Тепер, звичайно, справи пішли на краще. Як тільки Муравлик побачив, що коник лащиться до нього, він почав запрягати його у візок. Ах, яке це було видовище!
Муравлик тримав віжки гордовито, ніби якийсь князь, а коник мчав, наче на перегонах. Мала комашня, звичайно, стрибала й чіплялася на візок ззаду, щоб Ферда не бачив. А він усе це бачив, проте, певна річ, мовчав.
«Нехай собі катаються, — думав він, — аби тільки під колеса не попали». А малеча тим часом не вгавала, хоч на колеса таки поглядала.
Одного разу, коли Муравлик отак прогулювався, над ним щось захурчало, закружляло, а потім сіло на камінь, сховало крильця під надкрилля й почало чепуритись.
Це була панна Сонечко. Муравлик завернув до неї, промчав понад самісіньким камінчиком, оглянувся, але панночка ніби й не бачила його, лише чомусь хихотіла.
Нарешті Муравлик не витримав:
— То як, ви вже спитали в матусі?
Але панночка не відповіла. Лише хихотіла собі: «Хи-хи-хи!» Муравлик запитав ще раз, та Сонечко хихикала далі.
Тоді Муравлик натягнув віжки, і коник зупинився так раптово, що аж копирснув ногами землю.
— То що, хотіли б ви сісти? — запитав Муравлик.
А панночка знову: «Хи-хи-хи!» Проте ніби ненароком зіскочила з камінця.
— Давно б так, — мовив Ферда, подав Сонечку руку й допоміг влізти на візок. Але панночка ані пари з уст і все тільки посміхалася. Муравлик ляснув батогом у повітрі, коник став дибки й помчав. Ох, то була їзда!
— Ану спробуйте самі! — запропонував Муравлик і простягнув віжки Сонечку. Панночка трохи злякалася й вирячила очі. Та як тільки відчула, що коник слухається віжок, перестала боятись і весело хльоскала батогом.
Коли вони знову зупинились біля каменя, Муравлик зійшов з візка й урочисто мовив:
— Сонечку, цей візок і цей коник — ваші. Хочете їх мати?
І що, ви гадаєте, відповіла йому панночка? Анічогісінько, тільки зайшлася знову: «Хи-хи-хи!» — підстьобнула коня й помчала, навіть не глянувши на Муравлика.
Муравлик стояв і чекав. Він думав, що Сонечко повернеться, зіскочить з візка й вигукне: «Мій хороший Муравлику, я люблю тебе за це», — і чмокне його в щоку. Або приїде й хоч погляне на нього привітно. Але панночка Сонечко так і не приїхала.