Шизґара

24. «Шизґара», або неповторна зірка і королева

В суботу ввечері Ленка знайшла знову якусь відмазку, щоб відмінити побачення, і Олексій вирішив: якщо вона ще хоч раз так зробить, то він, хоч як це неприємно, просто поставить хрест на їхніх стосунках.

Він ще ходив по квартирі й дратувався, коли озвався дзвінком телефон. Він зняв слухавку і раптом — от вже не очікував — почув голос Ірини:

— Привіт, ти на магнітофонах знаєшся?

— Не надто, а що сталося?

— Та щось перемотка не тягне. Може б, ти прийшов, глянув?

Магнітофони тоді були в багатьох, але далеко не в кожній хаті. В Олексія не було, з'явився десь за рік по тому. Звісно, запустити — зупинити — перемотати умів, але щоб аж прямо-таки знатись…

— Та я не спец, — почав було він.

— Ну, все одно, ти ж мужчина, і з технікою у тебе кращі стосунки…

Що робити, коли тобі кажуть, що ти мужчина й потрібна твоя допомога? Де живе Ірина, він знав. Бував у неї кілька разів: то книжку заніс, то ще щось. Її предки крізь нього стіни бачили, і це, звісно, не надихало. Хоча, вже настав вересень і вони, мабуть, ушилися до Москви. Він зайшов до передостаннього під'їзду стандартної хрущовської п'ятиповерхівки, піднявся на четвертий поверх і подзвонив у крайні двері ліворуч. Виявилося, що батьки її таки вже поїхали, а бабусі вдома немає — підробляє сторожем в одному інституті, і сьогодні її зміна.

…Олексій ввімкнув магнітофон, і з динаміків полилася знайома й улюблена пісня, знана в народі як «Ширґара»:

Нічого страшного з її магнітофоном не сталося: не працював лічильник обертів бобини. Ну, для «Маяків» це була звичайна річ: приводився в дію він тонким гумовим пасиком, котрий чомусь часто рвався чи розтягувався, на програвання музики це зовсім не впливало. Невже вона заради такої дрібниці його покликала?

— Ну як, пацієнт житиме? — підійшла до Олекси, що схилився над магнітофоном, Ірина, й притулилася ззаду до його плеча, заглядаючи на панель приладів.

Вона була поряд: хлопець явно відчував її запах, що бентежив та непокоїв його. Він відчував крізь тонку тканину сорочки тепло її близького тіла, чув биття її серця. Гаряча хвиля покотилася йому по жилах, а дихання пришвидшилося. Він одразу зрозумів відмінність цього хвилювання від того, що він відчував поряд з Леною. Там було дуже сильне, але просте і зрозуміле статеве бажання, а тут… Цілий вибух емоцій, і головною стала радість від того, що вона є поряд. А ще — насолода чути її голос. Відчувати стукіт її серця. Ну, і жага тілесного кохання — як без того в шістнадцять років? Тепер він знав відповідь на колишнє запитання франта Можайського: так, Ірина — неповторна зірка і королева. А, до речі, ще було щастя заглядати у вічі. Він повернувся до неї, обережно долонями торкнувся її щік, повернув лице до себе і втопив свій погляд в її очах.

— Олексію, — видихнула вона.

А він не міг надивитися на неслухняний вихор над чолом, на малесеньку родимку над бровою. Потім він трішки підняв її обличчя й поцілував — пристрасно, з язиком. По-дорослому.

— Олексію, ти… — почала було запитання Ірина.

— Так, і по-справжньому, — запевнив він. Ці двоє уже давно вміли розмовляти уривками фраз і розуміти одне одного.

…Він прийшов додому пізно — батьки вже спали.

А в неділю подзвонив Сашко Шварцберг і сказав:

— Старий, мені не хотілося б засмучувати тебе, але, здається, Ленка Стріла веде подвійну гру: її вже не раз бачили в місті зі старшокурсником з її технікуму.

Олексій мовчав, а друг вів своє:

— Огидно дивитися, як вона тебе дурить. Це вже дехто на районі знає, тільки ти нічого не відаєш.

Олекса усміхнувся, уявив перед собою Ірину, подумки відпустив Ленку — Леночку — Ленусю на всі чотири сторони й упевнено констатував:

— Знаєш, Саню, а це вже не має жодного значення.