Велика історія України

В чотирокутнику смерти

Безвиглядність положення й підшепти парижського представника західньо-українського уряду - В. Панейка, зробили нарешті своє. Дня 25 жовтня 1919 р. Начальна Команда УГА видала наказ підлеглим собі командантам військових частин вислати парляментарів до денікінського штабу в справі виміни полонених і завішення зброї. Дня б листопада підписано протокол про перемиря УГА з армією Денікіна. Крик обурення на галичан піднявся нараз в урядових колах УНР. Серед придніпрянську армію кинуто клич погрому галичан. Під натиском зовні, диктатор Петрушевич зарядив арештування Начального Вожда УГА - ген. Мирона Тарнавського. Його функції перейняв ген. Микитка. А дня 12 листопада в помешкані диктатора Петрушевича в Камянці відбулася остання нарада. Приняли в ній участь - член Директорії Макаренко та представники армії. Військовий міністр УНР Сальський промовив: «Війна для нас покінчена. Покопала нас не мілітарна сила ворогів, а тиф. Надніпрянська армія не має заспокоєння навіть елєментарних вимог, вона опору дати не може. Галицька армія в такомуж стані. Вона в більшости вже окружена ворогами». З черги промовив галицький старшина Стефанович: «На фронті, від 9 днів, нема ніяких харчів. Навіть старшини міняють останні чоботи за харчі. Шпиталі в жахливому стані, ранені рвуть шмати з трупів, щоби овинути власні рани…» Перепало на тій нараді й урядові УНР, що по словам чергового промовця Д-ра Макуха удержував 11 тисяч безробітних старшин, з чого 6 тисяч у постачанню а 5 тисяч у самому Камянці. На раді міністрів промовляє 18 діловодів, бо міністри повтікали за кордон. Українську Державу нищить її власний державний апарат, призначений хіба для 200-мільйонової імперії, а не для півтори губернії… «Всі присутні на нараді й поза нею відчували, що наближається кінець. Ходило тільки про те, чи вмирати разом чи окремо» (Д. Долинський).

Диктатор Петрушевич був за тим, щоби «для історії - вмирати разом». Для цього поставив придніпрянському урядови чотири домагання: в Директорію приняти одного галичанина; С. Петлюрі залишити титул головного отамана, але усунути його від оперативних завдань; змінити кабінет і віддати галичанинові портфель міністра фінансів. Та уряд УНР знехтував домагання галичан і їх охоту «вмерти разом»… Оце була атмосфера й умови, серед яких виникла конечність перемиря УГА з Денікіном.

Тогож дня, як відбувалася остання нарада галицького уряду з представниками Директорії, в камінецькому суді проходив черговий акт трагедії народу - розправа проти Начального Вожда УГА ген. М. Тарнавського. Генерала звільнено від вини, кари й моральної відповідальности за переговори з Денікіном, а 17 листопада делегація УГА підписала другий протокол перемиря з армією Денікіна саме тоді, як доведена до крайности Директорія УНР добивала згоду з польською державою. Рішення Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 р. й урочистий акт зєдинення, проголошений на Софійській Площі в Києві дня 22 тогож місяця, відірвався тепер від реального грунту й повернув у сферу ідеї й непосильного змагання, з якого зродився…