Вовкулаки не пройдуть

Узгоджена передвиборча боротьба.

Баба Мотря, у котрої я молоко для поросят беру, казала, що останній раз у нашому селі стільки народу зібралося, коли Хрущов гроші міняв. З віддалених хуторів поприповзали на здибанку з агітаторами навіть такі бабці, що наші місцеві жіночки, зобачивши їх, лише хрестилися:

- Свят, свят, свят! Невже жива? А казали - разом із німцями десь пішла і згинула!

Оця сама, котра “ще жива” і перекапустила столичним агітаторам усі їхні сценарії. Бо не встигли хлопці дійти згоди, в якому порядку оприлюднюватимуть свої маніфести, як вона здійняла догори ціпка і запитала руба:

- А що цього року даватимуть на вибори?

- Не пойняв!?

- Ну, коли перший раз обирали після совєтів, то людям давали перловку і сахарь.

- І по банці тушонки, - уточнила друга, котра “ще не вмерла”.

- Не тушонки, а згущонки!

- Згущонка була другого разу, коли вибирали оцього рудого, що зара на портретах. А ще давали по три кіли вермішелю, і два кіли сахарю.

- А в нас на хуторі - ще й дерть для свиней.

- І наливали, скільки хто хтів! - подав голос Петя Гітлер.

- Та не може цього бути, товариші жіночки! Наша партія до таких принизливих методів не опускається.

- Може, може. Саме товариші нам і наливали. А котрі панове, так ті давали дерть. А на останніх виборах, коли у Верховну Раду голосували, то наш кандидат нам усі вклади повернув.

- Як то - повернув?

- А отак, узяв і повернув. І то не вашими бандерівськими гривнями, а справжніми совєцькими рублями. З Леніним! Які, каже, ви гроші у зберкасу віднесли, такі я вам і повертаю. А як оберете мене, то ще й проценти виплачу. У цих, як їх, у “жидах”.

- Бабцю, а може - в єврах?

- Може і в євреях. Вам видніше. Ми і їх візьмемо.

- І що, бабцю, обрали ви того, котрий вам рублі віддав?

- Аякже! Він же все повернув до копійочки, що на книжках було, те й віддав. Нікого не обманув.

- А ви, бабцю, з цими рублями кудись ходили? В магазин, чи хоча би на пошту?

- А навіщо? Нас депутат одразу попередив: ви цими грішми не розкидайтеся. Бо як його вже в президенти оберуть, то він нам реформу зробить, тільки не таку, як Хрущов, а наоборот. За кожного совєцького рубля даватиме десять нових.

- Ну, до реформи, то ще дожити треба. Як і до його президентства. А проценти вам депутат хоча би платить?

Бабця сльозу зронила:

- Ой, синку, тяжко! Він, правда, після виборів до нас ще не приїжджав, бо зайнята людина, не те, що нєкоторі. Але жіночка від нього була. Казала, що закон уже давно готовий, тільки комуністи не дають прийняти.

Тут втрутилася ще одна ощасливлена:

- Що ти таке наговорюєш? Зовсім уже здитиніла. Як це комуністи не дають прийняти, коли він сам із комуністів?

- А от і не з комуністів. Він із цих, як їх? Онука мені пояснювала, довге таке слово. Котрі вроді і демократи, і за соціалізм.

Всі присутні з цікавістю впірилися в кучерявого чоловічка з червоною трояндою на лацкані дорогого піджака. Той замахав руками, наче бджіл відганяв:

- Наклеп! І провокація! І взагалі - ця людина давно вже не в нашій фракції!

Але бабця й далі гнула свою лінію:

- То ваші панські справи, хто і де. Але щоб знали - у нас на хуторі менше, ніж за півсотні, вам ніхто бюлетеня не продасть. Нема дурних! А потім, тра, щоб Германія всім заплатила, хто в окупації був, а не тільки тим, хто до німців поїхав. От Химка покрутила там два роки сракою, а їй за це аж тисячу марок! Курва! А ми тут і при совєтах, і при німцях, і знову при совєтах простояли раком на буряках - і що? Дулі! Хай німці всім платять, а не тільки своїм курвам.

Тут стара Химка оговталася:

- Хто курва? Я? Я теж ті два роки раком простояла, тільки у бауера на полі. А ти тут у селі так поліцаям давала, що кури з сідал падали!

- Може й простояла, але не по тому ділу, щоб сапати.

Бабця Химка нарешті звелася на ноги і лупонула ровесницю ціпком по лобі. І одразу заробила здачі. Поміж стареньких ускочив Шериф і на загальну радість одержав з обох боків. А народ не вгавав:

- І про пенсії, про пенсії нехай скажуть! Бо ж не всі в окупацію раком стояли! Коли то було! Як я, приміром, сорок шостого року народження, то що, мої буряки не в щот? І що робити таким, як я, простим українським жінкам - знову німців сюди кликати?

Бабця Химка з подругою негайно припинили дуель на ціпках і накинулися на зухвалу:

- Молода ще - старших учити! Поживи з наше! Вимагаємо компенсацію за всю окупацію!

І тут кучерявенький, зрадівши, що їхню команду вже не лають, закричав, перекриваючи гамір:

- Наша партія наполягатиме на компенсації всім ветеранам, а не тільки остарбайтерам! Щоби Німеччина заплатила нам, як Ізраїлю!

Одразу ж підхопився хтось із “правих”:

- Що ви нам своїм Ізраїлем у очі тицяєте? Самі, либонь, обрізані по далі нікуди! Реструктурувати треба все, що Москва з нас триста років викачувала! Оце наша програма! А то - вчепилися до тої Німеччини з вашим Ізраїлем. Україна повинна мати самостійну політику. Хай Росія платить! А ні - то заберемо у них усе: і Сибір, і Чукотку, і Якутію з алмазами.

- Про Колиму не забудьте, колего, - докинув “лівий”. - Щоб було куди своїх опонентів саджати!

- І посадимо! Щоб ви не сумнівалися. От Естонія пересаджала своїх комуністів - і вже в Європі. А ми де?

Дзвінкий дитячий голосочок із заднього ряду негайно підказав риму. Почувся глухий звук потиличника. “Лівий” на таку підтримку ще посміливішав:

- І саджайте. Всіх не пересаджаєте.

- Вам, комунякам, це краще знати. Бо ви вже пробували, а ми ні. Але ми - не ви! Ми вашому лідеру таку камеру виділимо - як у Європі. З телевізором, душем і кондиціонером.

- Згодні! Тільки ви нам на це розписочку дайте, а ми її в Штати перешлемо. Щоб там бачили, на кого вони в Україні свої долари переводять.

- Долари? А ви у Путіна стільки рублів нахапали, що ваш лідер ними уже в клозеті підтирається, ось так!

І тут втрутилася єдина агітаторка, котру я знала наглядно. Свого часу вона в обласній прокуратурі вела справи неповнолітніх і навіть приїжджала якось до нашої школи з лекцією спеціально для дівчаток. Про те, що ми повинні любити комуністичну партію і берегти свою цноту до весілля. Бо інакше доведеться нам до самої смерті в одеській жіночій колонії чоловічі кальсони шити.

Колишня прокурорша зірвалася на ноги і врізала:

- Мудаки! Заткніться! Електорат слухає!

Мудаки заткнулися. Всі. І ліві, і праві, і право-лівий центр. А електорат, принаймні старша його частина, після довгого обговорення почутого одноголосно дійшов висновку, що так смішно було тільки в одна тисяча дев’ятсот сорок дев’ятому році, коли у наших Великих Колодах виступав цирк ліліпутів.

А дід Андрій, себто, Зятів тесть, поскаржився: за комуністів виборів, як того свята чекали, з ночі чергу займали, бо буфет приїжджав із дефіцитом, якось навіть тарань привезли. А сьогодні - в генделику все є. І без черги! Забрали у людей радість… Спершу гроші з книжки, а тепер і радість забрали.

Це вже потім, коли закінчилася вся веремія, заїжджий слідчий з області розказав Олексієві, а той мені, що повернення заощаджень в радянській валюті таки мало місце. Щоправда, як з’ясувала експертиза, “радянські карбованці” були видрукувані не на московській фабриці “Гознак”, а на лазерному кольоровому принтері. Виглядали краще, ніж справжні. За єдиним винятком - усі ці сотки, десятки й двадцятьп’ятки мали однакові номери.

- Але навіть якби він народу фальшиві гривні роздавав, - підсумував слідчий. - то єдине, що би ми могли з ним зробити, так це публічно поцілувати в дупу! Бо ж він тепер недоторканний.