Третя світова: Битва за Україну

Розділ 3 Вбивство Георгія Гонгадзе

Президент Річард Ніксон прожив довге і цікаве життя. Але до американської історії він увійшов насамперед як фігурант у справі «Уотергейт», завдяки якій змушений був піти у відставку. Президент Леонід Кучма у відставку не пішов, хоча весь другий термін його президентства був затьмарений справою про вбивство Георгія Гонгадзе.

Гонгадзе зник пізно ввечері 16 вересня 2000 року. Підготувавши черговий номер інтернет-газети «Українська правда», головним редактором якої була (і залишається) Олена Притула, Гонгадзе поїхав додому і на шляху туди зник. Додому він не повернувся. Й більше ніхто його не бачив. Пізніше стало відомо, що журналіста було вбито 17 вересня. Його обезголовлене тіло знайшли 2 листопада у Таращанському лісі приблизно за сто кілометрів від Києва.

Георгій Гонгадзе народився 1 травня 1969 року в Тбілісі у родині грузинського дисидента і режисера Руслана Гонгадзе та українки Лесі Гонгадзе (Корчак). Ще до падіння Радянського Союзу його призвали до армії. Служив він в Афганістані. Наслідуючи приклад батька, Гонгадзе включився в опозиційний рух — очолив інформаційний центр Народного фронту Грузії. У 1989 році він переїхав до України в рідне місто матері — Львів. Після смерті батька Георгій записався до повстанської армії в Абхазії, зняв кілька документальних фільмів про грузино-абхазький конфлікт, був важко поранений й знову повернувся до України. Закінчивши факультет іноземних мов Львівського національного університету, Гонгадзе став головним режисером у творчому об'єднанні «Центр Європи», ведучим телепрограм на львівському телебаченні. У 2000 році він створює інтернет-сайт «Українська правда», де різко критикує режим Леоніда Кучми, публікуючи сенсаційні матеріали про президента та його найближче оточення. Як наслідок, Георгій отримував постійні погрози на свою адресу. Помітивши, що за ним встановлено міліцейське стеження, Гонгадзе незадовго до зникнення, 14 липня 2000 року, звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька. В листі журналіст попереджав правоохоронні органи країни про неминучу трагедію.

Тим часом у 1999–2000 роках в кабінеті президента України Леоніда Кучми проводяться несанкціоновані записи деяких розмов президента і його відвідувачів. У будь-якому разі йшлося про 600 годин записів. Наприкінці 2000 року один із офіцерів охорони президента майор Микола Мельниченко виїхав за межі України і заявив про те, що несанкціоновані записи в кабінеті Кучми проводив він. Одночасно, 28 листопада 2000 український політик, спікер парламенту, лідер Соціалістичної партії, Олександр Мороз, з трибуни парламенту озвучив уривки «записів Мельниченка» в кабінеті Кучми. Конкретніше — той запис, де йшлося про Гонгадзе. Мороз звинуватив президента у причетності до організації зникнення журналіста:

«Сповзанню суспільства в пітьму криміналу і бандитизму треба покласти край. Тому, маючи достатні підстави, зобов'язаний заявити, що замовником зникнення журналіста Георгія Гонгадзе є Президент України Леонід Кучма, причому замовником, який систематично контролював виконання свого доручення. Про підготовку цього замовлення з самого початку знав голова Адміністрації президента Володимир Литвин. Безпосереднім розробником сценарію та організатором здійснення операції є міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко»[24].

На прес-конференції, яка відбулася після виступу Мороза, член соціалістичної партії Юрій Луценко оприлюднив той запис, де президент просить міністра Кравченка «розібратись» з опозиційним журналістом.

Тут необхідно зробити невеликий відступ: у 2002 Микола Мельниченко передав записи, якими володів на той час, Юрію Фельштинському. Останній взяв на себе керівництво проектом з розшифрування плівок. Протягом кількох місяців зібрана Фельштинським група фахівців, до якої ввійшли професіонали з СБУ, які спеціалізувались на «прослушці», займалась у Вашингтоні розшифруванням плівок. Завдяки цьому більшу частину розмов транскрибовано. Тому у розпорядженні авторів даної книги є всі розшифровані тексти «плівок Кучми».

При всій удаваній простоті та очевидності звинувачень проти президента Кучми, висунутих Морозом на підставі плівок, у зв'язку зі зникненням і вбивством Гонгадзе, варто наголосити, що самі записи не містять прямих вказівок на те, що президент Кучма наказав вбити Георгія Гонгадзе. Можна навіть стверджувати, що будь-який кваліфікований юрист без особливих проблем доведе в суді, що на підставі записів зробити висновок про причетність Кучми до вбивства Гонгадзе неможливо. Проте, безумовний факт полягає в тому, що президент Кучма (і про це записи свідчать) ставився до Гонгадзе вкрай негативно, і його репліки могли бути сприйняті підлеглими як вказівка покарати або й навіть убити опозиційно налаштованого журналіста. Наведемо максимально повну (на даний момент) добірку уривків з розмов президента України, в яких згадувався Гонгадзе. Згадок багато. Варто підкреслити, що майже всі записи в кабінеті українського президента були надзвичайно поганої якості і буквально «розбирались» фахівцями від слова до слова. Незважаючи на всі зусилля, багато текстів не піддавалися транскрибуванню. Тому незакінченість фраз, не завжди чіткий зміст свідчать, на жаль, про жахливий рівень запису.

Запис розмови Леоніда Кучми з головою парламентського Комітету з свободи слова та друку

Олександром Зінченком, 13 травня 2000 р.

[Кучма по селектору запитує в помічника, чи є Зінченко, віддає команду запросити.]

Кучма: [Говорить по телефону] Доброго дня! Ой слухай, та тут мене, бля, я із Зайцем півтори години, замість 30 хвилин тут боровся, бля.

[Входить Зінченко.]

Зінченко: Можна?

Кучма: Та, бля, заморочив голову, я вже не знав, як, я кажу: «Нехай Зінченко заходить». [Голосно сміється.]

Зінченко: Леонід Данилович, спасибі, що прийняли. Ну, якщо можна, я дуже коротко. Є кілька поточних проблем і декілька більш серйозних, якщо буде час, потім обговоримо. З поточних — це дві дати: 6 червня — день журналістів, і я б вніс пропозицію спробувати ініціювати, ви знаєте, проблема свободи слова, журналісти і так далі. […]

Кучма: Як у «Дзеркалі тижня» збирають найбільш опозиційних журналістів зі свободи слова — шваль, бля, перепрошую, там є й талановиті журналісти. Але, якась Коробова, бля, ну у неї чорний [слово нерозбірливо], чорнорота. А той грузин.

Зінченко: Гонгадзе.

Кучма: Георгадзе, бля.

Запис розмови Леоніда Кучми з телеведучим

В’ячеславом Піховшеком, 12 червня 2000 р.

Піховшек: Я хотів запитати — не знаю, чи бачили ви, — про той сюжет на ОРТ, що Кучму обрали з допомогою кримінальних сил. Я не знаю, хто за цим стоїть, але всі ті структури, вони, коли виходить якась інформація на світло, починають її передруковувати, обмусолівать всі ці речі і так далі. Була зустріч кримінальних авторитетів у Харкові, і була домовленість, щоб підтримати на виборах Кучму.

Кучма: Ну, ти розумієш, це ж абсолютно, так би мовити…

Піховшек: Ні, я розумію, але ж треба відповісти.

Кучма: Зараз там порозбираються, так би мовити. За тими статтями в «Независимой газете» стоїть Гонгадзе.

Піховшек: Зовсім звихнувся вже.

Кучма: Ну його фінансують. Я не хочу зараз [цим] займатися, ведеться повторна перевірка.

Піховшек: Юля [Тимошенко]?

Кучма: Та ні, вони ж друзі, так би мовити.

Піховшек: Ага.

Кучма: Тому потрібно розбиратися.

Запис розмови Леоніда Кучми з керівником СБУ

Леонідом Деркачем, 12 червня 2000 р.

Деркач: Так, Леонід Данилович, тут я вам це залишаю, так?

Кучма: Залишай.

Деркач: І відразу ще одне. Може, почитаєте буквально три хвилини. Почитайте ось це. Це те, хто організував ось цю статтю, що наступний український Путін — це Андрій Деркач. Це вся ця, Гонгадзе цей.

Кучма: Це Гонгадзе?

Деркач: Так, так.

Кучма: Так ти можеш стежити за цим?

Деркач: Та все одно йому уже піздець буде. Я його, бля, задрочу до кінця. [Михайло] Бродський гроші давав, бля.

Кучма: А?

Деркач: Бродський гроші давав йому […]

Деркач: Так, так, може бути, там була більш повна. Там ніякого, там все в тому режимі, в якому бачили. Що це цей, Гонгадзе ще та скотиняка — я просто, щоб ви знали. Отже, те, що він написав цю статтю, то дідько з ним, то все дурня, вона нікому не потрібна. Але ось в чому справа [швидко гортає документи, невиразно говорить кілька слів] ось написав ось такі віршики проти вас, начебто ми з вами один на одного [одне слово нерозбірливо]. Ну, не читайте, безглуздий бруд. Це зробив цей інтернет-газету. Ми зараз притиснемо його за це. […]

Кучма: Гонгадзе! Давай, я почитаю. Ну, так розберися з ним як слід, це ж остання мразь.

Деркач: Георгадзе поставимо на місце.

Запис розмови Леоніда Кучми з керівником СБУ

Леонідом Деркачем, 22 червня 2000 р.

Кучма: Добре. Значить, ти однозначно говориш цього самого, грузина цього, Георгадзе, бля, фінансує Бродський, так?

Деркач: Ну, у нас така інформація. Я кажу: ми його взяли щільно зараз, але щось, повністю…

Кучма: Не треба мені Медведчуку говорити: «Що ж ти, бля, Бродського на Георгадзе…»

Деркач: Зачекайте трохи […].

Запис розмови Леоніда Кучми з головою Адміністрації президента України Володимиром Литвином

та невідомим, 3 липня 2000 р.

[Кучма говорить по селектору з Литвином].

Кучма: Добрий день.

Литвин: Добрий день.

Кучма: Ти це мені давай цього самого, з «Української правди», з цього, е-е-е, коли будеш вирішувати, що з ним робити. Він просто знахабнів уже.

Литвин: Мені потрібна справа.

Кучма: А?

Литвин: Справа мені потрібна.

Кучма: Добре. […]

[В кабінет входять, судячи по голосах, двоє, Литвин і невідомий]

Невідомий: Дозвольте, будь ласка?

[Кучма гортає папери.]

Кучма: «Українська правда» — це просто, бля, звичайно, вже обнагліла, я подивився. Покидьок, бля. Грузин, грузин той.

Литвин: Гонгадзе чи як його?

Кучма: Гонгадзе. Аже ж хтось його фінансує?

Литвин: Ну, він активно співпрацює і з Морозом, і з «Гранями». […]

Кучма: Може подати до суду, нехай юристи… так подати до суду? Цим же прокуратура займається?

Литвин: Я думаю Кравченко сказати, щоб вони застосували інші методи.

Невідомий [з кавказьким акцентом]: Ні, нехай Кравченко скаже на мене. […]

Кучма: Ну, просто, бля, вже ж прийняті якісь міри, бля, це, сука, бля.

Литвин: Його зараз треба…

Кучма: Депортувати, депортувати його, бля, в Грузію і викинути там нахуй. Відвезти його в Грузію і кинуть.

Литвин: Мав бесіду…

Кучма: Потрібно, щоб чеченці вкрали і викуп…

Невідомий: Тільки так.

Запис розмови Леоніда Кучми з міністром внутрішніх справ

Юрієм Кравченком, 3 липня 2000 р.

Кучма: Щоб я не забув. Є такий Гонгадзе.

Кравченко: Я щось таке ім'я пригадую.

Кучма: Ну, покидьок, бля, вищої міри.

Кравченко: Гонгадзе? Він вже десь у нас проходить.

Кучма: Значить, те, що він пише весь час там в якійсь «Українській правді» — і в Інтернеті шурує. Розумієш?

Кравченко: Так.

Кучма: Ну, хто його фінансує точно?

Кравченко: Данилич, ну, у мене є досвід…

Кучма: А головне, що його потрібно, я кажу, не я, а Володя [Литвин] каже, потрібно, щоби чеченці його викрали і в Чечню вивезли нахуй, і викуп попросили.

Кравченко: Ну, ми його десь там… Я вам скажу: це люди капітальні, що ми розсортували, досі немає — не поширює нічого.

Кучма: Ну, а цього в Грузію відвезти і кинути там?

Кравченко: Та я вирішу, я вирішу. Даниличу, значить, за першим дорученням, чи будемо говорити, що не за дорученням. Перше: щодо цього начальника РЕС — Добродський, пам'ятайте, що в Чернігівській області казав, що: «Нехай вам президент платить».

Кучма: Да-да-да-да-да, в Бахмачі.

Кравченко: Так, отже, заступника уже «опустили», так, на нього завели кримінальну справу.

Кучма: Ага.

Кравченко: По 165-й — це службові, значить, порушення, і по 187-й, так що, я думаю, ми десь на цьому тижні… Ми йому покажемо, кому що говорити.

Кучма: Так-так, нехай знає.[…] А Гонгадзе, крім того, що він співпрацює з Морозом, він же для Мороза там пише в його «Грані»… Ці всі… що його фінансують… Бродський…

Кравченко: Ну, це така скотина, що можливо. Я не здивуюся, якщо у них там є і з соціалістами зв'язки, це таке, що… Данилич, ну ми тут з ним розберемося, я думаю, що це…

Кучма: А Бродський — це ж Медведчук і Суркіс, в першу чергу Суркіс.

Кравченко: Ну, те, що у них зв'язок є, це 100 відсотків.

Кучма: Ні, так зараз вони… Я ж пам'ятаю тоді гру навколо цих «Київських вєдомостей». Суркіс — та я на цього, бля, жида… а зараз, я прочитав там кілька цих самих, розмов їхніх.

Кравченко: Та ну, він же… У них була тоді така методика, та вона і залишилась, вони створюють проблему, а потім ніби як йдуть до людини, допомагають, а потім воно виходить, що людина стає залежною, і це таким чином значить десь… Це великий спектакль напевно, національний. На такому підґрунті, вони розігрували — і воно потрапляло, ну це ж така справа, скільки не хитруй, але там же воно і завершиться. Ну, це, напевно, і все.

Запис розмови Леоніда Кучми з керівником СБУ

Леонідом Деркачем, 3 липня 2000 р.

Деркач: Леоніде Даниловичу!

Кучма: Привіт тобі! А як ви дізналися? Я щойно прочитав це, значить, «Українська Правда»…

Деркач: А! Та це сука цей… Ведемо справу, от зараз по всіх каналах його слухаємо, всі зв'язки його близькі виявляємо, ось і поліз він зараз вже до Мороза.

Кучма: Я чув, що він з Морозом там також.

Запис розмови Леоніда Кучми з міністром внутрішніх справ

Юрієм Кравченком, 10 липня 2000 р.

Кучма: Щоб я не забув, цей самий, грузин цей…

Кравченко: А я, ми працюємо по ньому. Значить…

Кучма: Я кажу: вивезти через, викинути, віддати чеченцям, нехай викуп просять.

Кравченко: Ми продумаємо. Ми зробимо як належить.

Кучма: Або привезти туди, роздягнути, бля, без штанів залишити, хай сидить, гівнюк.

Кравченко: Ми зробимо…

Кучма: Гівнюк він просто, бля…

Кравченко: Сьогодні мені доповідали, ми там йому установочку робимо. Вивчаємо, куди він ходить, як ходить. Ми трошки так, трошки потрібно вивчити, а потім ми зробимо. У мене зараз команда бойова, орли такі, що зроблять все, що хочеш. Данилич, ось така ситуація.[…]

Запис розмови Леоніда Кучми з міністром внутрішніх справ

Юрієм Кравченком, 30 серпня 2000 р.

Кравченко: Три дні, як мертвий. Та ще лікоть болить. Щось у мене з суглобами мабуть. Леоніде Даниловичу, ну, що нового. Значить…

Кучма: Гонгадзе там, бля?

Кравченко: Післязавтра, післязавтра. Ми сьогодні там розкрили [одне слово нерозбірливо].

Кучма: За Головатим дивляться?

Кравченко: Так дивляться! Знайшли два чи три його зв'язки. Я хочу його захлопнути тут на… Значить, знайшли дві дачі, де вони… Двоє хлопців, значить, за ним стежать. Я хочу його просто нагло, так, в лоб, це буде найкращий варіант, потім… Все те, що доручали — все працює. Ну, я думаю, що у Гонгадзе… Ну, буде видно, як воно вийде. Я там подивився ще його матеріали, з інтернету повитягував. Це він.

Запис розмови Леоніда Кучми з міністром внутрішніх справ

Юрієм Кравченком, 11 вересня 2000 р.

Кучма: Мої вітання. Прошу. Щоб я не забув. Гонгадзе продовжує.

Кравченко: Так, я зараз. Ми там прокололись.

Кучма: Там є команда, на чолі якої стоїть — ім'я мені цей самий сказав…

Кравченко: Значить, написав скаргу генеральному прокурору. Але я думаю…

Кучма: Хто?

Кравченко: Він. Трошки я тут проколовся. Але я тепер думаю, чому проколовся. Я грішу на замначальника з оперативної міста Києва Опанасенка. Ну, що Опанасенко… Ну у мене тут група — вона закрита, так? Опанасенко через своїх почав пробивати, що це за машини, і написав значить Потебеньку скаргу.

Кучма: Хто? Опанасенко?

Кравченко: Ні, ні — Гонгадзе. Ну тут він вказує номери, які вже, значить, знищені рік тому. Я трохи тут тактику міняю, бо я просто хочу, я хочу прибрати цього Опанасенка. В мене закралися сумніви, коли мені доповіли аж туди, до Киргизії, що Опанасенко цікавиться номерами. Так я сказав: «Почекайте, щоб воно…» Приїжджаю, кажуть, скарга є. Я його взую, Леонід Данилович. Я взую! Я просто, щоб воно щось не те вийшло… Але він буде взутий. Він тут пише, що це «може бути розплата за мої справи». Це таке…

Кучма: Проте тут він сміття таке викидає в російські ці самі…

Кравченко: В інтернет?

Кучма: Не в інтернет, а вчора з Росії… […]

Кравченко: Я Гонгадзе не випускаю, бо для мене це питання вже також… В екіпажі є контакти. Я за ним зараз приставив зовнішнє спостереження. Я хочу підучити його контакти, що воно…

Кучма: А у Гонгадзе там є команда — тридцять там чи що, строчать цей бруд.

Кравченко: Ні, три людини. У мене вони є. У мене всі вони є. Але я хочу з нього почати. Ну, я ще подивлюся на реакції, як генеральний відреагує. Мандражують, номери знімають, так що я не знаю.

Кучма: Ну, а чого генеральний повинен на кожну, бля?..

Кравченко: Ну, це ж заява.

Кучма: Ну і що — заява?

Кравченко: Ну я подивлюся, як вони будуть реагувати.

Кучма: Чому кожна срань повинна писати генеральному прокурору?

Будь-який об'єктивний читач, прослухавши ці сумбурні записи, дійшов би висновку, що президент України міг мати безпосередній стосунок до організації викрадення або й навіть вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Але настільки ж очевидно й інше: в жодному неупередженому суді записи розмов з президентського кабінету за сукупністю причин не могли вважатися достатнім доказом для арешту Кучми. Незважаючи на те, що записи, звичайно ж були автентичні, довести в суді, що вони не були змонтовані або що в них не було зовнішнього втручання, було неможливо. Якість записів була огидною. Розшифровки можна було трактувати подвійно, тлумачення їх було не завжди очевидним; з розмов випливало, що президент Кучма вкрай негативно ставився до Гонгадзе й навіть пропонував то депортувати його до Грузії, то віддати його для викрадення «чеченцям». Проте в жодній з численних розмов не була озвучена однозначна вказівка (наказ) вбити Гонгадзе. Хоча такий наказ можна було віддати чітко і ясно, коротко, один раз, не повертаючись більше до теми Гонгадзе. Отже, з юридичного погляду, Кучма у справі про причетність до вбивства Гонгадзе був невразливий навіть за наявності записів.

Однак, виникало ще одне досить важливе питання: з відома генерала Марчука Микола Мельниченко проводив несанкціоновані записи безпосередньо до моменту вбивства Гонгадзе. І припинив їх невдовзі після вбивства. Інакше кажучи, Кучму записували рівно до того часу, поки не накопичили достатньої кількості компромату. Після вбивства Гонгадзе люди, які контролювали записи, вирішили, що їхня робота виконана: тепер Кучма перебував у їхніх руках. Здавалося, що одного гучного вбивства вистачить.

У жовтні 2000 року несанкціоноване прослуховування кабінету президента України закінчилося. Останні записані розмови стосовно Гонгадзе належали до періоду, коли журналіст вже був викрадений і вбитий. Хоча не очевидно, що люди, котрі обговорювали Гонгадзе у кабінеті Кучми — серед них і сам Кучма, Леонід Деркач, Юрій Кравченко та інші — знали про те, що Гонгадзе немає в живих. Очевидних вказівок на цей факт у записах, зроблених після 16 вересня 2000 року, немає. «Мельниченко не оприлюднив жодного запису розмов між президентом і міністром [Кравченком], який мав би відбутися після зникнення журналіста», — пише автор книги про вбивство Гонгадзе Ярослав Кошів[25]. І це є непрямим доказом того, що Кучма не мав очевидного стосунку до організації вбивства Гонгадзе. Можливо, саме тому генерал Марчук наказав Мельниченку зупинити прослуховування розмов у президентському кабінеті. Після 16 вересня відсутність розмов, що доводять причетність президента Кучми до вбивства, ставала підтвердженням того, що Кучма не віддавав наказу вбити Гонгадзе. Марчука таке не влаштовувало.

Коли в листопаді 2000 року знайшли «тіло Гонгадзе», країна вже була готова до вибуху. Громадська думка твердо вірила в те, що наказ викрасти і звірячим чином умертвити Гонгадзе віддав президент України. Ім'я Гонгадзе не сходило з газетних шпальт та телевізійних програм. Десятки тисяч публікацій. У грудні розпочалися масові акції протесту, ініційовані групою громадських діячів України, обурених пануючим беззаконням, з вимогами відставки президента, міністра внутрішніх справ, генерального прокурора і начальника Служби безпеки України, а також проведення незалежної експертизи у справі Гонгадзе. Учасники протестів виступили за «зміну системи соціальних, економічних і політичних відносин в Україні». Також і за ліквідацію системи «президентського авторитаризму» та перехід до парламентської республіки. Акцію протесту підтримали 24 політичні партії, громадські організації та рухи, серед яких — Соціалістична партія України, Українська республіканська партія, партія «Реформи і порядок», Українська національна асамблея — Українська народна самооборона (УНА-УНСО), низка лівих партій, у тому ж переліку й Український комуністичний союз молоді. «Кучмагейт» зумів химерно об'єднати в один блок, здавалося б, непоєднуване — від соціалістів до націоналістів.

Рух набирав обертів. 30 січня 2001 опозиція розпочала другу хвилю антикучмівських виступів. Нове наметове містечко розгорнули в Києві на Хрещатику (на Майдані, де було попереднє наметове містечко, влада почала проведення ремонтних робіт в рамках підготовки до святкування 10-ої річниці незалежності України). У день відкриття парламентської сесії 6 лютого опозиція організувала демонстрацію в центрі Києва під гаслом «Україна без Кучми». У відповідь уряд перейшов у наступ. Міліція атакувала наметове містечко; 13 лютого арештували Юлію Тимошенко; й того ж дня опублікували «лист трьох» — президента Кучми, голови Верховної Ради Івана Плюща та прем'єр-міністра України Віктора Ющенка, в якому вони засуджували дії протестувальників та називали їх фашистами. (Ющенко, звичайно ж, не припускав, що через деякий час йому самому, разом з деякими із цих «фашистів», доведеться очолити опозиційний рух і скидати режим Кучми.)

Наприкінці лютого Генеральна прокуратура України була змушена під тиском громадськості визнати факт смерті Гонгадзе[26] і відкрити кримінальну справу за статтею «умисне вбивство». 2 березня Кучму піддав жорсткій критиці відомий американський фінансист і громадський діяч Джордж Сорос:

«Захід повинен зайняти чітку позицію, засудивши дії і поведінку Кучми. Міжнародне співтовариство не повинно за жодних умов мати справу з паном Кучмою, допоки не завершиться незалежне розслідування і винних не покарають. Населення України має знати, що Захід на його боці і буде протистояти будь-яким спробам Кучми ухилитися від відповідальності».

Сорос закликав президента Кучму піти з посади і тимчасово віддати президентські повноваження прем'єрові Ющенку на той період, поки триватиме розслідування смерті Гонгадзе.

Тим часом Кучма ще 19 лютого заявив, що готовий заприсягтись на Біблії і на Конституції України, що не віддавав наказу вбити Гонгадзе. На початку березня наметове містечко на Хрещатику було знесене міліцією. 6 березня 2001 партія «Трудова Україна», очолювана Сергієм Тігіпком, близько пов'язаного з родиною Кучми та його зятем Пінчуком, найняла фірму «Кролл» (Kroll) для проведення «об'єктивного» розслідування вбивства та перевірки заяв про те, що вбивство Гонгадзе було здійснене за розпорядженням президента України та що він будь-яким чином замішаний у цьому вбивстві. Експерти цієї фірми (на що й слід було очікувати) прийшли до висновків, що таких підстав немає:

«Немає жодних переконливих підстав вважати, що Президент Кучма «замовив» вбивство журналіста Гонгадзе або що [він] якимось чином у цьому замішаний. Немає також свідків зникнення і фактичного вбивства Гонгадзе. Тому звинувачення повинні базуватися на існуючих доказах і записах розмов, стосовно журналіста, якщо ці записи достовірні. При цьому ні обставини його зникнення, ні стан цілісності доступних нам записів не доводять причетності до цієї справи президента».

Весь цей час в Україні тривали протести. 9 березня біля будівлі адміністрації президента відбулися зіткнення з міліцією, понад 200 людей були арештовані, коло півсотні (переважно члени УНА-УНСО) — засуджені за організацію масових заворушень. Однак, незважаючи на це, принаймні в 15 регіонах були створені нові наметові містечка, що стали вогнищами акцій протесту проти існуючого режиму. У багатьох містах губернатори і мери ініціювали «контрмітинги» на підтримку Кучми, однак це не могло змінити загального антикучмівського духу протестів.

Паралельно тривало формальне розслідування вбивства Гонгадзе. Кучма оголосив, що бере справу Гонгадзе під свій особистий контроль. При цьому генпрокуратура намагалася спрямувати громадськість на помилковий слід, стверджуючи, що вбивство було скоєно «з хуліганських мотивів» двома кримінальниками, нібито загиблими в грудні 2000 року. Проте в урядову версію вже ніхто не вірив. Інформація про причетність співробітників МВС України до вбивства журналіста то підтверджувалася, то спростовували слідством. Тільки 22 жовтня 2003 року генеральний прокурор України Святослав Піскун підписав ордер на арешт начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС України генерала Олексія Пукача, співробітники якого вели стеження за Гонгадзе. Однак «самостійність» генерального прокурора, котрий напав на правильний слід, не сподобалася Кучмі. Вже 28 жовтня він прийняв рішення зняти Піскуна з посади, і 18 листопада той був звільнений разом зі своїм заступником. Слідчу групу, що вела справу Гонгадзе, переформували, а арештованого генерала Пукача 5 листопада випустили на свободу (він був удруге заарештований тільки 1 березня 2005 року).

У червні 2004 року британська газета The Independent опублікувала матеріали слідства, що містили свідчення заступника голови Управління по боротьбі з організованою злочинністю Київської області підполковника міліції Ігоря Гончарова. Останній був заарештований у травні 2003 року за звинуваченням у вбивстві одинадцяти осіб та помер чи то від отруєння, чи то від удару по голові в ув'язненні 1 серпня 2003 року. Гончаров стверджував, що викрадення та вбивство Гонгадзе було здійснене підконтрольними бандитами за вказівкою МВС України, а саме — за наказом міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, котрий виконував доручення президента Кучми. Безпосереднім учасником вбивства Гончаров називав свого колегу офіцера міліції Юрія Нестерова. Нестеров в свою чергу висловив припущення, що вбивство Гонгадзе було змовою російських спецслужб і що сам підполковник Гончаров брав участь у змові, метою якої було — «вбити Гонгадзе і повісити провину за це на президента України Кучму»[27].

22 травня 2005 Нестеров дав інтерв'ю у програмі «Закрита зона» з ведучим Володимиром Ар'євим, де вказав, що Гончаров був агентом ФСБ і співпрацював з генералом Марчуком. Він також повідомив, що в розпорядженні Гончарова записи Мельниченка були ще до того, як їх оприлюднив Мороз.

1 березня 2005 року новий президент України Віктор Ющенко, що прийшов до влади завдяки Помаранчевій революції, яка спалахнула частково саме через вбивство Гонгадзе, оголосив про те, що особи вбивць журналіста встановлені. На наступний день поновлений на посаді генерального прокурора Святослав Піскун надав громадськості всю наявну інформацію про вбивство Гонгадзе. Він повідомив, що у вбивстві брали участь четверо офіцерів міліції, з яких двоє вже арештовані, один ховається і один проходить свідком у справі. Піскун сказав, що знає імена замовників, проте поки що не може їх оприлюднити.

Однак у ті ж дні стало відомо, що одним з підозрюваних, що викликаються на допит до генпрокуратури, є колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Допит був призначений на 10 годину ранку 4 березня, проте так і не відбувся: трьома годинами раніше Кравченка знайшли мертвим з двома кульовими пострілами в голову. За версією тодішнього заступника генпрокурора Віктора Шокіна, незважаючи на те, що пострілів було два, це було самогубство. Однак міністр внутрішніх справ Юрій Луценко висловив припущення, що Кравченка вбили. Хоча він залишив передсмертну записку: «Мої дорогі. Я ні в чому не винний. Пробачте мені. Я став жертвою політичних інтриг президента Кучми та його оточення. Йду від вас з чистою совістю. Прощайте»[28].