підводні човни типу «Скіпджек» з підводною швидкістю більше 30 вузлів.

Темп будівництва флоту наростав. Того ж року були спущені на воду сім атомних підводних човнів: чотири торпедні, типу «Трешер», і три ракетні, типу «Етан Аллен». І тут же закладені ще 15 човнів: 5 торпедних, типу «Трешер», і 10 ракетних, новітнього типу «Лафаєт».

Атомні човни, як ракетні, так і торпедні, вступали в дію через два - два з половиною роки після закладки. Було вирішено так і тримати. Клепати їх у тому ж темпі. А разом з ними - крейсери, есмінці та все інше, що потрібно для того, щоб спати спокійно, не звертаючи уваги на гуркіт чиїхось підборів по трибуні.

Для нових авіаносців були потрібні нові літаки. Але ще більше літаків треба було побудувати для Військово-Повітряних Сил. Тут і асортимент ширший: винищувачі, штурмовики, транспортні літаки, розвідники, бомбардувальники, тактичні і стратегічні, вертольоти різних мастей і призначень. А ще - ракети зенітні. І ракети стратегічні. Раз у росіян перевага, їх наздогнати треба.

І про протиракетну оборону Конгрес подбав. Грошей на неї невпрогорт відкраяв - на загоризонтні локатори, на системи раннього попередження, на будівництво вирубаних у гранітних скелях командних пунктів і притулків. Це скільки ж робочих місць! Це скільки ж техніки і матеріалів! А їх поставка - нові робочі місця! У всіх учасників цих великих звершень з'являться гроші, і вони будуть купувати нові будинки - саме такі, які демонстрували очманілим радянським людям у Сокольниках. І машини будуть купувати, і холодильники з телевізорами. А це нові робочі місця і нові забезпечені громадяни з грошима в кишені і планами придбання будинків, квартир і модних унітазів.

І не обмежує себе Америка будівництвом ракет, підводних човнів, авіаносців і крейсерів. Багато ще всього творить Америка тільки тому, що вірить (і хоче вірити!) погрозам Хрущова.

Але якщо повірити не Хрущову, а полковнику Пеньковському, то всі ці «Полариси», «Мінітмени» й «Титани» ні до біса не потрібні. Принаймні - в таких кількостях і так швидко. Якщо у росіян один атомний підводний човен з трьома ракетами, надводним стартом і малою дальністю, то навіщо Америці 41 атомний підводний човен і 656 ракет на них, та з підводним стартом, та з такою дальністю і точністю?

Якщо полковник Пеньковський каже правду, і якщо ця правда стане відома народу, то доведеться різати програми розгортання всіх цих підводних човнів, крейсерів, авіаносців, ракет, стратегічних бомбардувальників, ядерних бомб, торпед, артилерійських снарядів, головних частин для ракет. Чи приємно таку правду почути уряду? Уряд вимагав мільярди на небачені ніде у світі військові витрати заради запобіганню загрози. А загроза ж, виходить, дута! Як правителям визнати, що вони жахливо помилялися?

От ви, громадяни читачі, вірите в те, що правителі чекають від розвідки правдивих повідомлень? Не вірте. Перевірте на собі. Ось іде листоноша до вашої поштової скриньки. Що б ви хотіли від нього отримати: щось приємне або правду? О, ви б хотіли отримати приємну правду. Так не буває. Правда завжди огидна. Тепер поставте себе на місце правителів. Розвідник - це той, хто несе уряду новини. Думаєте, правителям приємно правду знати? Та вони такі ж люди, як і ви. Тільки гірші.

А як американській розвідці одкровення Пеньковського вислуховувати? Відомості американська розвідка черпала в основному з радянських газет. А наші, такі правдиві газети визнавали: так, є недоліки. Однак і радянські вожді, і преса слово «недоліки» завжди вживали тільки в поєднанні з іншим словом - «окремі недоліки». Проблем в Радянському Союзі не було. Взагалі ніяких. Були труднощі. Але й це слово вживалося тільки в нерозривній зв'язці з іншим - тимчасові труднощі. Наполегливе повторення одних і тих же термінів магічно впливало на аналітиків американських розвідувальних служб. Крім того (і це головне), військовий бюджет - це великий-превеликий і дуже ароматний пиріг. І кожному від того пирога хочеться урвати побільше. Тому розвідки армії, авіації і флоту США змагалися.

Найстрашніша загроза Америці - радянські ракети. А загрозу краще переоцінити, ніж недооцінити. І розвідка Військово-Повітряних Сил США переоцінювала. Дещо. На підставі цієї інформації керівництво ВПС доводило, що терміново потрібні стратегічні ракети у величезних кількостях, та щоб у підземних сховищах. Адже це щось на зразок розвідного ключа в мозолистій руці: нехай ті, хто задирається, пам'ятають про наслідки, - як стукну раз, так і череп провалю. Але ракета має жахливий недолік: якщо її запустити, то назад не повернеш. Тому потрібні стратегічні бомбардувальники в таких же кількостях. Ракету в шахті противник не бачить, тому й не особливо її боїться. А стратегічний бомбардувальник - загроза видима, до того ж бомбардувальник можна в останній момент перенацілити, а то й зовсім повернути, уникнувши ядерної катастрофи. Крім того, потрібна система протиповітряної та протиракетної оборони. У росіян же он яка міць!

Правильно, відповідала розвідка американського флоту. Але краще наші стратегічні ракети розміщувати не на землі Америки, а в океанах, на підводних човнах, а бомбардувальники - на авіаносцях. У цьому випадку росіянам доведеться витрачати свої ядерні заряди не для ударів по американському континенту, а по океанських просторах. Ось чому треба будувати підводні човни та авіаносці.

З цим погоджувалася розвідка американської армії. Але додавала: але ж нам не тільки Америку захищати, але ще й численних союзників у Європі та Азії. Росіяни ще й в Африку лізуть. Ще ось і під боком Америки, на Кубі соціалізм розвели. Для захисту наших друзів на інших континентах нам потрібні танки. У росіян он їх скільки! Якщо ми наших друзів не захистимо, то незабаром Ради розповзуться по всьому світу. Вони вже в Єгипті та в Індонезії, в Конго і в Болівії. Ніякими ракетами їх з Алжиру і Сирії не витравити. Тому - танки! І бронетранспортери! Гаубиці, гармати й артилерійські тягачі! А ще - аеромобільні війська, піхота на вертольотах. І протитанкових засобів побільше, інженерної техніки, засобів зв'язку та керування військами. Стратегічна ракета - добре. Але це молот. Не для кожної роботи він добрий. Десь і простим молотком обійтися можна. Тому потрібні ракети тактичні з дальністю на десятки і сотні кілометрів, і заряди ядерні малі та надмалі...

Кожен гнув свою лінію, і кожен правий. Що робити? Збільшувати бюджет, щоб усім вистачило. А росіяни на місці не стоять. Росіяни найпершими у світі запустили людину в космос. Росіяни створили найпотужніший у світі ядерний заряд. А вже про кількість танків і казати не варто: одне незадоволення.

Але якщо на мить припустити, що полковник Пеньковський правий, то розвідці не поздоровиться. У минулі часи гонець віз султану звістку, не знаючи, яка вона. І якщо звістка була поганою, то гінцеві рубали голову. Від цього султану легше ставало. За погану звістку про те, що Радянський Союз слабкий, американській розвідці голову не відрубають, але зрубають бюджет. Проти сильного Радянського Союзу потрібна сильна розвідка, а навіщо витрачати величезні кошти на розвідку, якщо противник слабкий?

Дістанеться і кожному розвіднику персонально: що ж це ви, хлопці, роками воду каламутили? І як після цього всіх вас професіоналами величати?

Ох, недаремно один розвідник у Москві відмовився взяти документи Пеньковського! Прокляті британці пішли на контакт - як тепер від інформації Пеньковського відхреститися?

Кращий шлях - спіймати Пеньковського на неточності, на протиріччях, а то й на брехні, і перестати йому вірити.

20 квітня 1961 року, наприкінці першої зустрічі в Лондоні, Пеньковський повідомив, що через два-три місяці слід очікувати якихось дуже важливих подій у Німеччині - політичних, військово-політичних або суто військових.

– Це ще чому? - Не повірили два американські джентльмени. - Ви лишень полковник, звідки вам знати плани Хрущова?

– Я планів Хрущова не знаю. Але я знаю, що влітку готується політ другого радянського космонавта.

– Який зв'язок між Німеччиною і космонавтом?

– Найпряміший. Успіхом у космосі Хрущов постарається скористатися на землі.

2

Найневдячніша у світі робота - робити прогнози. Утримайтеся від прогнозів! Якщо ваш прогноз збудеться, ніхто його не згадає, ніхто вам спасибі не скаже. А якщо прогноз не збудеться, ваше пророкування обов'язково згадають, вас викриють у шарлатанстві, невігластві, відсутності професіоналізму.

Полковник Пеньковський ішов ва-банк. Йому потрібно було йти на крайні заходи заради того, щоб йому повірили, бо він передбачив якісь великі політичні, дипломатичні або військові події в Німеччині влітку 1961 року.

А два американські джентльмени по закінченні зустрічі потерли руки: передбачення Пеньковського не збудуться, тому можна буде його оголосити підсадною качкою і більше ніколи йому не вірити.

3

Через три тижні після польоту в космос Юрія Гагаріна, 5 травня 1961 року, американський астронавт Алан Шепард здійснив суборбітальний політ у космос тривалістю 15 хвилин 28 секунд. Космічний корабель «Меркурій» піднявся на висоту 187 кілометрів і, не виходячи на навколоземну орбіту, повернувся на землю. Вірніше - на воду.

В той час було невідомо, хто зробив радянську ракету. А американську - відомо: Вернер фон Браун, полонений гітлерівець, крилаті, а потім і балістичні ракети якого зовсім недавно з виттям і гуркотом трощили Лондон. Тому в усьому світі перемога американців у космосі якось і не сприймалася чисто американською. А британців вона до того ж ще й злила: так це той самий? Бач героя знайшли з гітлерівської зграї!

Вернер фон Браун, творець ракетного двигуна F-1, встановленого на першому ступені ракети «Сатурн-5», поруч зі своїм творінням.

Америка, зрозуміло, раділа. Але присмак гіркоти не проходив. Радянський Союз - перший. Америка - друга. Різниця не тільки в цьому. У Гагаріна - оберт навколо Землі. У Шепарда - тільки ривок вгору з негайним поверненням. Політ Гагаріна тривав 108 хвилин. Політ Шепарда - 15 хвилин.

Шепард ще надолужить своє. Через десять років, у 1971 році, Алан Шепард злітає на Місяць командиром корабля «Аполон-14». Він покатається по Місяцю на всюдиході. Він візьме з собою три м'ячі для гольфу і першим пограє в гольф на запорошених місячних стежках, використовуючи як ключки підручний інструмент.

Але це буде потім. А поки першість Радянського Союзу в розвитку ракетно-космічної техніки не оскаржувалися ніким. І якщо успіхи Радянського Союзу в космосі настільки явні, очевидні та вражаючі, то й бойові ракети у нього повинні бути настільки ж страшними і досконалими. Чи не так?

- Ні, не так, - стверджував полковник Пеньковський.

4

Відставання Америки на першому етапі космічної гонки мало просту причину.

В кінці Другої світової війни Сполучені Штати мали надпотужний військово-морський флот, так само надпотужну стратегічну авіацію, крім того - ще й ядерну зброю. До того ж, у Європі та в Азії Сполучені Штати мали безліч військових баз, із яких у разі потреби можна було нанести нищівні удари по Радянському Союзу. В Америці були створені найкращі у світі ракети середньої дальності як наземного, так і морського базування. Міжконтинентальна балістична ракета Сполученим Штатам була не дуже потрібна. Навіщо стріляти по Радянському Союзу з території США, накликаючи на себе удар у відповідь, якщо можна це робити з території Великобританії, Туреччини, Італії, Греції і так далі. В Америці велася робота по створенню міжконтинентальної ракети, проте нагальної потреби в цьому не було.

На заключному етапі Другої світової війни Радянський Союз не мав ні надпотужного флоту, ні стратегічної авіації, ні ядерної зброї. Не було і баз, із яких можна було б ударити по Америці.

Радянський флот у кінці Другої світової війни не мав жодного авіаносця. Нічого в перспективі не намічалося. Радянський флот мав три лінійні кораблі. Але побудовані вони були ще за царя Миколи. Дві світові війни вони відвоювали, свій вік відслужили, їх пора було ламати.

В кінці війни Радянський Союз не мав стратегічного бомбардувальника. Довелося копіювати американський Б-29, який під час війни здійснив вимушену посадку на радянському аеродромі після нанесення бомбового удару по Японії. Літак був скопійований і названий Ту-4.

В кінці війни Радянський Союз не мав стратегічного бомбардувальника. Довелося копіювати американський Б-29, який під час війни здійснив вимушену посадку на радянському аеродромі після нанесення бомбового удару по Японії.

Літак був скопійований і названий Ту-4. Однак копіювання означає відставання.Ми копіюємо те, що у супротивника вже є. Поки ми копіюємо, він іде вперед. На копіювання йдуть роки. Потім - роки на освоєння виробництва.

Проте копіювання означає відставання. Ми копіюємо те, що в супротивника вже є. Поки ми копіюємо, він іде вперед. На копіювання йдуть роки. Потім - роки на освоєння виробництва. Поки Туполєв копіював Б-29, в Америці був створений Б-36, найбільший бомбардувальник за всю історію людства. Стратегічний бомбардувальник попереднього покоління Б-29 помістився у нього під крилом. А радянський Ту-4, як дві краплі схожий на Б-29, можна було поставити під інше крило.

Поки Туполєв копіював Б-29, в Америці був створений Б-36, найбільший бомбардувальник за всю історію людства (на верхньому знімку - праворуч). Стратегічний бомбардувальник попереднього покоління Б-29 помістився у нього під крилом (на верхньому знімку - ліворуч).

Якщо немає океанського флоту, якщо немає повноцінної стратегічної авіації, якщо немає баз, із яких можна було б дістати Америку, то доводилося шукати інші рішення. А рішення могло бути тільки одне: створення міжконтинентальної балістичної ракети.

Америці вона не дуже потрібна, а нам - конче.

Така ракета була створена Корольовом. Називалася вона 8К71, варіанти - 8К72, 8К74 та інші. Для масового розгортання така ракета не підходила. Вона становила собою зв'язку з центрального і чотирьох бічних блоків, яку неможливо було заховати ні в яку шахту. Довжина ракети - 32 метри, діаметр «пакета» блоків першого ступеня по повітряних кермах - 10,3 метри. Якщо шахту і вдалося б побудувати, то потрібна була б кришка вагою в багато тисяч тон. Кожна ракета вимагала великого часу на підготовку до старту і величезної інфраструктури, включаючи кисневий завод недалеко від кожного стартового майданчика. Сам стартовий майданчик становив собою циклопічну споруду, вкрай вразливу і добре видиму розвідувальним літакам.

21 серпня 1957 року така ракета (після трьох попередніх невдалих спроб) досягла заданого квадрату. 27 серпня про це на весь світ повідомило ТАРС. Це була сенсація. Це був скандал. Американська розвідка не змогла заздалегідь попередити уряд США про те, що в Радянському Союзі ведуться великомасштабні роботи в цьому напрямку.

Америка потім надолужить згаяне. Але на це потрібен час.

З моменту першого польоту в космос минуло п'ятдесят років. У 2011 році списаний останній «Шаттл», у США більше немає потужного носія для пілотованих польотів. З цього моменту американські астронавти будуть літати в космос на модернізованих модифікаціях «Чудової сімки» - ракети Р-7 великого російського конструктора Сергія Павловича Корольова, на якій півстоліття тому літав у космос старший лейтенант зі сліпучою голлівудською посмішкою.

Повторю: ракета Р-7, «Чудова сімка», добра для польотів у космос, але як бойова ракета для масового розгортання не годилася.

5

Тим часом імперія Хрущова - Козлова тріщала й розповзалася по швах.

Відразу після смерті Сталіна, влітку 1953 року, довелося танками втихомирювати Східну Німеччину.

У 1956 році від Радянської імперії ледве не відірвалися Польща та Угорщина. Врятували танки. Але і в Радянському Союзі кипіла народна лють. Просто країна у нас величезна, всі засоби інформації під контролем Кремля, - якщо в одному місці палахкотітиме, в інших про це не знають. У 1956 році вибухнуло повстання в Новоросійську. Люд штурмом взяв і розгромив відділення міліції, побив міліціонерів, спалив документи. У тому ж році - Оренбург. У жовтні 1956 року, коли радянські танки душили Будапешт, повстало радянське місто Слов'янськ.

11 червня 1957 року - бунт у Подольську.

1-4 серпня 1959 року - повстання в Теміртау. Комітет партії і відділення міліції розгромлені. Повсталі захопили зброю. На придушення кинуті війська. В ході боїв обидві сторони застосовували вогнепальну зброю. 109 солдатів і офіцерів отримали поранення, у тому числі 32 - з вогнепальної зброї. Убито 11 і поранено 29 учасників повстання. П'ятеро поранених померли в госпіталі. Наказ про розстріл заколотників віддав член Президії ЦК КПРС генерал-лейтенант Брежнєв Леонід Ілліч.

15-16 січня 1961 року повстав Краснодар. Гасло: змести радянську владу і влаштувати нову Угорщину. Люд «заспокоював» командувач військами Північно-Кавказького військового округу генерал-полковник Плієв Ісса Олександрович. Заспокоїв надійно. Наступного року він був возведений Хрущовом в генерали армії.

ПЛІЄВ ІССА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1903-1979). Двічі Герой Радянського Союзу. В армії з 19 років. У 1926 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу. В роки Великої Вітчизняної війни 16 разів персонально згадувався в наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Й.В. Сталіна. У 1962 році жорстоко придушив повстання робітників у Новочеркаську, після чого за рішучість, жорстокість і відданість владі призначено командувачем угруповання радянських військ на Кубі.

Не встигли згасити в Краснодарі, спалахнуло в Кіровабаді.

25 червня 1961 року збунтувався Бійськ: розгром міліції, стрілянина на вулицях, три смертні вироки призвідникам.

30 червня 1961 року повстало місто Муром. Були розгромлені відділення міліції, міський відділ КДБ, побитий прокурор міста, повсталі захопили зброю і застосували її для самооборони. Бунт придушений загонами міліції та військами, перекинутими з інших районів. Троє керівників повстання засуджено до смертної кари.

6

Становище в сільському господарстві, промисловості, на транспорті, у Збройних Силах теж не радувало.

Причина тому - крайнє неефективна економічна система соціалізму.

Заради соціальної справедливості в Радянському Союзі була ліквідована приватна власність на засоби виробництва. Але якщо в країні немає приватної власності на засоби виробництва, то хто ж буде виробництвом керувати? Правильно: держава. А що є держава? Правильно: державні установи - уряд, міністерства, державні комітети і так далі і тому подібне. Простіше кажучи - бюрократія.

Одне з двох:

або промисловість, транспорт, сільське господарство, газети, журнали, театри, телебачення, торгівля - все це знаходиться в руках громадян країни.

або все це - в руках бюрократії.

Соціалізм - це влада держави, тобто влада бюрократії. А раз так, то всі роки комуністичного правління, з моменту захоплення влади в 1917 році і до самого краху в 1991 році, країна жила в умовах жахливої економічної кризи і тотального дефіциту товарів. В країні не вистачало всього: житлових будинків і автобусів, туфель і сумок, шкарпеток і рукавичок, килимів і меблів, автомашин та гаражів, нижньої білизни та медичних інструментів, доріг і мостів, сільськогосподарського інвентарю та посуду, туалетного паперу і шкільних підручників, прального порошку і м'яса, запчастин і радіоламп.

Анекдот з життя: несе чоловік десяток рулонів туалетного паперу. Всі зустрічні-поперечні цікавляться: де, в якому магазині купив? Той відбивається від них: так не купив я! З хімчистки несу!

Черги - головна ознака соціалізму. Скрізь, де економіка переходила під контроль держави - тобто бюрократії, - негайно шикувалися черги: за хлібом і гасом, за милом і сірниками, за ковбасою і білими капцями. Черга означала брак, брак породжував чорний ринок. І він процвітав. Хрущов боровся з чорним ринком улюбленим методом - розстрілами. Економічні проблеми він намагався вирішити інструментами ката. Ясно, що нічого з цього вийти не могло. Брак предметів споживання загострювався, чорний ринок розповзався по країні - всі все діставали за знайомством і блатом.

На всіх вистачало тільки горілки. Люди працювали, будували танки й літаки, ракети й підводні човни. І за свою роботу отримували гроші. А товарів мало. Це називалося науковим терміном - «попит перевищує пропозицію». Якщо держава друкує багато грошей, а купувати на них нічого, то ціни злетять, а гроші знеціняться. Збільшити виробництво товарів і підвищити їх якість соціалістична держава не здатна. Залишалося якимось чином вилучати ці гроші з кишень громадян. Метод був знайдений простий - ввести монополію на виробництво горілки і нею торгувати. Боротьба з інфляцією по-радянському - споювати підвідомчий люд. Будь-яке інше виробництво горілки, крім казенного, було вирішено оголосити кримінальним злочином. Кожного, хто сам намагався горілку гнати, - садили.

Економіку великої країни Хрущов довів до того, що до кінця десятиліття його влади були введені картки на хліб.

Про те, що собою становила економіка Радянського Союзу в тому переможному 1961 році, розказує такий факт. Через шість днів після першого польоту людини в космос, 18 квітня 1961 року, Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР товариш Хрущов Микита Сергійович підписав таємне розпорядження: «Визнати необхідним подарувати від імені Уряду СРСР першому пілоту-космонавту СРСР майору Гагаріну Ю.А. та членам його сім'ї автомашину «Волга», житловий будинок, меблі та екіпіровку згідно з додатком... ». У списку тому багато всього доброго. В тому числі:

постільна білизна - 6 комплектів;

ковдри - 2 штуки;

взуття - дві пари (чорні і світлі);

сорочки білі - 6 штук;

шкарпетки - 6 пар;

хустки носові - 12 штук;

рукавички - 1 пара.

Якби не злітав Гагарін у космос, залишився б без шкарпеток і постільної білизни.

«Де ви знайшли хлопця з такою пролетарською біографією, таким аристократичним прізвищем, такою голлівудською посмішкою?..»

Микита Хрущов і Юрій Гагарін на Внуковському аеродромі після завершення космічного польоту (14 квітня 1961 року).

Ось вам «картина олією»: вождь наддержави, очільник першої у світі соціалістичної держави, лідер світового комуністичного руху особистим розпорядженням розподіляє носові хустки серед особливо відзначених.

Проте! Товариш, вір: скоро настане щасливе й радісне життя, коли всім буде за потребою.

7

3 липня 1961 року сталася аварія на К-19, першому радянському атомному підводному човні, озброєному балістичними ракетами з ядерними бойовими частинами. Через недоброякісне заводське зварювання розірвало трубопровід першого контуру реактора. Дозиметри зашкалили. Кришка реактора світилася фіолетовим світлом. Система охолодження реактора вийшла з ладу, почався стрімкий нагрів. Героїчними зусиллями екіпажу була створена позаштатна система охолодження.

Офіцери і матроси, які монтували нову, не передбачену ніякими інструкціями та проектами систему охолодження, отримали сильні дози опромінення. Тут же, на очах своїх товаришів, вони стали розпухати.

Додатково до всього був втрачений радіозв'язок. К-19 на одному реакторі в надводному положенні йшов у район, у якому за розрахунками командира корабля капітана 1 рангу Миколи Володимировича Затєєва повинні були знаходитися радянські кораблі.

Десять годин К-19 ішов без зв'язку, без можливості повідомити про те, що трапилося. Нарешті був помічений силует підводного човна, зв'язок з яким встановили сигнальними ракетами.

Смерть не змусила себе чекати. Вісім осіб померли через кілька днів. Потім смерть добралася й до інших. Скільки їх всього померло від отриманих доз, не знає ніхто. Центральний орган Міністерства оборони газета «Красная звезда» 26 грудня 1992 року (через 31 рік після події) повідомила: «Подальша доля всіх 139 членів екіпажу К-19 невідома».

Хтось з екіпажу з кимось підтримував зв'язок, хтось комусь писав, з кимось зустрічався. Але для нашої великої Батьківщини доля її синів байдужа. Нікого ні в уряді, ні в Міністерстві оборони, ні в керівництві флоту доля моряків більше не цікавила.

Ключовий момент

Слабким місцем плану операції (а заодно і великою проблемою начальника ГРУ генерала армії Сєрова, командувача ракетних військ і артилерії Сухопутних військ Головного маршала артилерії Варенцова і всіх інших, хто був у змові) було те, що полковник Пеньковський не зумів встановити контакт з американським розвідником достатньо високого рангу, якому можна було б довірити долю планети Земля. Контакт довелося встановлювати з британською розвідкою, але уряду Великобританії вся інформація, передана Пеньковським, була непотрібна. Ця інформація стосувалася, насамперед, протистояння СРСР і США. Тому вона була потрібна тільки уряду США. Британці оцінили інформацію, показали її американцям, і тільки після того американці зважилися на контакт.

Інформація Пеньковського ставала відомою одночасно двом розвідкам і двом урядам. Такий стан не міг тривати довго. Тим більше, що американцям інформація Пеньковського вочевидь заважала.