Велика історія України

Словянський Зїзд у Празі

Дня 1 травня 1848 р. появилася в Празі відозва, що закликала представників усіх словянських народів Австрії на всесловянський зїзд до Праги. Запросини на зїзд прочитано на одному з чергових засідань Головної Руської Ради, що вислала своїми представниками до Праги - заступника голови Ради - Івана Борисикевича, перемиського крилошанина Григорія Гинилевича та укінченого богослова Олексу Заклинського. Своїм представникам доручила Рада підкреслити на зїзді національну окремішність українського народу та його змагання до самостійности.

Дня 31 травня зібралося в Празі 340 представників австрійської Словянщини, при чому з самої Галичини виїхало аж 61 делєгатів. Праці зїзду почалися дня 2 червня богослуженням при вівтарі св. Кирила і Методія; предсідником зїзду обрано чеського історика Паляцкого, його заступником поляка кн. Юрія Любомирського. Між промовцями на інавгураційному зібранню найшовся й українець Борисикевич. Він говорив, що хоч дотепер не було українців навіть на папері, але вони тепер, розбуджені подихом Весни Народів, нарівні з іншими словянами домагаються права на самоозначення, а від решти братів-словян вимагають запоруки своєї повної самостійности й волі.

Зїзд поділився на секції; третю з черги створили українці й поляки під проводом польського письменника Карла Лібельта, якого заступником був українець Гинилевич. Українці висунули тезу поділу Галичини на польську й українську, але проти того виступили пиляки й привезені ними українці-ренегати з «Руского Собору». Остаточно, за посередництвом чехів і москаля Бакуніна, вдалося дійти до устійнення компромісової петиції. В ній домагалися поляки й українці автономії для цілої Галичини, урівноправнення обох краєвих мов, спільної національної гвардії з відзнаками обох національностей та окремих народніх і середніх шкіл. Нажаль дальші наради зїзду, що обмежився до зредагування маніфесту до народів Европи, перепинили вуличні заворушення в Празі.