Велика історія України

«Зоря»

Ще весною 1834 р. склав Маркіян Шашкевич і відіслав до цензури «писемце, посвячене рускому язику», п. з. «Зоря». Збірник, опинився в руках цензора для грецьких і словянських книг у рідні, відомого словянознавця Вартоломея Копітара. Оцінка Копітара інтересна як ілюстрація умов, у яких на галицькому обрію мала зійти ця «Зоря» нашого відродження.

«Наша (тобто австрійська) Галичина - писав Копітар - має поверх 2 мільйони українців (русинів) а Угорщина 1 мільйон, що дуже прихильно приймуть це видання в їхній мові. Подібно привитає його 6-7 мільйонів душ українців у Росії. Але треба приняти під увагу, що наші й російські поляки віднесуться до цеї неупривілейованої літератури з завистю й ненавистю. Подібно буде з москалями, що досі мають владу в Росії. (Українщина різниться від московщини так само, як чеська мова від польської)..

Природний розвиток цеї нової літератури прийдеться зі шкодою для польської й російської. Перед Австрією стає питання, чи вона може й повинна підтримувати українців, на шкоду й злість полякам? Чи може вона це зробити на шкоду полякам? Правда, цей розвиток поставив би в опозицію до Петербурга 6-7 мільйонів українців, але вони тільки в виїмкових умовах моглиб приєднатися до наших 3 мільйонів. Можна побитися об заклад 10:1, що петроградська влада дуже легко найде спосіб, щоби звернути цю опозицію проти Австрії».

Такі суто-політичні міркування визвав рукопис того літературно-популярного збірничка, на якого зміст склалися народні пісні, життєпис Богдана Хмельницького і побутове оповідання з священичого життя. Тому то Копітар заявивши, що формально не має ніякої основи для відмови дозволу на друк «Зорі», з огляду на політичну вагу справи порадив віддати рішення місцевим, галицьким чинникам.

Весною 1835 р. опинився рукопис у руках Венедикта Левицького святоюрського крилошанина, професора моральної теольогії на львівському університеті й цензора для українських книжок. Венедикт Левицький, протримавши рукопис два місяці, віддав його митрополитові Михайлові Левицькому, який відповів губернії: «Не зважаючи на те, що цей рукопис признала цензурна влада дозволеним до друку, на мою думку, він з уваги на провінціональні відносини зовсім до друку не надається». Книжка «пригадує сумні, історичні події релігійних і політичних утисків, що їх перетерпіли тутешні українські автохтони від поляків, єзуїтів та жидів, з чого вийшли криваві репресії в козацьких війнах, під проводом Хмельницького». Ця книжка «моглаб дати привід до поширення думки про русофільство й нахил до православя, бо… редактор книжки підписався Руслан».

Тяжка рука двох «рутенців» лягла каменем на рукописові «Зорі». Центральна цензурна влада, хоча сама не мала нічого проти появи тієї книжки, хоч розуміла її політичну далекосяглість, щойно підтримана її рідними противниками, видала заборону на її друк. Але рухлива «трійця» вміла собі порадити й обійти доморослих цензорів.