Муравлик Ферда

НАМ ТРЕБА ПОДИВИТИСЯ НА ОДНОГО ДЯДЬКА

Тож нехай хлопці клопочуться цим, а нам треба подивитися на одного дядька. Трохи віддалік, у густій траві, шкутильгав волохатий, смугастий дядько з великою трубою на спині. В руці він тримав папір з оголошенням: «У джмелине гніздо потрібен добрий сурмач». А сам увесь час бурчав і лаявся.

— Проклята дорога! Хоч би стежку пристойну зробили тут! Увесь час дряпайся на щось, або через щось перелазь, або під щось підлазь! Та ще й з оцією дурною трубою. Навіть повернутися не можу!

Раптом він ступив на грубелезне стебло й — геп! — упав просто на трубу та ще й ударився головою.

— І як я міг ускочити в таку халепу — найнятись у цю далечінь? Ніби вони самі собі не могли сурмити! — лаявся він, вирівнюючи мідь пом’ятої труби. — А все через те, що я зголосився на цю об’яву, й через те, що мені заплатили наперед! Тепер щодня вставай перший, буди гніздо чужих джмелів та ще й терпи від них усього, коли вони не хочуть уставати!

Тут він знову послизнувся, аж у нього в кишені забряжчали гроші.

— Якби хоч хтось допоміг мені з оцією дурною трубою! Я вже ледве чалапаю.

Чи ти бачиш, джмелі! Мовляв, буди їх. Коли джмелі влаштують гніздо, то вибирають собі сурмача, і той повинен щоранку сурмити, аби вони не забули вилетіти на роботу в поле чи на садові дерева. Тож і наш Джміль із трубою мусив будити їх.

А ось тепер він зупинився біля табору й дивився, що там діється.

Серед табору між наметами стояв чорний муравлик, прив’язаний за ногу до щогли. Коло нього купчилися хлопчаки, цікаві, що буде далі. На щоглі над чорним бранцем було прибито об’яву: «Дешево продається».

Джміль пройшов між наметами. Хлопці принишкли, як мишенята.

— Гм, гм, — бурчав Джміль. — Ви продаєте цього хлопчагу? Мені б він придався. Саме такого я й шукаю.

І підійшов до прив'язаного муравлика.

— Що ти вмієш? — спитав у нього.

— Все! — покірно прошепотів чорний муравлик. — Умію будувати, носити, лагодити...

— А диви-но! Це було б добре! — забурчав Джміль. — А сила в тебе є?

І почав обмацувати муравликові м’язи, спершу на руці, потім під пахвами. Ой-ой-ой, як лоскітно! А муравлик не міг навіть поворухнутись. Потім Джміль помацав йому пальцем коліно, під коліном і спробував ступні, чи досить тверді. І-і-і-і, як лоскітно! А коли Джміль тицьнув його під ребра, чорний муравлик не витримав і голосно засміявся:

— Хе-хе-хе, та ти веселун! — задзижчав Джміль. — Треба тебе купити. Носитимеш мені трубу.

Заплатив за чорного муравлика скільки треба було й повів за собою.

Хлопці стояли збентежені. Чорного муравлика таки продали!

А начальник табору потер собі руки й гукнув іще:

— Гей, дядьку! То ви купили Муравлика Ферду!

Так, Муравлика Ферду, який усе вмів, до всього брався, нічого не боявся й до всього ставився поважно.

«Тепер треба служити, нічого не вдієш! — подумав собі Муравлик Ферда й покірно пішов за Джмелем. — Але чекайте, я з цієї халепи ще вирвуся!»