Муравлик Ферда

ПРО ТЕ, ЯК ДАРЕМНО ПРИЇХАЛИ ПОЖЕЖНИКИ

Що ж тепер? Тепер Ферда міг би кинути цього безтурботного бешкетника. А що ж тоді буде з Фердиною службою? Адже Ферді треба виконати свою роботу.

«Що, коли його збудити? Мабуть, він зрадіє», — сказав собі Ферда й приклав трубу до вуст. Добре надув щоки й засурмив сплячому дядькові у вуха те єдине, що вмів: «Трааа-тааа! Трааа-тааа!» Вийшло так, наче пожежники їдуть.

А Джміль на те тільки повернувся й забурмотів:

— Тричі по три є ведмідь, а хто гуде, той джміль.

І спав собі далі.

Ферда знову засурмив: «Трааа-тааа! Трааа-тааа!» — наче їдуть пожежники.

Джміль тільки прошепотів:

— Хто гуде — той дев’ять...

І навіть не ворухнувся.

Ферда знову приклав трубу до вуст, але засурмити не встиг. Бо тут сталося таке, чого ніхто не чекав. Від лісу раптом долинуло зовсім слабенько: «Трааа-тааа!» Ніби луна. Якусь хвилину було тихо, а потім почулося трохи голосніше, а тоді й зовсім голосно: «Трааа-тааа!» Це вже була не луна.

З лісу вихопився віз пожежників, запряжений червоними кониками, а на возі сиділи жучки-тріскунці з пожежницькими шоломами на головах, — і просто до Джмеля.

— Ось де горить! — закричали тріскунці.

Не встиг Ферда їм і слова сказати, як вони почали щосили лити воду з шлангів Джмелеві на спину.

Вони подумали, що то — вогонь! Коли б вони почекали, Ферда їм міг би пояснити, що в усіх чорних джмелів на спині є така жовтогаряча пляма, яка наче горить. Але тріскунці вже поливали з шлангів так, що й мертвого збудили б.

Джміль підскочив як опечений. Він тяжко образився й уже не хотів навіть бачити Ферду. Віддай, мовляв, сюди трубу, я тебе знати не знаю! Ач який — одразу ж на мене пожежників кликати! І не встиг Ферда опам’ятатися, як Джміль продав його першому ж, кого побачив, — жукові-жужілці М’ясолюбові. Й Ферда знову думав: «Треба тепер слухатися жука-жужілки», — і пішов за тім покірно, мов ягня.