Муравлик Ферда

ПРО ТЕ, ЯК ВОРОГ НАПАВ НА МУРАШНИК

— Брехня це! — пробурчав лицар, коли одвів переляканих на смерть муравликів за три грядки чорниць. І підняв своє забрало.

Муравлики, вражені, заціпеніли. З-під забрала на них дивилися Фердині очі!

— Фердо, це ти? — вигукнули вони й хотіли були кинутись йому на шию.

— Чекайте, а то прилипнете! — стримав їх лицар. — Це все з меду!

— Як? Що? З меду?

Справді, той лицар був Ферда, а весь його обладунок був з медових стільників: забрало з меду, панцир з меду, щит з меду і меч з меду.

— Це все я вирізав і зліпив у бджолиному гнізді, — хвалився Ферда. — Ось вам, покуштуйте! — і дав їм укусити краєчок щита. — Усе, що на мені, — з меду.

— Фердо, але ж і добрий у тебе обладунок, — сміялися друзі, набиваючи собі роти, й скоро мед уже тік їм по бороді. — Ним можна нагодувати цілий мурашник.

А мурашник уже було видно. По високому пагорку з глиці бігали мулярі, теслі, няньки, мисливці, мандрівники й учні. Так як і на кожному мурашнику. Кожен щось ніс, кожен щось робив.

— Мій дорогий, золотий мурашник, як довго я в тобі не був! — радісно вигукнув Ферда і вже хотів кинутися до мурашника.

Та, як на Ферді зашурхотів обладунок, Ферда спинився, затримав друзів і прошепотів:

— Треба їм щось устругнути.

І тільки-но друзі поховалися, Ферда приклав обидві руки в тяжких медових рукавицях до уст і закричав, аж луна пішла в горах:

Здавайтеся, мурашки,

Лицар до вас мчить,

Одним ударом може

Усіх вас перебить!

Нещастя! Жах! Треба боронитися. В мурашнику переполох.

— Тра-да, тра-да, та-та, та-та!

Хто надворі — мерщій до мурашника. Всі двері замкнути. Всі вікна позабивати. І хай хтось побіжить до кімнати, де сплять мурашки з найбільшими щелепами. Збудіть їх. До бою!

Сурмач улетів до світлиці силачів:

— Тру-ту-ту! — загув ріжок у дверях.

Дужі мурашки з найбільшими щелепами схопилися з ліжок і протерли собі очі.

— Тру-ту-тут, ворог тут! — кликав ріжок до бою.

Мурашки, роззявивши щелепи, побігли до головної брами.

В неї вже грюкав Ферда:

— Одчиняйте, пустіть мене, а то я вам увесь мурашник розкидаю.

— Та-та-та, тра-та-та! — кликав ріжок до атаки.

Але цієї миті брама з гуркотом розчинилася. Уже можна ввійти в мурашник. Ой, ні, не можна, бо назустріч стіною суне колона зубастих бійців, вони мчать, як бурхлива ріка, на лицаря, щоб роздерти його на шматки. Зараз почуємо трісь-трісь! — і Ферди не стане. Бійці не знають жалю.

Панцир затріщав. Зубасті мурашки ламали його на шматки. Одні вже відносили одламані шматки вбік, а нові бійці кидалися на лицаря.

Але що це? Хто одніс шматок панцира або щита, той так і залишився біля того шматка. Жоден не повернувся до Ферди. Кожен порається коло свого шматка меду і їсть, мало не давиться.

Ферди й не видно. На ньому повно мурашок, але вони нічого вже не ламають, панцир уже знято, і кожен злизує мед, який ще там залишився. Що ж це буде?

Аж раптом хтось вигукнув:

— Ось Фердина хустинка!

А другий:

— А ось і сам Ферда!

А третій:

— А де ж лицар?

Справді, де лицар? Скрізь сиділи бійці, кожен доїдав рештки меду, а коло Ферди стояли мурашки, розпатлані, обліплені медом, і тільки Ферда був чистий, облизаний досуха.

— Це я був той лицар, який вас так налякав, — усміхнувся він і гордо показав сухим пальцем на себе.

— То це ти нас пошив у дурні? Ти нас так налякав? Ти нас так наполохав? Хлопці, ану дайте йому за це! — закричали мурашки й знову кинулися на Ферду.