Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок

47. Організація та правосуддя

«Дмитро Шклянка ще в 1935 році зробив був наклеп на Петра Канюку, що той присвоїв собі якісь організаційні гроші. Організаційний суд присудив Канюці 6 буків. Виконавцем вироку був я. Але Василь Макар, довідавшись про це, сам перевів понове слідство, і наш суд очистив Канюку від закиду та дав йому моральну сатисфакцію. За те Шклянці присуджено за злобний наклеп 10 буків. Виконавцем вироку знов був я.

Вже при цій нагоді згадаю про ті наші суди та екзекуції. Це була добра інституція, всі були задоволені її функціонуванням. Коли мій рідний брат Іван пішов на польську забаву і там бився ножем і поранив одного нашого хлопця, наш організаційний суд присудив йому 12 буків. Вирок відчитав Михайло Гаврилюк, засудженого тримав на землі Владко Козира („Ломака“) з Моториці, а екзекутором був знову я. Все відбувалося в темноті. Мій брат ніколи не дізнався, що то я карав його в характері організаційної „десниці“. Він навіть поскаржився мені, що то були „якісь кати“, що йому так всолили.

Коли наша Організація зарядила страйк підвод, а мій рідний батько зламав страйк, наш суд присудив, щоб йому порубати колеса в возах. Мій старший брат Іван відмовився рубати колеса, мовляв, я їх сам робив, то як тепер рубати? Отже, я сам порубав 6 коліс у двох батькових возах, щоб знав, що в зарядженій Організацією акції всі мають бути солідарні».