Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок

81. Монах Організації

Степан Ленкавський впродовж усієї своєї організаційної діяльності у націоналістичному русі, ще від 1920-х років, належав до провідного членства. Його характеризувала незвичайна скромність, що пізніше дало підстави членству говорити про Ленкавського як «сумління ОУН» або «аскета» чи «монаха» Організації Українських Націоналістів.

Його непомітна постать була присутньою в ідеологічних матеріалах ОУН та пропагандистській діяльності. Він був делегатом на Великі збори Організації та займав ключові пости у Проводі. Він був арештантом польських тюрем та провідником українських в’язнів в Авшвіці. За його світогляд та знання Ленкавського називали «Професором», а завдяки внутрішній інтелігентності йому вдавалося об’єднувати навколо визвольної справи людей різного фаху та політичних таборів. Якось Ярослав Стецько назвав Ленкавського «революціонером-богемістом», який вмів приєднувати до ідей ОУН та визвольної боротьби «творців пера і пензля».

«Він не був людиною рутини, він завжди шукав чогось нового, він не любив думати стандартами, трафаретами, ярликами і кліше, він спонукував інших думати і шукати якнайуспішнішої розв’язки того стратегічного становища, в якому опинилася наша нація», — писав про «Професора» Стецько.

Степан Ленкавський був автором «Декалогу українського націоналіста» й за означенням друзів, навіть якби йому не вдалося зробити ще чогось вагомого для націоналістичного руху, то й лише завдяки Декалогу його ім’я ввійшло б у список найвизначніших постатей Організації. Заповідь Декалога «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!» виховала не одне покоління націоналістів.

Саме Ленкавський очолив Закордонні Частини (34) ОУН після смерті Степана Бандери й майже десять років (1959— 1968) керував націоналістичним рухом. Те, що сьогодні його ім’я рідко згадується є одним зі свідчень тієї скромності, яка проявлялася в щоденній організаційній праці «Професора».

«Таємницю» постаті Степана Ленкавського всього лиш в кількох рядках відкрив Микола Климишин: «Він завжди був таким членом, як цього вимагає „Декалог“ українського націоналіста-революціонера. Він був всеціло відданий Організації Українських Націоналістів і боротьбі за волю України. Він нічим іншим не жив, як працею й ідеєю ОУН. Він був видержливий і невгнутий в найтяжчих злиднях у тюрмі, чи в Авшвіці. Він нічого не мав свого. Він не мав родини, не мав рідні, ані хати. Всім для нього була ОУН, а він всеціло відданий для ОУН. Я найкраще схарактеризував би його, кажучи, що він був монахом Організації Українських Націоналістів».