Велика історія України

Бої під Доростолом

Остання дія великої війни розігралась під Доростолом (теп. Силістрія) над Дунаєм. Це був старий, сильний город, побудований колись ще Константином Великим. Святослав затримався тут і під захистом мурів чекав на ворогів. Свої човни Русь витягнула з води і поставила під мурами. Притянув сюди з сухопутніми військами цісар, а від устя Дунаю водою приплила візантійська фльота, що мала теж «огненосні» кораблі, з гарматами, з яких стріляли порохом. Обі сторони готовилися до останньої розправи. «Русь уважала за великий сором, якби її перемогли ромеї і позбавили слави, яку вона здобула у сусідів, що ніхто її перемогти не може. А ромеї знову соромилися і лякалися, щоби не поконав їх піший нарід, що зовсім не вміє їздити - їх, що все перемогали противників зброєю та відвагою», - так говорить про суперництво обох народів Лев Діякон, що описав цю війну.

Як тільки появилися грецькі полки, Святославові вояки пішли їм назустріч і заховалися у засідці. Як наблизилися передні сторожі ворога, вони напали на них і кількох з них убили. Цісар приїхав туди, побачив трупів при дорозі, пожалів їх і казав здігнати напастників. Піхотинці чимскорше окружили ліси і чагари, захопили цих вояків і звязаних привели перед лице імператора. Цей приказав бранців порубати мечами.

Під городом стояло вже Святославове військо, озброєне щитами і списами, якби одна стіна. Підійшли до Руси греки і почався бій. Сили з обох сторін були рівні, перемога прихилялася то на одну, то на другу сторону. Але під вечір цісар велів загрубіти у всі сурми і вислав кінноту до бою,- українське військо не вдержало натиску й уступило до міста.

Другого дня візантійці почали правильну облогу. На високому горбі під містом заложили табор, обвели його високим валом, вал скріпили щитами, поставили воєнні машини і почали обстрілювати місто. Наше військо з мурів відповідало їм стрілами і камінням. Нараз з міста виїхала Святославова кіннота. Здивувалися греки, бо варяги йшли у бій усе тільки пішки, навіть на сідла не вміли вилазити.Треки кинулися на конях списами проти них і українська кіннота зараз завернула до міста.

В дальші дні бої велися вперто, з різним щастям. Війська з обох сторін були озброєні щитами і панцирями, і не могли завдати собі великої шкоди. Про перемогу рішав припадок. В одній битві поляг воєвода Сфенкел, «якого Русь уважала третім по Святославі». Він був велитень тілом, дуже хоробрий і завзятий, - поляг пробитий грецьким списом, а збентежене військо покинуло поле бою. Знову другого дня Русь тріюмфувала над греками. Бій розгорівся біля грецьких машин, що їх Русь конечно хотіла спалити. Грецький полководець Іван Куркуа, з цісарського роду, що мав провід над машинами, з добірним відділом виїхав проти Руси. Але був на підпитку і розіспалий, їхав необережно, кінь спотикнувся і скинув його зі себе. Святославові вояки побачили пишне убрання їздця і гарну зброю, думали, що це цісар, кинулися на нього і порубали його мечами, а голову заткнули на ратище.

Але знову прийшов нещасливий день для Руси. Воєвода Ікмор, що мав перше місце по Святославі, з пішим полком загнався далеко за греками; але наїхала на нього кіннота й якийсь грецький старшина одним сильним ударом меча відтяв йому голову разом з правою рукою. Скрикнула з болю Русь, як побачила смерть свого воєводи і почала уступати; вояки відходили в порядку, щити несли на спинах, щоби заслонитися від списів ворога. Але багато війська полягло при цьому відступі.

Ніччю Русь справляла похорони своїм покійникам. «Як настав новий місяць, вони вийшли на рівнину і шукали своїх мерців. Поскладали їх під мурами, багато вогнів розложили і палили тіла. По предківському звичаю забивали багато невільників, чоловіків і жінок, на пошану мерцям, топили у Дунаю дітей і півнів пускали з течією…» Понурі, суворі обряди… Далеко від батьківщини, на берегах синього Дунаю нащадки варягів складали старосвітські кроваві жертви…