Муравлик Ферда

ЩО ПОБАЧИВ СПРОСОННЯ ФРАНТІШЕК

Тут було стільки хлоп’ят, що ви й не полічили б. Жили вони під лісом, біля річки, в наметах, і якраз проти табору сходило сонечко. «Стук, стук, стук!» — стукало сонечко по полотняних наметах, але всередині ще всі спали. На осонні стояв начальник табору із зовсім ще малим хлоп’ям.

— Ну швидше, давай! — підганяв начальник півголосом.

Тоді малий хлопчак почав:

— Ту-ру-ру... кхи, кхи...

— Не так. Знову вона в тебе кашляє. Давай ще раз.

— Тру... і-гі-гі-гі-гі-і-і...

— Ой-ой-ой, вона ірже, як кінь. Спробуй іще раз!

— Та-дра-та-дра-брррр...

— Ой, тепер вона бурчить, як бормашина. Ти що, розучився сурмити?

— Та-дра-та-дра-там-тідрата-тідрата-ті!..

Нарешті! Тільки тепер пощастило малому засурмити підйом так, що сурма в нього не кашляла, не іржала й не бурчала. Задоволений хлопчик обтер собі губи й став струнко поруч начальника.

З наметів почали виглядати скуйовджені голови, а потім вилазили й самі хлопчаки, бігли до води й милися так, що аж бризки летіли. Начальник табору був задоволений.

Аж тут хтось прибіг і пожалівся:

— А Їрка закинув моє мило у воду.

А інший:

— А Бедя сякається у воду.

А ще інший:

— А Ладя трубить у воді, як слон.

Але начальник ніби й не чув жодного ябеди. «Хай собі хлоп’ята побешкетують, — думав він, — аби тільки добре вмилися».

Коли це прийшов іще один ябеда:

— А Франтішек досі спить!

Тут начальник стрепенувся. І одразу ж крикнув:

— Хлопці, сюди! Візьміть кожен мисочку й наберіть у неї води! І всі — за мною!

А сам набрав води в казанок, щоб більше було. За ним до Франтішкового намету пішли навшпиньки хлопці з повними мисками. Начальник потихеньку відкрив намет, і ті, що були ближче, хлюпнули на сонного водою.

— І-і-і! — запищав Франтішек і вискочив з намету. Хотів од хлопців утекти, але спотикнувся, заплутався й упав навзнак. І тут же дістав душа від начальника, такого, як злива; вода затекла йому в очі, в носа й рота.

Мокрий Франтішек дригав ногами й руками, потім протер очі і тут раптом перелякано витріщив їх, швидко виплюнув воду з рота й закричав, показуючи на щось у небі:

— Хлопці, хлопці, гляньте, що це!

Всі підвели голови й подивилися вгору. Що це? Що це? Там щось летіло. Таке сірувате, невиразне, з чорною плямою посередині. І начебто падало на землю.

— Це повітряний корабель. Він падає! — крикнув мокрий Франтішек. — Гайда до нього!

І як був, у самій сорочці, кинувся перший до повітряного корабля.