Греки

Народ, що не тільки, своїми писаннями, впровадив Україну на історичну сцену, але й гарно започаткував її культурно-політичний розвиток, були греки.

Уже з VIII ст. по Христі починаючи, коли то ще вся наша земля потапала в номерках праісторії, заселюють узберіжжя Чорного й Озівського моря грецькі кольоністи, що тікаючи перед домашніми війнами в рідному краю, шукали не тільки нових ринків збуту для продуктів грецького промислу, але й захисту для продовжування своєї культурно-цивілізаційної праці. Приходять вони до нас із міст корінної й малоазійської Греції, та від гирла Дністра починаючи, а на найдальших заливах Озівського моря (Меотиди) кінчаючи, покривають усе узберіжжя низкою торговельних міст-факторій. Важливіші з них це: Тира при гирлі Дністра, що на її румовищах повстав український Білгород (нині Акерман), Ольбія, (заснована ок. 645 р. пер. Хр.) при гирлі Богу (поблизу нин. Миколаєва) Херсонес на південно-західньому й Теодосія (пізн. Каффа) на півд.-східньому узберіжжі Криму Пантикапей (нині Керч) з одного й Фанагорія (староукраїнська Тмуторокань) на другому боці проливу, що єднає Озівське море з Чорним, Танаіс при гирлі Дону (біля нин. Ростова) й ціла низка інших.

Тоді, як півдикі степові орди, разураз вдиралися на наші землі з Азії й нищили все на дорозі, грецькі кольоністи прийшли до нас із мирною віткою торговлі й культури. А хоч не втрималися вони на чорноморському узберіжжі перед азійською степовою навалою, то залишили по собі дуже багато: не тільки в румовищах своїх кольоній, але й у духовній культурі своїх сусідів і наступників.

Вивозячи з України худобу, рибу, мід, віск, футра, вовну та збіжжя, привозили сюди вино, оливу, матерії, металеве знаряддя, розмальований, глиняний й металевий посуд, всяку галянтерію а навіть… нагробні памятники. Все те міняло до грунту культуру й побут їхніх сусідів; одні з них ставали «полугреками», другі передавали грецьку культуру на далеку північ і схід.

Суто демократичний лад і републиканський устрій, перенесений грецькими кольоністами на узберіжжя Чорного Моря, дуже скоро виявився погубним серед нових умов їхнього життя. Доволі сказати, що політична сила і вплив грецьких кольоній не сягали дальше мурів їхніх міст. Живучи нарізно, мініятурними містами-державками, не додумалися греки створити хочби й оборонний союз своїх кольоній для відпору варварського світа, що відусіль зазіхав на їх добра. Один тільки Пантикапей, завдяки свому напів монархічному устроєві, зумів зорганізувати низку грецьких кольоній над Озівським морем у союз, що довго опирався варварам, а навіть поширив свій політичний вплив на кольонії Криму.

Інші кольонії дуже скоро попали в загрозливу для культурного життя залежність від варвар, оплачуючися їм непосильними данинами, а то й визнаючи їхню зверхність. Остаточно, коли не могли собі самі порадити, вони піддалися в опіку більшим мілітарним державам, не цураючись навіть персів, з якими їх корінна батьківщина вела війну на смерть і життя. Похід перського короля Дарія на скитів у 513 р. був саме наслідком тої опіки перської держави над грецькими чорноморськими кольоніями. Колиж корінна Греція зламала силу Персії, чорноморські греки піддалися під охорону атенського морського союзу, завдяки якому в V і IV ст. зацвіли їх кольонії високою культурою й добробутом. Упадок Атен потягнув за собою й упадок кольоній: їм уже не могли забезпечити розвитку ні македонці ні понтійський король Мітридат V, що розбивши скитів, заложив над Озівським морем Босфорське Царство, а навіть заходився здобути ціле чорноморське поберіжжя. Сміливі замисли Мітридата йшли в розріз із інтересами римської імперії, що вже тоді станула сильною ногою в Малій Азії. В невдачних боях із Римом гине Мітридат (63 р. пер. Хр.) а його син Фарнак визнає римську зверхність. Колиж йому заманулося здійснити горді батькові пляни про опанування цілого Чорноморя, накликав собі на голову великого римського войовника Юлія Цезара; в бою з ним тратить (47 р.) життя й державу. Від тоді стає Босфорське Царство автономною провінцією римської імперії, що посуває свої сухопутні межі по Дунай із одного й Кавказ із другого боку Чорного Моря. Чорноморські, грецькі кольонії відживали вже свій вік. Не помогла їм охорона зорганізованої римським цісарем Траяном Дакії (106 по Хр.). Всі вони лягли в румовища під безпощадним напором степових орд, а деякі, як Пантикапей стали столицями варварських держав. Якийсь час животіли ще грецькі осади Тавриди, поки й вони не зникли з лиця землі.

Розпалися в румовища й перестали існувати, але вплив, що його виявили за час свого існування і культурні досягнення, залишені наслід-никам, не змарнувалися; ціла Европа взагалі живе до сьогодні з велетенської культурної спадщини старої Греції.

Геродотове оповідання про скитського царя Скиля, що захоплений культурою грецьких кольоній жив подвійним життям - у себе дома життям скита, а гостюючи в Ольбії життям грека, дуже вимовне й переконуюче. Справді полугреками ставали всі, що зіткнулися з грецькими, чорноморськими кольоніями. А як далеко сягав їх вплив свідчать сучасні розкопки: прекрасний грецький посуд викопують не тільки на Чорноморї, але і в околицях Києва, Харкова, Полтави, а навіть у Галичині.

На правому березі Бога недалеко його устя біля села Парутина збереглися до нині румовища Ольбії, що її ще в 645 р. до Хр. заснували виселенці з грецького Мілєту в Малій Азії. Вчені, працюючи біля ольбійських розкопок від 1902 р. змогли відтворити цілу історію, а навіть життя і побут тієї кольонії напротязі її кількавікового існування. На захід і північ від Ольбії в урочищі «Сто Могил» розкопано цвинтар і в його могилах найдено грецький посуд в усіх його розвоєвих зразках, від чорнофігурних ваз VI ст. перед Хр. до червонолякових і скляних виробів римського типу з III ст. по Хр. Розкопано сім культурно-розвоєвих шарів Ольбії, з яких виявляється, що вона кількакратно горіла й руйнувалася; після того відбудовувалася наново, нерідко вживаючи старих матеріялів.

У найстаршій добі цвіла в Ольбії йонська культура, по якій збереглися архитектурні памятки, глиняні (теракотові) жіночі статуетки, маски, мраморні статуї, вази та інша кераміка, привожена сюди з Мілєту, острова Родосу й Навкротису. В чергових віках йонську культуру Ольбії замінює аттицька (VI-V ст. до Хр.) відтак геллєністична і греко-римська.

Стара Ольбія була зразу обведена тільки ровом, але згодом збудували довкола неї оборонні мури з баштами. Все ж таки вони не забезпечували її перед наскоками сусідів, яким вона мусіла давати окуп. В І ст. зруйнували її готи, але згодом її відбудували на бажання скитів; вони вже не могли жити без торговельної факторії, яка заспокоювала б їх повищені культурні вимоги.

З тих часів занепаду збереглося дуже цікаве оповідання про Ольбію, записане подорожником фільософом Діоном Хризостоном.

Тогочасна Ольбія була куди менша від первісної, а замісць могутніх мурів і башт, була обведена невисокою й слабенькою огорожею. Все свідчило про її упадок: бо не греки тепер впливали на варвар, а варвари на греків. Отаман ольбійської залоги Калістрат був одягнений по скитськи, а ольбійці не говорили вже чистою грецькою мовою, але якимсь греко-варварським жаргоном. Тим не менше були вони горді на грецьку культуру й пишалися своїм Гомером, його Іліядою та її героєм Ахиллем. Якраз був Діон в Ольбії в моменті, коли після одного зі скитських наскоків, ольбійці сподівалися чергового й готовилися відперти ворога. Але наскільки греки були собою і в обличчі смертельної небезпеки, свідчить хіба те, що ольбійські жовніри, замісць хвилюватися недалеким боєм, попросили Діона, поговорити з ними про… фільософію. «До нас - говорив Діонові один із ольбійських жовнірів, - приїздять тільки греки з прізвища, а в дійсності, куди гірші варвари, як ми: купці й крамарі, що привозять сюди всяке нікчемне дрантя й погане вино, а вивозять відсіля некращий товар. Ми любимо Гомера, дехто любить і Плятона, й ти не дивуйся, що такий громадянин похожий на варвара, як я, читав Плятона. Не говори нам про політику, але про божеську фільософію».

Як бачимо, важко було грекам, мистцям і фільософам з уродження устоятися проти варвар, які мало цікавилися фільософічними питаннями, а твори грецького мистецтва купували й грабили, не розуміючи їхньої вартости.

Але поки Ольбія була могутня торговельна кольонія, то в неї була й своя пристань і збіжеві шпихлірі й базарі, на яких виставлялися на продаж і в обмін привозні товари; вона мала свій водопровід і цілу низку храмів, театр, гімназію (грище для гімнастичних вправ - гіподром - спортову площу) та цілу низку торговельних факторій здовж чорноморського поберіжжя.

За цілий час існування Ольбії панував у ній демократичний лад: законодатне тіло було народне зібрання (еклесія) виконуюче - рада (булє) або колегія старших (архонтів). Військовими справами завідувала колегія «стратегів».

Друга з видатніших грецьких кольоній Пантикапей, заснована в VI ст. до Хр. на місці пізнішого, істор. староукраїнського Корчева, теперішньої Керчі, була по опису географа Страбона (помер коло 23 р. по Хр.) збудована на горбі, заселеному довкола на просторі шести кільометрів і мала на свому східньому боці пристань на яких 30 кораблів. У ній був акрополь (замок) можливо, що на горі, яку тепер звуть Мітридатовою. Пантикапей був столиця пізнішого Босфорського Царства, та головний доставник збіжжя, що його вивожено з пристаней царства по 100.000 медимнів річно. В низинній і плодючій околиці Пантикапею були села, де й плекалося з великим успіхом хліборобство. Тому то на монетах Босфорського Царства бачимо колос, як символ хліборобства й рибу, що була по хліборобстві найважніший вивозний продукт кольоній.

В противенстві до демократично-республиканської Ольбії Пантикапей завів у себе напів монархічний лад: пантикапейські архонти були «базілєвсами» для варвар. Станувши на чолі союзу озівських кольоній, Пантикапей перетворився в столицю Босфорського Царства, створив велику мілітарну силу з варварських наємників, та поширив свою владу на низку сусідніх варварських племен та грецьких кольоній, від гір Таврії (Криму) до Танаісу (Дону) й Кавказу.

Як в Ольбії, найдено в Пантикапею цілу низку монументальних гробниць із розмальованими в нутрі стінами й неперебраними скарбами в посуді та ювелірських окрасах. Багато теж збереглося румовищ будинків, храмів та різьблених статуй і портретів. Одні з них привозили з корінної Греції, другі творили на місці й на них слідний вплив місцевого, дещо зварваризованого смаку й уподобань. Могили з часів Босфорського Царства (найцікавіші з них: Кульобська біля Керчі, Юз-Оба, Велика Близниця й Артюхівська Семи Братів) як і катакомби та склеплені гробниці переховали нам увесь ритуальний матеріял старогрецьких похоронів, пояснюючи не тільки вірування греків у позамогильне життя, але й їхні буденні звичаї та обичаї. Впливаючи своєю високою культурою на варвар, вони набиралися дечого й від них. Варварським впливам слід між іншими приписати, що видержана скромність і тонкий смак побуту в корінній Греції замінюється в чорноморських кольоніях варварською виставністю, в якій золото й самоцвіти грають важну ролю.

Своїх покійників хоронили грецькі кольоністи в золотих вінках, жовнірів у шоломах, жінок у діядемах з довгими дармовісами, опущеними на чоло. Так мужчини, як і жінки носили в ухах ковтки, тільки мужеські були менші й скромніші від жіночих. Крім цього жінки носили довгі, вигадливі підвіски, що прикріплені до убору голови звисали понад ухами. На шиї носили намиста і гривні, з яких більшість дивує нас тонкістю свого виконання. Не було цього звичаю в корінних греків: перейняли його чорноморські кольоністи від варвар. Широко вживані були перстені й циліндричні, різьблені печатки. Скромна й проста грецька одежа була тут покрита золотими бляшками та позументами. Про форму одежі повчають нас глиняні статуетки та розписи гробниць. Але характер посуду не різнився від посуду матірнього краю. Видно, що більшість привозили сюди, а те, що роблено на місцях наслідувало привозні зразки. Бачимо ті самі стрункі амфори, чорно- й червоно фігурні вази, з побутовими й мітольогічними сценами, мисочки й ритони в формі турового рога, прекрасні пляшки з тонкими шийками, глиняні й бронзові, завсіди тонко різьблені світильники, і т. д. Збережені відломки божеських ставників теж нічим не різняться від краси й величі різьбарських архитворів матірнього краю. Напевне мармурові ставники привозили собі греки з батьківщини, а на місцях відливали тільки бронзові.

Загрузка...