В квітні 2006 року Юрій Шухевич отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України, а ще через півтора роки, в жовтні 2007, з рук Президента України він отримає чергову відзнаку Героя України, але на цей раз посмертно присвоєну його батькові. Відомій родині Шухевичів, як, можливо, жодній іншій, доведеться привернути до себе стільки уваги, зазнати стільки переслідувань, а згодом й пошанування...
Юрій Шухевич народився у 1933 році. В час його дитинства батько сидітиме у польській в’язниці, а після виходу на волю, Роман Шухевич відправиться воювати за Карпатську Україну. Найщасливішими роками Юрка будуть початок 40-х — тоді сім’я житиме разом у Кракові й син матиме достатньо уваги та спілкування з батьком.
У 1946 році МДБ заарештує й відправить у Сибір матір та бабусю Юрка, а його самого, з молодшою сестричкою, влаштують у дитячий будинок в Чорнобилі, а пізніше в Сталіно (Донецьк). Їм готовилась традиційна доля дітей-націоналістів. Малолітні діти були позбавлені не лише родини, але й прізвища — використовувати батькове було заборонено, а на основі маминого «Березинська», дітей оформлять як «Березанські». З російською формою прізвища діти потрапили й у цілковито російськомовне середовище.
Юркові вдасться здійснити втечу із сиротинця, пробитися на Західну Україну й відновити зв’язок із підпіллям та батьком. Але на прохання долучитись до збройної боротьби, почує від Романа Шухевича: «А ти знаєш, що врешті-решт наше підпілля буде знищене? Ти це повинен усвідомити. Коли такі, як ти, підуть у підпілля, хто за десять-п’ятнадцять років буде піднімати знову народ? Ти маєш вчитися до того моменту!».
Для Юрка це був наказ й він під чужим прізвищем потрапив до школи. А далі буде поїздка в Донецьк, за сестрою, й черговий арешт. У 1948 році неповнолітній Юрко буде засуджений до 10 років позбавлення волі у Владімірській тюрмі.
Смерть Сталіна та велика амністія частково стосуватимуться й сина Командира УПА. В 1954 році він потрапив під амністію для неповнолітніх, але ще не встигнувши повернутись додому — за протестом Генерального Прокурора СРСР, Юрка повернуть досиджувати термін.
Відбуті 10 років ув’язнення стануть лише першим десятирічним етапом в життя Юрія, адже його одразу ж, на основі сфабрикованої тюремної справи, засудять на чергових десять років. На волю Юрко Шухевич вийде лише у 1968 році із суворою забороною проживати на території України.
Після двадцяти років в’язниць Юрій поселиться на Кавказі, у Нальчику (Кабардино-Балкарська АССР). Тут влаштується на роботу, одружиться й виховуватиме двох дітей. Цікаво, що коли родина майбутньої дружини довідалася від міліціонера, що майбутній зять уже відсидів в ув’язненнях 20 років — не повірили, адже це виглядало нереально як на тридцятип’ятилітню людину.
Втім, життя на волі не триватиме довго — у листопаді 1971 року відбудеться черговий арешт, суд та вирок: 10 років суворого режиму і 5 років заслання. Увесь час ув’язнень Юрій Шухевич багато вчитиметься й отримає блискучу гуманітарну освіту, хоча й у «тюремних університетах». Його ім’я неодноразово фігуруватиме під листами-зверненнями до радянської влади та ООН.
Під час заслання Юрія Шухевича спіткає нове випробування — через важкі умови ув’язнення та часті політичні голодування у нього погіршуватиметься зір, а після операції й зовсім буде втрачений. У 1983 році, після виходу з в’язниці, п’ятдесятилітній син Романа Шухевича впродовж шести років буде силоміць утримуватися в будинку інвалідів у Томській області.
У 1988 році термін заслання закінчився й лише наприкінці 1989 року, втративши молодість, сім’ю та здоров’я, Юрій Шухевич повернеться до рідного Львова.