Велика історія України

Олег Святославич

Розбиття військ Святополка й Моиомаха осмілило Олега Святославича, що досі сидів у Тмуторокані, попробувати тепер вернути собі батьківщину. Він набрав собі половців і рушив на Чернигів, що в ньому сидів Мономах. Попустошивши передмістя, Олег кинувся здобувати острог; це примусило Мономаха піти на переговори. Остаточно Мономах зрікся Чернигова й пішов у Переяслав. Тут він сидів якийсь час спокійно, продумуючи над способами знищення половецької загрози.

А коли весною тогож року прийшли до нього половецькі старшини Ітлар і Кітан за окупом, то Мономах не перешкодив своїй дружині вистріляти нахабів, мов собак. Відтак Мономах до спілки з Святополком напали на половецький табор над р. Голтвою й розбили його. Олег, що його вони кликали на половців, не пішов з ними. Для нього вони не переставали бути союзниками. Тоді князі закликали його на зїзд до Києва, мовляв «приходь до Києва умовимося в приявности єпископів, ігуменів, бояр; наших батьків і громадян про українську землю, щоби оборонити її від поганців». Але Олег відповів гордо, що «не визнає над собою суду єпископів, черців і смердів» й тим поставив проти себе Святополка й Мономаха, що рушили на нього походом.

Похід, що стався весною 1096 р. заскочив Олега неприготованим. Він утік з Чернигова до Стародуба, де по пяти тижнях облоги був примушений піддатися й погодитися на пропозиції побідників. Між іншими цілував хрест на те, що приїде до Києва на зїзд. Очевидно, робив це Олег нещиро й як тільки небезпека проминула, рішив ще попробувати щастя, щоб вийти з положення оборонною рукою. Він пішов на Смоленськ, а хоч там його не прийняли, то всеж таки прислали йому свої «вої», якими від відвоював собі Муром, де згинув Ізяслав Мономахович, та опанував Суздаль і Ростов. Але тут наспів Мстислав з Новгороду й розбив Олега на р. Колачці під Суздалем. Тепер уже справді не лишалося Олегові нічого іншого, як покоритися перед «братією» і з їхньої ласки вдержатися при якомусь уділі. Тай «братія» не мала багато до вибору. Треба було чимскорше поладнати хоч сяк-так претенсії Святославичів» щоби спільними силами рушити на половців й не лякатися їх наступу з боку чи ззаду, як підмоги, котромусь з ізгоїв.

Коли Святополк з Мономахом ганялись за Олегом, то половці не спали, а їх ватажок Буняк проскочив аж під сам Київ, попалив передмістя й монастирі, а разом з ним і двір Всеволода біля Видубич. Рівночасно Святополків тесть Тутор-хан напав на Переяслав і тільки скора поява полків Святополка й Мономаха примусила половців до відступу, в якому сам Тутор-хан наложив головою. Всякий на Україні бачив, що з половцями не жарти й щоб не дати їм цілого краю на поталу, треба зробити все для внутрішньої згоди й спільної акції. В такій атмосфері повстала ідея загального зїзду князів, що й відбувся в осени 1097 р. в Любчу під Києвом.