Остання воля Володимира

Володимир, хоч і любив своїх братів, то до Льва Даниловича відносився з особливим упередженням. Колиж прийшов йому час готуватися на смерть, він завіщав «всю свою землю і престольний город Володимир» Мстиславові Даниловичеві. Жінці завіщав город Кобринь з дооколичними селами. Львові ні його синові не дав нічого «за гордість». Щоби запевнитися перед можливими зазіханнями Льва на його спадщину, Володимир покликав на свідків свого завіщання татарських ханів Телебугу й Аглуя, що справді подбали про те, щоби Волинь не виховзнулася з рук нездарного Мстислава й не обєдналася в руках талановитого й енергійного Льва.

Помер Володимир Василькович 10 жовтня 1289 р. й «плакали, по ньому всі володимирці, чоловіки, жінки й діти». Плакали не тільки бояри, а й прості, не тільки свої, але й чужинці - «німці, сурожці й новгородці, а жиди плакали так, як по упадку Єрусалиму вели їх у вавилонську неволю».

Загрузка...