Муравлик Ферда

ЯК НЕ МОЖНА АПОРТУВАТИ

Жук М’ясолюб знову став навкарачки й почав стрибати. Цього разу вдавав із себе зайчика. Стриг вусиками, наче вухами, сідав на задні лапки, трохи скубав траву й знову стрибав.

Раптом Ферда тихесенько гукнув «бум!» — і жук упав на землю, наче мертвий. Тоді Ферда став удавати з себе пса. Відклав рушницю з патронташем і почав гавкати: «Гав, гав, ав, кніф, міф, шніф!» — зовсім як собака, в якого зривається голос. І, підбігши до жука, «собака» дико загарчав, стрибнув і вкусив його за ногу.

— А-ааааа! — заревів жук. — Який же ти недотепа! І що це тобі заманулося?

— Я хотів того зайця, пане мисливцю, загризти, — виправдувався Муравлик.

— Таке! І саме за ногу! Зайцеві треба перегризати шию! — розсердився жук, але одразу ж схопився за шию, щоб Ферда, бува, не кинувся на неї. — Ти в мене великий мудрець! Отак з тобою гратися! — додав іще жук, і вони пішли далі. Жук сягнистим кроком, а Ферда — підтюпцем біля нього. Там, унизу, під каменем, у жука була комірчина й ліжко.

— Тепер поспимо. Поки прийде вечір, ми встигнемо подрімати, — знову наказав М’ясолюб, лягаючи в ліжко. — Я полюю здебільшого вночі. Ти теж лягай тут, біля хазяїна.

Ферда одразу ліг на голу землю й швидко заснув, щоб на нічні чати мав достатньо сили.