Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок

98. Український Національний Фронт

Український національний фронт (УНФ) є однією з численних ініціатив, які виникали в Україні у 1960-1970-х роках. Під впливом націоналістичного руху, який наприкінці 1950-х повністю припинив збройну боротьбу, зовсім молоде покоління українців розпочало свою діяльність щодо здобуття незалежності. А УНФ став одним із класичних її виявів.

Все розпочалося у 1961 році, коли у селі Витвиця на Франківщині, вночі над сільрадою було піднято синьо-жовтий прапор. Це зробив працівник міліції — Михайло Дяк. Про це згадував уже в таборах інший співорганізатор УНФ — сільський вчитель Дмитро Квецько: «Якось почули, що неподалік від нашого села хтось вночі на сільраді вивісив жовто-блакитний прапор із тризубцем. Потім в іншому селі хтось листівки розклеїв посеред села: „Хай живе самостійна Україна!“. Що ж, зібралися ми, стали думати: люди десь борються, діло їх чесне, значить й нам потрібно...».

Як підпільна організація УНФ оформився уже за участі Зеновія Красівського, в 1964 році. Результат їхньої трирічної праці є більш ніж успішний: програмний документ «Тактика УНФ», 16 чисел журналу «Воля і Батьківщина», збірка віршів «Месник», історичний роман «Байда», підпільна організаційна мережа.

Найбільшим успіхом є створення та широке розповсюдження часопису «Воля і Батьківщина». Спочатку його друкували на другому поверсі помешкання Красівського в Моршині. Друкувалось в гумових рукавичках, підставляючи п’ять копірок. А згодом перші примірники передруковувались і поширювались далі. Коли номер готувався до друку, то обов’язково хтось перебував біля хати й слідкував за чужими людьми. Згодом, для певнішої конспірації, в горах обладнується спеціальний бункер, де друкується «Воля і Батьківщина» — і це в другій половині 1960-х.

Ще в 1965 році Квецько випадково знайшов у лісі повстанський бункер, в якому зберігалося багато літератури. Хлопці «заварювали» листівки та книги в поліетиленові мішки, накачували повітрям, та відправляли рікою. Згодом не в одному селі з’явилась бандерівська література.

В той самий час організаційна мережа УНФ росла й незабаром навіть було створено окрему організаційну філію у Львові. А 29 березня 1967 року Дмитро Квецько, Зеновій Красівський, Михайло Дяк та Ярослав Лесів були заарештовані КДБ. В другій половині листопада 1967 виїзною сесією Верховного Суду УРСР усіх було засуджено за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації).

Радянська Феміда гідно оцінила діяльність молодих націоналістів і уже в таборах В’ячеслав Чорновіл говорив про термін Квецька: «Я сідав на перший термін, а Дмитро вже сидів; закінчив я термін, чотири роки на волі провів — сів знову, Дмитро все сидить. Я й цей термін закінчу, а він ще сидіти буде». А в’язень-єврей Михайло Хейфец в мемуарах до цитати Чорновола додав: «В’ячеслав отримав третій строк. Коли він його закінчить — Квецько все ще буде сидіти...».

Для членів УНФ ув’язнення не стало перешкодою для боротьби за долю України. Зокрема це особливо проявилося в житті Ярослава Лесіва — вчителя фізкультури. Він отримав найменший термін — 6 років, але покинувши в’язницю, став членом Української Гельсінської Групи (УГГ). Радянська влада ще раз запроторила Лесіва до в’язниці, обвинувативши вчителя фізкультури в «зберіганні наркотиків». А в таборі відбулася друга спроба дати термін «за наркотики». Протестуючи, Ярослав Лесів провів ряд голодувань з політичними вимогами. Йому, врешті, належить й рекорд — 198 днів голодування!

Відсидівши, Ярослав Лесів став одним із найактивніших греко-католицьких священиків. Він організовував перші великі Літургії у Зарваниці, виступав від імені УГКЦ у квітні 1989 року перед п’ятдесятитисячним натовпом на Лужниках у Москві, разом із вірними організовував у столиці СРСР голодування з метою легалізації Української Греко-Католицької Церкви.

Отець Ярослав Лесів, який був кадрово-організіційним референтом Крайового Проводу ОУН, загинув за нез’ясованих обставинах на сорок шостому році життя, в жовтні 1991 року. Місяць перед тим з життя піде його найближчий друг — Зеновій Красівський.