Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

22 жовтня 1962 року людство вперше у своїй історії вийшло на грань самознищення.

Кілька днів тривали таємні зустрічі шпигунів і дипломатів, брат президента США зустрічався з послом СРСР, уряди обмінювалися телеграмами... Міністр закордонних справ СРСР товариш Громико відчайдушно брехав, що ніяких радянських ракет на Кубі немає, йому підспівували радянський посол у США товариш Добринін і постійний представник СРСР при ООН товариш Зорін.

Президент США Кеннеді (праворуч) зустрічається з радянським міністром закордонних справ Андрієм Громико (в центрі) та послом СРСР у США Анатолієм Добриніном (ліворуч) у Білому домі 18 жовтня 1962 року. На цій зустрічі Кеннеді не розкриває, що він уже знає про присутність радянських ракет на Кубі, а Громико заявляє, що радянська військова допомога Кубі носить суто оборонний характер.

Тоді американці показали всьому світу знімки: а це що за ковбаса під пальмами? А ось це що? Давайте на це місце міжнародну комісію відправимо, подивимося, чи не пивна це бочка вісімнадцяти метрів.

25 жовтня на екстреному засіданні Ради Безпеки ООН заступник директора Центру інтерпретації розвідувальних знімків Девід Паркер (стоїть біля фотознімків спиною до камери) продемонстрував фотографії ракетних позицій на Кубі. Представник США в ООН Адда Стівенсон (справа внизу) дає пояснення. У лівому нижньому кутку знімка - представник СРСР в ООН Валеріан Зорін.

І довелося визнати, що так, частково щось є. І знову переговори, таємні зустрічі шпигунів двох країн, дипломатичні ноти, запевнення і заяви. А у президента США рука на кнопці. І деякі радники під лікоть штовхають: тисни, а то програєш!

Джону Кеннеді все це набридло, і було оголошено, що найближчим часом він звернеться до нації з важливим повідомленням. Що такого особливо важливого міг у той момент повідомити президент США своєму народу і світу? Та тільки те, що він переходить до рішучих дій.

Хрущов здригнувся.

Відкритим текстом просто через радіо Хрущов звернувся до Америки: Ракети забираю! Все! Кінець кризи!

А щоб не осоромитись остаточно - невеликі умови: якщо ви Кубу не чіпатиме, якщо свої ракети з Туреччини заберете.

- Так тому і бути, - відповів Кеннеді.

2

Радянський контингент був швидко виведений з Куби. Вивезли винищувачі та бронетранспортери, ракети і заряди, артилерійські гармати й бомбардувальники. Ракети вантажили на кораблі в поспіху, перетворюючи в металевий брухт. Будь-яка вм'ятина означала, що запускати таку ракету не можна. А вм'ятин, саден і щербин було з надлишком.

Навантаження ракет в порту Маріель для відправки в СРСР 5 листопада 1962.На пристані - вантажівки з ядерними боєголовками.

Винищувачі МіГ-21, бомбардувальники і торпедоносці Іл-28 вантажили на палуби радянських торгових суден під пильними поглядами американських контролерів. А можна було і не вантажити, а розбити їх молотами на місці або втопити в морі. Після повернення додому їх все одно довелося списати.

Підйомники ракет очікують відправки в СРСР в порту Маріель.

Відхід з Куби був принизливим. Радянські воїни йшли як шкідливі школярі, під свист і улюлюкання американської матросні, під рев розвідувальних літаків, які, тепер уже нікого не соромлячись, носилися над районами завантаження, над чахлими гаями, які зовсім недавно називалися грізним терміном ППР - польові позиційні райони.

Криза завершена. Радянські ракети повертаються додому під пильним контролем супостата. Американський розвідувальний літак RF-101 над портом Касильда зняв не тільки шість ракетних транспортерів на палубі, але і власну тінь (6 листопада 1962 р.).

Патрульний літак ВМФ США супроводжує радянське судно, що йде з Куби. На палубі під стрілами кранів видно декілька незачохленних корпусів ракет.

Ви йдете на тихохідному, неповороткому суховантажі. Трюми напхані зброєю, яка ще вчора була такою грізною. Але ви беззахисні і беззбройні. А поруч пре витончений сірий американський есмінець, і капітан нахабно скалить зуби, і матросня презирливо кидає недопалки за борт, гидливо спльовуючи...

Суховантаж «Полтава» відвозить ракети в СРСР.

Колами обведені стартові кільця, розміщені на палубі в кузовах вантажівок.

3

І тут саме час поставити запитання: а навіщо взагалі Хрущов привіз ракети на Кубу?

Будь-який наймудріший офіційний історик нам дохідливо пояснить: якщо стріляти з Куби, то скорочується польотний час. Раптовість удару - ось у чому виграш!

Пояснення переконливе, але тільки для тих, хто не розібрався в ситуації.

Ракетний удар з території Радянського Союзу в більшій чи меншій мірі міг бути раптовим. Зрозуміло, за умови, якщо у вас є, чим наносити такий удар.

У 1962 році не було засобів боротьби з балістичними ракетами, не було й надійних засобів виявлення запущених на вас ракет. Останній ступінь або навіть просто бойова частина ракети на дикій швидкості раптово з'являлися з-за обрію. Не грало великої ролі, летять вони з далекої відстані чи з ближньої.

Але! Якщо ракету готують до старту в сибірській тайзі, ви цю підготовку бачити не можете. Територія величезна, райони розташування ракет дикі, безлюдні, з доброю охороною. Відомості про ракетний удар надходять на ваш командний пункт у момент, коли бойові частини радянських ракет, немов зірочки, з'явилися на вашому горизонті. Якщо у вас є час, натисніть на кнопки удару у відповідь. Але запущені на вас бойові частини ви вже нічим зупинити не зможете.

А з території Куби раптовий удар ракетами 8К63 і 8К65 нанести було неможливо. На острові Куба радянські ракети були крайнє вразливими ДО старту. Якби готувався ракетний удар, то слід було одночасно підняти кілька десятків ракет у вертикальне положення, годинами їх заправляти і готувати до старту. В цьому випадку ракети піднялися б над кронами пальм, вони були б помітні здалеку.

Позиційні райони ракет знаходилися в густонаселеній, сильно пересіченій місцевості з небагатою рослинністю. Якщо ракети в низині, їх видно з висот. Якщо на висотах, їх видно з низин. Для розміщення ракет довелося виселяти селянські господарства. Селяни виявляли невдоволення і задавали запитання: що це там відбувається на наших плантаціях? Комуністичне керівництво Куби мало в той час безліч ворогів. У сільській місцевості діяли диверсійні загони, закинуті на Кубу в рамках підготовки до операції «Мангуст», метою якої було захоплення острова і повалення режиму Кастро.

У разі одночасного підйому десятків стратегічних ракет у вертикальне положення про це дізналися б відразу багато хто. І тоді ракети можна було б бомбардувати, розстрілювати з землі, з моря і з повітря. Один осколок бомби, одна куля снайпера, одна граната диверсанта виводили всю ракету з ладу. Навколо кожної ракети ціле стовпотворіння нічим не захищених людей і машин, стовпище кабелів, шлангів, трубопроводів. Тут агресивні, токсичні та легко займисті компоненти. Вихід з ладу навіть однієї машини робив підготовку до старту всієї ракети неможливою. Пожежа на одному агрегаті загрожувала катастрофою всьому стартовому комплексу і його бойовому штату.

В останні години перед стартом розгром радянського ракетного угруповання на Кубі міг бути здійснений з авіаносців, інших надводних кораблів і підводних човнів США, з території Флориди чи американської бази Ґуантанамо. Поки радянські ракети на Кубі піднімають у вертикальне положення і готують до запуску, уряд США може віддати наказ про нанесення зустрічного удару своїми ракетами і по Радянському Союзу, і по Кубі.

При розміщенні ракет на Кубі польотний час скорочувалася, але це не робило удар раптовим. Навпаки, противник міг виявити підготовку до ракетного удару за кілька годин до того, як радянські оператори натиснуть кнопки «Пуск».

Ракети на території Радянського Союзу можна було знищити лише раптовим ракетним ударом, тобто в ході Третьої світової війни. А на Кубі їх можна було знищувати чим завгодно, навіть стрілянням з дробовика.

4

І тоді кремлівська пропаганда придумала іншу гарну відповідь на запитання, навіщо ж ракети на Кубі. Відповідь ось яка: Микита Хрущов був у Болгарії, йому хтось сказав, що он там, у сусідній Туреччині, стоять американські ракети, наведені на Радянський Союз... Ну й Хрущов обурився, завівся, вирішив на Кубі ракети розмістити в якості противаги, а потім обмінятися: ви забирайте з Туреччини, ми з Куби... Заодно цим ходом Хрущов революцію кубинську врятував.

Це теж гарно звучить для тих, хто не розуміє.

А той, хто хоч трохи думає головою, задасть запитання: а навіщо нам ця сама Куба потрібна? Навіщо нам цей «острів свободи», з якого втікають люди, яким стріляють у потилиці та спини?

Якщо Радянський Союз не рветься до світового панування, якщо не намагається поширити комунізм на весь світ, то навіщо нам Куба? А ще Індонезія, Алжир, Ірак, Сирія, Єгипет, Нікарагуа, Чилі, Ангола, Мозамбік, В'єтнам, Корея, Китай, Ємен, Гвінея-Бісау, Монголія, Лівія, Афганістан, Сомалі, Ефіопія і так далі і так далі. І навіщо утримувати Комуністичну партію США, і Франції, і Великобританії, і усіляких Уругваїв з Парагваями?

І якщо вже так нам захотілося зберегти цю саму «революцію», то навіщо везти ракети на Кубу? Весь світ у ті роки знав про радянську ракетну перевагу і вірив у неї. Президент Кеннеді публічно заявив про американське ракетне відставання. Ось і треба було скористатися цією загальною оманою! Ось і оголосити б усьому світу на Асамблеї ООН: у разі нападу на Кубу Радянський Союз відповість ракетно-ядерним ударом по Америці з Сибіру! І який президент США після того планував би вторгнення? Та горить вона, ця Куба, ясним вогнем! Дідько з нею та її революцією. Наплювати і забути!

Ось і запитання: чи не один дідько, якими ракетами загрожувати - тими, які нібито в Сибіру чи тими, які реально на Кубі?

І якщо вже захотілося розмістити на Кубі, то навіщо стільки? Ось одна голубонька для Вашингтона, ось інша - для Нью-Йорка, третя - для Чикаго. Для вірності - по парі штук на кожну ціль. Хто після цього захоче на вашу Кубу нападати? Так навіщо десятки тисяч солдатів? Навіщо 164 заряди? Адже планували ще більше підвезти, тільки не встигли.

Найцікавіше полягає в тому, що Радянський Союз ніколи цими ракетами Америці не погрожував. Навпаки, і Хрущов, і міністр закордонних справ товариш Громико, і посол в США, і представник при ООН дружно брехали, що ракет на Кубі немає!

Правда, цікаво виходить: розмістили ракети під пальмами заради того, щоб залякати Америку і врятувати бідну Кубу, але лякати не стали, навпаки, заспокоювали: так ви не бійтеся, немає тут у нас ракет!

Так от: ракети завезли на Кубу не заради порятунку Фіделя Кастро і його режиму. Мета була інша.

5

Зовсім смішне пояснення про американські ракети в Туреччині. Мовляв, через них все й почалося. Дізнався Хрущов: якщо ракети з Туреччини запустити, то вони в Радянському Союзі будуть через кілька хвилин. І вирішив Микита, що потрібно з цим неподобством кінчати, потрібно змусити американців ці ракети прибрати.

Добре. Погодимося. Але в Туреччині було 15 ракет. А в Італії та Великобританії ще 90 з тими ж характеристиками. Якщо 15 прибрати, а 90 залишиться, то невже Хрущову від того легше стане?

Невже через тих п'ятнадцяти ракет треба було світ на грань Третьої світової війни ставити? Адже в Атлантиці та в Середземному морі на дев'яти атомних ракетних підводних човнах є ще 144 «Поларис» з набагато більш високими характеристиками і в багато разів менш вразливих.

Чому 15 ракет у Туреччині так схвилювали Хрущова, а набагато більша кількість у Британії, Італії, Атлантиці й Середземному морі не схвилювали?

І якщо вся справа в тому, щоб зрівноважити 15 ракет у Туреччині, то навіщо на Кубу везти ракетну дивізію, дві зенітно-ракетні дивізії, два полки фронтових крилатих ракет і полк протикорабельних ракет? Навіщо бомбардувальники Іл-28? Навіщо 164 заряди? Навіщо 5-й флот з крейсерами і підводними човнами?

Якщо все заради того, щоб забрати 15 ракет з Туреччини, то навіщо брехати в ООН?

Як тільки американці дізналися про наші ракети на Кубі, як тільки оголосили всьому світу, слід було категорично заявити: так! Наші ракети на Кубі! Забирайтеся з Туреччини, і ми заберемо з Куби!

Хто б на це заперечив? Хто б засудив миролюбний Радянський Союз?

Але наші брехали, безсоромно й нахабно: немає в нас ракет на Кубі!

Припустимо на мить, що радянські ракети на Кубу завезли для того, щоб змусити Америку прибрати свої ракети з Туреччини. Але при цьому радянські ракети завезли так, щоб ніхто про це не дізнався, щоб на їх появу Америка ніяк не реагувала, отже, своїх ракет з Туреччини не виводила...

6

Коли припекло, коли публічно викрили у брехні, Хрущов згадав про ракети в Туреччині: добре, я забираю радянські ракети з Куби, але й ви заберіть...

А міг би вимагати, щоб забрали не тільки з Туреччини, але, наприклад, ще й з Італії. Чому ні?

Міг би Хрущов вимагати забрати 60 ракет з Великобританії. Так забрали б! Ніхто б і не заперечив.

Справа тут ось у чому. Сполучені Штати різко обігнали Радянський Союз в галузі створення ракет на твердому паливі. І тому американці могли дозволити собі розгорнути відразу дві грандіозні програми: масове будівництво атомних ракетних підводних човнів, по 16 ракет «Поларис» на кожному, і ракет «Мінітмен» у шахтах.

У 1962 році обидві ці програми вже принесли рясні плоди. А до кінця 1963 року на бойовому чергуванні стояло 450 ракет на твердому паливі «Мінітмен» у шахтах і 256 ракет на твердому паливі «Поларис» на 16 атомних ракетних підводних човнах. При цьому останні шість човнів - нового типу «Лафаєт» з новим варіантом ракети «Поларис А-2». Розгортання програми «Мінітмен» і будівництво атомних ракетних (як, втім, і торпедних) підводних човнів продовжувалось і далі в такому ж шаленому темпі.

Про те, що в 1963 році станеться такий ривок у ракетному озброєнні США, в 1962 році знали всі, кому про це хотілося знати. Ці програми ніхто не приховував. Ці програми відкрито й гаряче обговорювалися в Конгресі та в пресі. На тлі такого бурхливого розвитку ракет на твердому паливі рідинні ракети «Тор» і «Юпітер» вже не виглядали такою ефективною зброєю, як раніше. Вони більше американцям були не потрібні. У ракет на рідкому паливі стільки недоліків: до старту довго готувати, доводиться утримувати безліч людей найвищої кваліфікації, цілу орду всяких машин, дорогі та складні стартові комплекси, які занадто вразливі...

І було вирішено ще в 1961 році ракети середньої дальності «Тор» і «Юпітер» з озброєння через два роки зняти, з Великобританії, Італії та Туреччини вивезти. Про те, що в 1963 році ракети приберуть не лише з Туреччини, але ще й з Італії і Великобританії, знали не тільки у Кремлі та Генеральному штабі. Про це міг дізнатися кожен, хто вмів читати англійською мовою.

Так ось: Хрущов розгорнув свої ракети на Кубі зовсім не заради того, щоб американці прибрали 15 ракет з Туреччини. Вони б їх і так через рік прибрали. І не тільки з Туреччини. Чи варто було підводити світ на сам край ядерного самогубства в кінці 1962 року, якщо було достовірно і заздалегідь відомо, що проблема з ракетами в Туреччині вирішиться сама собою на початку 1963 року?

7

Наша пропаганда будь-який розгром відразу в перемогу обертає. Було оголошено тоді (а не наймудріші повторюють це й через півстоліття), що:

по-перше, ми революційну Кубу врятували від неминучого вторгнення;

по-друге, зобов'язали США забрати ракети з Туреччини;

по-третє, змусили проклятих американців від конфронтації перейти до мирного співіснування.

Все це нісенітниця.

Чи вартий товариш Фідель Кастро, прозваний на Кубі жеребцем, чи варта вся його «революція» на острові шинків, гральних закладів, наркоманії та проституції того, щоб заради них знищити весь світ, разом із самим Фіделем і його революцією?

Чи варто було заради 15 ракет у Туреччині, які й так повинні були забрати, ризикувати життям людства?

А вже про мирне співіснування краще б навіть і не заїкалися. Після Карибської кризи вибухнула нечувана в історії людства гонка озброєнь. Американці розгорнули 1000 ракет «Мінітмен», ввели в дію 41 атомний ракетний підводний човен, по 16 «Поларис» на кожному, створили нові стратегічні бомбардувальники. Радянський Союз гнався за США, закусивши вудила, поки не надірвався і не розсипався під вагою цього самого мирного співіснування і власного військово-промислового комплексу.

Радянські маршали з гордістю хизувався: зате досягли паритету!

Навіщо їм паритет, якщо країна розвалилася під купами стрімко застарілих ракет, танків і підводних човнів?

Ключовий момент

Автомат Калашникова - національна ганьба Росії.

Включіть новини на будь-якому телеканалі у Франції, у Великобританії, на острові Тасманія, в Гондурасі або Катманду і - о диво! - щодня в будь-якому випуску новин ви побачите автомат Калашникова. Світова історія твориться з цим автоматом у руках, і в цього автомата російське ім'я.

Автомат Калашникова вписаний у композицію державних гербів деяких африканських країн, наприклад, Мозамбіку. Існував проект герба Конго з силуетом автомата Калашникова. Автомат Калашникова вибирають своїм символом терористичні організації.

Автомат Калашникова вписаний у книгу рекордів Гінеса як найпоширеніша зброя нашої планети. У світі зараз близько 100 мільйонів автоматів Калашникова. Один у мене в кабінеті на стінці висить. На кожні 60 жителів планети Земля - один «Калаш». До речі, в Африці хлопчикам нове ім'я дають - Калаш.

Права на виробництво автомата Калашникова Радянський Союз передав 18 країнам, в основному в якості безоплатного дарунка. Тепер через свою божевільну щедрість Росія щороку втрачає два мільярди доларів.

Ви можете заперечити: а от сьогодні в новинах не було «Калаша»!

Не сперечаюся, таке іноді трапляється. Але тоді замість «Калаша» ви побачите гранатомет РПГ-7, кулемет Калашникова ПК, танк Т-54, кулемет Владимирова, зенітну установку ЕУ-23 або бронетранспортер БТР-60П.

Все це безоплатно передавалося будь-кому, хто тільки оголосить, що він - борець проти капіталізму. Зброя передавалася з правом власного виробництва і технологічною документацією, з безкоштовним навчанням виробників і користувачів.

Це робилося за рахунок Радянського Союзу, в якому в половині пологових будинків не було гарячої води, а в половині шкіл - теплих туалетів; у країні, яка не могла себе прогодувати і забезпечити житлом своїх офіцерів. Це робила країна, народ якої вироджувався, спивався і вимирав. Це робила країна, не здатна виробляти нічого, окрім зброї і матрьошок. А нафта і газ - не наше творіння. Сверлити дірки в землі - розуму великого не треба. Тим більше що дірки за нас зараз все частіше й частіше сверлить «Бритиш Петролеум».

Тепер спробуємо уявити Африку або мусульманський світ без радянської зброї взагалі і без автомата Калашникова зокрема.

Але ж без них світ був би іншим.

Навіщо ж Радянський Союз насичував світ зброєю? Якщо не заради Світової революції, то заради чого? Вже точно не заради матеріальної вигоди.

Так от, кремлівські правителі жили за принципом: МИ НЕ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ЖИТТЯ У СВОЇЙ КРАЇНІ ТАКИМ ЖЕ ГІДНИМ, ЯК І У ВАС, АЛЕ МИ ПОСТАРАЄМОСЯ ВАШЕ ЖИТТЯ ОПУСТИТИ НА НАШ РІВЕНЬ.

І старалися. Три чверті століття. Не шкодуючи себе, примовляючи: щоб у сусіда хата згоріла!

І знаходяться люди, що повторюють з гордістю: адже наш автомат на гербі Мозамбіку!

Але все ж головна собака зарита зовсім в іншому місці.

І я вам це прокляте місце зараз вкажу. Радіючи появі «Калаша» на гербах африканських князьків, ми якось зовсім випустили з уваги, що нам же самим мати зброю в особистому користуванні не належало. У радянських магазинах автомати не продавали. І не тільки автомати. У магазинах навіть і звичайний пістолет купити було неможливо. Зі зброєю могли ходити чекісти, міліціонери та військові. Але тільки при виконанні службових обов'язків. І якщо офіцера з дівчиною зустріла на вулиці зграя малолітньої шпани, то захищати офіцерську честь він міг тільки кулаками. А шпана нападала, тільки маючи явну чисельну перевагу. І озброєна була арматурними прутами.

Пошелестімо сторінками великої російської літератури і з подивом виявимо наявність зброї у всіх наших улюблених героїв. Думкою-блискавкою пронісся-прогуркотів по нетлінних творіннях Толстого і Купріна, Лермонтова і Чехова, Пушкіна і Достоєвського, Лєскова і Салтикова-Щедріна. Подиву не стримати: ось у «Дубровському», наприклад, є епізод про те, як репетитора-французика заштовхнули заради потіхи в кімнату з величезним страшним ведмедем. Мишко принюхався, став на задні лапки й пішов на бідного мусью. Той, не будь дурнем, дістав з кишені маленький пістолет, вставив Мишку у вухо та як бабахне. Мишко як стояв на задніх лапках, так і перекинувся. Збігся люд, але ні в кого питання не виникло: так звідки у тебе, мусью, шпалер у кишені? Чи на кордоні не шманали? Чи тут, у нас, зброєю придбав?

А в Радянському Союзі викрили б. І дали б термін.

Так от, панове, товариші та братці, так повелося з найдавніших часів: вільна людина - це той, хто озброєний. У багатьох країнах мати зброю заборонялося божевільним, інородцям і рабам. А в царській Росії навіть інородці зі зброєю ходили, як той мусью зі шпалером. Тільки рабам у будь-яких країнах і в усі часи забороняли мати зброю.

І радянським громадянам мати зброю не належало. І громадянам вільної Росії - теж.

Громадяни вільної Росії, до якої категорії себе віднесете? До інородців або божевільних?

Відповідаю: вас вважають божевільними й інородцями у вашій власній країні.

А ще - рабами.