Небезпека рецидиву

Розділ 40

Пошуки в кабінеті зайняли п'ять хвилин. Я поклав теку до портфеля і вийшов на дощ.

Хода завдавала болю: від кожного кроку шпигало в коліні, я кульгав, ступав, згорбившись, як старий дід. Боліли ребра. На щастя, йти було недалеко.

Я відразу знайшов потрібну адресу — вузька чотириповерхова кам'яниця. На дверях ніякої вивіски, зате в коридорі висіла табличка з назвами фірм. «Бахус АТ» розташовувався на третьому поверсі. Я поїхав ліфтом.

У приймальні сиділа юна дівчина й, здавалось, нудьгувала. Я усміхнувся їй.

— Привіт! Клюґе в себе?

— Так, але він зайнятий. Як вас…

Праворуч від секретарки виднілися двері без таблички. Я рушив просто до них і рвучко відчинив.

— Агов! — гукнула мені вслід секретарка. — Ви не можете просто так… — але я вже зачинив двері за собою і не почув кінця фрази.

То був великий кабінет, світлий і просторий, однак доволі скромно обставлений. Меблі здавалися тут випадковим нагромадженням. Фред Клюґе сидів за письмовим столом. Він приголомшено й трохи роздратовано дивився на мене.

— Якого дідька…

— Привіт, Клюґе! — урвав я його.

— Бренне? Може, варто стукати, перш ніж увійти?

Я не бачив його від того вечора в клубі, де зустрів їх удвох з Ніною Гаґен. Тоді він був п'яний і агресивний. Тепер сидів тверезий, однак з почервонілими очима й неголений. Мабуть, напередодні пізно повернувся додому.

— Довго засидівся учора?

Клюґе мовчки витріщався на мене. Майже красень, проте з надто низьким чолом і надто широкими щелепами, які надавали йому агресивного вигляду — ніби він вічно сердитий. Може, так воно й було.

— Чого ти хочеш?

Двері за моєю спиною прочинилися, секретарка просунула в отвір голову.

— Вибач, Фреде! Він просто увірвався…

Навіть не глянувши в той бік, Клюґе махнув дівчині, щоб не заважала.

— Усе гаразд.

Він не запропонував мені сісти, але я сів, не чекаючи на запрошення.

— Чого тобі треба, Бренне? — повторив він запитання.

— Мене побили кілька днів тому.

— Овва! Багато покидьків тиняється містом… Треба краще пильнуватися! — у його очах зблиснув єхидний вогник, майже непомітний.

— Їх було двоє. Вони напали на мене перед самісіньким моїм домом, — Клюґе промовчав, тому я повів далі: — Побивши мене на квасне ябко, вони пригрозили мені. Веліли триматися далі від одній конкретної жінки.

Фред Клюґе відхилився на спинку стільця, намагався прибрати спокійного вигляду, начеб йому нудно, але я помітив, як вип'ялися його жовна, а вказівний палець нервово тарабанив по підлокітнику.

— 1 чому це мало б мене зацікавити? — запитав він.

— Я упізнав одного з нападників. Захищав його колись у суді. Якщо не помиляюся, тоді його теж виправдали. Який невдячний чоловік!

— То заяви на нього в поліцію! — порадив Клюґе, але я проігнорував його пораду.

— Його звати Ронні Ольсен, він працює на тебе. І я знаю, про яку жінку йшлося. Ніна Гаґен. Вона твоя коханка. Не так важко скласти разом два і два, Клюґе.

Фред побагровів на обличчі. Він належав до тих людей, які інстинктивно реагують на погрози спалахом люті.

— Забирайся геть, Бренне! Йди в поліцію зі своїми вигадками, якщо хочеш. А я не збираюся вислуховувати тут дурню.

— Зараз піду собі, але спершу ти мене таки вислухаєш, — я говорив рівним, спокійним тоном, підняв руку й змусив його знову сісти. — Я не заявлятиму в поліцію. Твоя правда, я не маю доказів, що саме ти стоїш за побиттям. Мені ж особисто такі докази й не потрібні. Я знаю, що їх послав ти, і це мені не подобається.

Клюґе розтулив рота щось заперечувати.

— Зажди, спершу дослухай до кінця. Я тебе добре знаю, трохи знаю, чим ти займаєшся, які маєш контакти, з людьми якого штибу водишся. Але навряд чи ти знаєш мене. А якщо навіть знаєш, то ніколи серйозно над цим не задумувався.

— Що ти маєш на увазі?

— Я адвокат. Уже багато років практикую у цьому місті. Я теж маю контакти. Не того сорту, що ти, і все ж. Скільки пабів і ресторанів у твоїй власності? П'ять?

— Сім.

— Чудово. А тепер подумай, хто мої знайомі, з ким я працюю, ходжу до клубів, з ким колись вчився. Згадай, хто керує санітарно-гігієнічною службою. Усі вони юристи. Це моє коло знайомств. Те саме з поліцією. Я маю там друзів ще з часів навчання в університеті. Це — мій світ, Клюґе. До тебе щотижня навідуватимуться перевірки. Якщо в твоєму закладі хоч раз наллють спиртне неповнолітньому, позбудешся ліцензії. Санітарно-гігієнічна служба теж стане в тебе частим гостем, і начувайся, якщо на твоїх кухнях буде брудно. Пожежники теж полюблять тебе. Поліція проводитиме облави. Перевірятиме твою охорону. Я вже не кажу про податкову. Ти знаєш, що таке податкова перевірка?

Клюґе мовчки похитав головою.

— Гарантую тобі таку перевірку на кожний твій бізнес. А вони неодмінно щось нариють. Вони завжди щось знаходять; перевернуть кожний камінь, перевірять рух готівкових коштів, видатки — усе перевірять, — я міряв його спокійним поглядом. — Гарантую тобі пекло, Клюґе. Потовчені кості — дрібниця порівняно з тим, що я тобі обіцяю.

Фред Клюґе злився, але його очі, полохливий погляд виказували — він мені вірить. У моїх словах не було ані натяку на правду, але я не мав сумніву, що він повірив. Усе сказане звучало для нього логічно. Він був аферистом, людиною, яка жила й працювала по обидва боки закону. Його світ складався з погроз, брехні, незаконних послуг та винагород за них. Він був корупціонером, і, як більшість людей такого сорту, вважав, що ми здебільшого функціонуємо так само, що ми такі ж корумповані й ущербні, як він.

— Вона не варта твого заступництва, Клюґе, — сказав я. — Ніна Гаґен того не варта.

Фред мовчав, але гнів відпустив його, і він ледь помітно кивнув.

— Я радий нашому порозумінню, — мовив я, підводячись. — До речі, ще одне…

Я розгорнув теку, вийняв конверта, який прихопив з собою з контори й простягнув йому. Клюґе запитально глянув на мене.

— Поглянь при нагоді… — запропонував я.

Фред глянув на першу сторінку, зблід і відкинув конверт, наче обпікся.

— Якого дідька…

— Жахливо, правда? Знаєш, що це?

Фред заперечно похитав головою, прикипівши очима до паперів; його адамове яблуко рухалося угору-вниз, немов поршень.

— Це — фото дівчинки, Майї. Ти, напевно, пам'ятаєш ту справу.

— А при чім тут?..

— Ніна Гаґен. Твоя коханка. Я хотів би, щоб ти знав: вона причетна до тієї справи. Таке їй подобається. Вона запланувала вбивство, і я її за це посаджу. Я подумав, може, варто тебе попередити заздалегідь…

Я зібрав аркуші, заховав їх до теки.

— Знаю, Клюґе, тобі подобається, коли вона тебе зв'язує. Що ж, у кожного свої смаки. Але на твоєму місці, я б остерігався дозволяти такій жінці себе зв'язувати.

Коли я виходив з його кабінету, він сидів онімілий і блідий, втупившись поглядом у вікно. Навіть голови не повернув на моє «бувай». Зате я вже не сумнівався, що більше не матиму клопотів з Фредом Клюґе.