Муравлик Ферда

ПРО СТАРУ КОРОЛЕВУ

Рано-вранці весь мурашник прокинувся від грюкоту у ворота. Відчинили мурашки й побачили, що надворі стоїть тихий, незвичайний натовп: загін носіїв з лялечками, а перед ними — чи можна повірити власним очам? — власною особою королева чужих мурашок.

Велична постать королеви була в королівських шатах з довгим шлейфом, на шиї сяяло намисто з уламків надкрилля найкрасивіших жуків, а на голові — корона з кольорової луски метеликових крилець. Обабіч королеви стояли покоївки. Підтримували її. Стара була сердешна королева, ледве стояла, й ноги в неї підламувалися.

— Прийшла я до вас просити ласки для своїх підданих, — сказала вона тремтячим голосом. — Ми повернемо вам ваші лялечки. Ось вони. Але штраф заплатити ми не можемо.

— Е, ні! Це ми ще подивимось! Так дешево ви не відбудетесь! — вигукнув Трумбелінек.

Однак його одразу ж спинили:

— Хіба ти не знаєш, що мусиш мовчати, коли говорить королева?

— Справді, ми не можемо вам дати на штраф наших двадцять лялечок, як ви зажадали. Просто тому, що у нас їх немає, — говорила королева майже пошепки.

— Ой лишенько тяжке. Я вже стара, не можу нести яєчка, й тому в нас зовсім не родяться нові мурашки. Мурашник наш руйнується, нам потрібні мулярі. Ми голодуємо, нам потрібні мисливці. Єдина наша надія — це дві лялечки, які ще в нас лишилися. Сподіваємось, що з них народяться нові королеви,— промовила вона з ніжністю.

— Тоді ми будемо врятовані, — додала королева тихо із замріяними очима. — Нові королеви почнуть нести яєчка, в мурашнику знову будуть дітки й лялечки, а з них уже народяться нові мурашки. Не гнівайтесь, що ми хотіли вкрасти у вас кілька лялечок. Не було в нас іншого порятунку. Ми хотіли допомогти нашому мурашнику.

Тут від слабості вона заточилася, й хтось із слуг швиденько приніс їй стільчика. Королева сіла на стільчика з соромливою усмішкою.

Нянечки з Фердиного мурашника втирали сльози, так вони розчулилися, а Трумбелінек голосно шморгав носом.

— То ви нам, королево, повертаєте всі наші лялечки й хочете, щоб ми вам повернули ваших полонених? — спитав Ферда, що єдиний тримався спокійно.

— Авжеж, повернемо, — сумно прошепотіла королева, затуляючи рукою очі.

— А знаєте, що ми зробимо? — промовив до неї Ферда. — Ми вам допоможемо. Трумбелінку, перелічи лялечки, які нам повернуть, чи всі тут є, а ти, Куриголоску, виводь полонених! — наказав він.

Мурашник схвально загув.

— Звичайно, допоможемо! — кричали всі.

Чужа королева не могла цьому повірити й тільки збентежено всміхалася.

За мить прийшов Куриголоско з полоненими. Вони вже всі були одліплені й умиті. Тільки Трумбелінек ще не впорався зі своєю лічбою. Раз у нього вийшло сорок три, вдруге — п’ятдесят, а втретє — сорок дев’ять з половиною. Тож довелося взятися до цього Куриголоскові.

— П’ятдесят сім, — сказав він високим голосом, і це було правильно.

Лялечок швидко віднесли в спочивальню.

— Ми вас проведемо й усе вам полагодимо! — заспокійливо сказав Ферда.

Королеву посадили на ноші й пішли з нею великим почтом до її мурашника.

І при цій великій метушні ніхто не помітив, чи видно в деяких повернених лялечок крила.

І, мабуть, це було добре. Може, якби всі позбігалися до лялечок, знову сталося б щось лихе.