52. Молодь цього міста

«...Йтиме тут тільки про ці малі традиції, зв’язувані з певними місцями, чи містами, групами людей, а, конкретно кажучи, йтиме тут про одно місто в Західній Україні і про одну, зв’язану з тим містом, традицію.

А традиція цього міста багата, повна світлих моментів. Його традиція — це вже значна частина великої історичної традиції української нації. І значну частину цієї славної традиції того міста в останніх десятиліттях писала молодь. Чи візьмемо період до першої світової війни, чи період між першою, а другою війнами, місто було повне молоді молоді багатої ідейним горінням, кипучою енергією, творчим завзяттям молоді, що боролася, творила і йшла попереду. Молодь міста не жила сама для себе. Вона була горда за позицію свого міста і такою самою старалася зробити свою позицію: бути попереду, бути центром. Вона чула, що на неї звернені очі цілого краю, вона зв’язувалася з краєм і надавала йому тон. Свою передову позицію не брала згори, але здобувала з долини: здобувала творчою ініціативою, ентузіазмом в праці. Молодь краю завжди старалася дотримати їй кроку, дігнати її, але ніколи не вдавалося її перегнати. Це вже було в характері юнака цього міста: бути взірцем для других.

Скільки завдячує такій поставі цієї молоді історія останніх десятиліть. Передвоєнні „Січі“ та „Соколи“, передвоєнні „Січові Стрільці“ та „Пласт“! Завжди молодь міста була перша в цих організаціях, вона їх оформлювала, вкладала в них свій зміст, вона робила з них зразки і край вже мав на чім взоруватися. А найважніше те, що всюди там був творчий вклад, була творча ініціатива, зроджена з глибокої ідейності, був не шаблон, не бездушне виконування, але глибина переживань, що здібні були захоплювати других і надавати знам’я цілій добі. В попередню війну ця молодь також вдержала свою передову позицію. Вона її вдержала й до сьогоднішньої війни. УВО, ОУН, Юнацтво це ж все робилося, ставило свої перші кроки, брало, звичайно, своє перше „боєве хрещення“ на вулицях цього міста. Це ж була дійсна революція молодих. Молодь відважилася виповісти війну цілому старому світові, вона проголосила себе боєвиком нової ідеї, вона не завагалася піднятися найвідповідальніших завдань — піднятися перебудови українського світу.

І знову місто було горде на свою молодь, був гордий на неї цілий край. І знову це передове становище не дісталось молоді як дарунок, як привілей, але вона здобула його завдяки тим самим вартостям, що були властиві попереднім поколінням, завдяки своїй глибокій, молодечій революційності!

А всі школи цього міста! Скільки там родилося думок, починів, скільки виходило юнаків, що їх імена ставали звісні згодом цілому краєві, цілій Україні?! Скільки замітних постатей дали ці школи для Руху?!

Здавалося, що якийсь невидимий, таємний флюїд флюїд шляхетної амбіції передається з одного молодого покоління на друге, з одної генерації на другу, зв’язує всіх в одну цілість, сковує всіх в одну спільноту, запалює всіх однаковим вогнем ідейності творчого шукання, подібного здобування... такий вже був стиль того міста...».

Петро Полтава,

«Чи традиція зобов’язує?», 1943

Загрузка...