Те, що зробив український студент Мирослав Січинський у 1908 році у Львові, майже на півтора десятиліття випередить бойову практику українських визвольних організацій.
Це також на рік випередило народження Степана Бандери, іменем якого називатимуть в майбутньому визвольний рух.
12 квітня 1908 року Січинський зі словами: «Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!» позбавив життя польського намісника Анджея Потоцького. Цим вчинком він протестував проти фальсифікацій на виборах до Мирослав Січинський Віденського парламенту та Галицького сейму. Під час виборів до останнього загинув від рук польських поліцейських кандидат до сейму 27-річний українець Марко Каганець.
На чотири кулі, випущені двадцятилітнім Січинським, львівська газета «Діло» відреагує словами: «Сталося! Історія запише цю подію як перший акт політичного терору в конституційній Австрії».
Ця подія стане однією із основних у формуванні національної свідомості українців Галичини. Після цього в Західній Україні часто можна буде почути новостворену пісню зі словами «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», або ж навіть релігійну колядку такого змісту: «Січинський стріляє, Потоцький падає, чудо, чудо нас вітає».
Ще впродовж кількох років буде надзвичайно популярно давати новонародженим хлопчикам ім’я Мирослав. А в 1910 році відбудуться бої за Львівський університет, де українцям доведеться знову пролити кров, — загине студент Адам Коцко.
А Мирослав Січинський, який буде засуджений на смерть, за допомогою громадськості, яка збере 40 тисяч крон, здійснить втечу з в’язниці й буде нелегально відправлений до Америки. В організації втечі Січинського найбільше проявив себе Дмитро Вітовський — майбутній комендант «листопадового зриву».
Ці події випередять зародження «бандерівського» руху, але нададуть тон майбутній визвольній боротьбі українців. Цікаво, що мати одного з Крайових Провідників ОУН, Мирослава Тураша, назвала сина в честь Січинського й бажала, щоб син присвятив себе боротьбі за Україну.