Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок

90. Героїня світу

Якось, в радянські часи, до старенької вчительки прийшла її колишня учениця, ще із української дівочої гімназії за Польщі. Прийшла «реабілітуватися» за колись отриману погану оцінку з вишивки й принесла показати своє нове шиття.

Цією ученицею була Ірина Сеник — жінка, яка 34 роки свого життя відбула у таборах та засланнях. Авторка 1500 оригінальних узорів вишивки, жіночих моделей одягу та кількох поетичних збірок, Ірина Сеник визнана однією із ста жінок, які отримали звання «Героїня світу».

Вдруге, після гімназії, поганий відгук про свою вишивку Ірина Сеник отримала у 1945 році в камері львівської в’язниці, де всі дівчата у вільні хвилини вишивали. Тоді одна із співкамерниць сказала: «В житті такої негарної вишивки не бачила!». Після цього Ірина за три дні, від сестри-монахині, навчається вишивати «низинкою», «верховинкою» та «стегнівочкою». А монахині пообіцяла, що в житті не розлучиться з голкою. Тому, коли в тайшетському таборі не було голок, — використовувала замість них риб’ячі кістки.

Ірину Сеник, як і багатьох з її родини посадили за членство в ОУН. Вона працювала в пропагандивному секторі й у в’язницю потрапила із студентської лавки, навчаючись на іноземній філології в університеті Франка. Відтоді, з 1945 року, перейшовши всі етапи знущань та допитів, втратила страх перед радянською владою.

Коли її у 1972 році в чергове заарештували, слідчий не міг зрозуміти звідкіля у неї взялася праця Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Пообіцяла слідчому, що коли дасть олівець та папір, то до ранку все напише.

Після цього Ірина Сеник на листку олівцем написала заяву, що оголошує голодівку, вимагаючи книг та голку з нитками. На дев’ятий день голодівки Ірина отримала голку, нитку та наперсток...