Муравлик Ферда

ЯК КОМАРІ АПЛОДУВАЛИ МУРАВЛИКОВІ, А ПАННА СОНЕЧКО БУЛА ОБРАЖЕНА

— А тепер, пане майстре, підемо скупаємось! — заявив другого дня вранці жук Торбинка, злізаючи з горища.

— Що ви там робили? — запитав здивовано Ферда.

— Спав, пане Муравлику. Ввечері мені не схотілося йти додому, то я собі виспався у вас на горищі!

І він повів Муравлика до ставка, розповідаючи дорогою про водолазів, підводні човни, великі змагання плавців і про все, що бачив у кіно. Проте, коли вони нарешті прийшли до ставка, жук Торбинка не наважився навіть ступити у воду. Він умочив лише пальчики ноги. Зате Ферда розігнався по стеблині рогози, ніби з трампліна, і гоп! Тричі перекинувся в повітрі млинком і пірнув у воду, наче стріла, навіть не здійнявши за собою жодної бризки.

Кілька комариків, які бачили це, дружно зааплодували йому. Оце клас!

Так можуть шугати у воду тільки жаби або принаймні чемпіони з плавання! Це вам не якийсь там неборак, котрий плюхає так, що аж бризки летять навколо, ніби від поливальної машини!

Коли Ферда виринув, він поплив наввимашки так прудко, що за ним аж хвиля вставала.

— Оце плавець! — похвалила його синя бабка. — йому хоч зараз виступати на олімпіаді!

А Ферда тим часом ліг на спину, глибоко вдихнув повітря, склав руки на грудях, випростав ноги і отак, не рухаючись, плавав на воді.

— Гляньте лишень, не пливе і водночас не тоне! — загаласували вкрай здивовані комарики.

А Ферда наступної миті затис пальцями носа й пірнув головою вниз. На поверхні стирчала тільки мурашина гузка.

— Ха-ха-ха! — зареготали комарики так, що аж луна пішла навкруги, а їхні сестри-водомірки позбігалися захекані, ніби на гвалт. Пірнувши, Ферда підплив до однієї з водомірок і тихесенько полоскотав її по черевцю.

— Ті-ті-і, хи-хи! — пискнула водомірка й знялася в повітря. А Ферда підплив до другої і шкряб-шкряб її по черевцю. Водомірка не помітила Муравлика під водою і теж втекла з переляку.

Ну й весело ж було! Ферда нахлюпався й наполоскався досхочу, а коли виліз, то жук Торбинка все ще пробував воду. Мовляв, надто вона вже холодна. При цьому він розповідав трьом комарам про Ніагарський водоспад, якого бачив у кіно і до якого цьому ставкові нема чого й рівнятись.

Але заждіть, кого це Муравлик раптом побачив? Невже це правда? Він не вірив власним очам. Адже ген там, у траві, червоніли шати панни Сонечко!

Авжеж, то була вона. Рвала квіти в букет. Ферді аж дух перехопило. Ах, як йому захотілося сказати Сонечку щось хороше! Або чимось приємно її здивувати! Треба щось придумати гарне. І він придумав. Підійшов потихеньку до Сонечка ззаду і лясь! По-дружньому ляснув її по спині так, що панночка аж кевкнула.

І який дідько надав йому так учинити! Сонечко здійняла такий лемент, так заверещала, ніби її ножем різали. А потім як накинеться на Ферду!

— Ах ти ж капосний хлопчисько, замазуро нещасний, очі б мої тебе не бачили! Геть звідси! — лементувала вона так, що аж почали злітатися комарі, жуки та бабки. Навіть жук Торбинка припинив свої теревені, а коли побачив, що Ферда попав у халепу, то миттю зник.

Нещасний Муравлик хотів був заспокоїти Сонечко, пояснити їй, у чім справа, й ніжно взяв її за руку. Але панночка заверещала, ніби її оса вжалила:

— На поміч, рятуйте, захистіть мене!

Наче й справді її ображали хтозна-як.