Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок

48. Чи вірити снам?

Одного разу Григору Мельнику, який жив у студентські роки із Степаном Бандерою і був односельчанином Олекси Гасина, довелося перевозити таємний пакунок від Бандери до Гасина. На залізничній станції його уже чекала поліція, але, запримітивши Олексу, Григір швидко передав йому пакет й за якусь мить був схоплений вартовими.

Після допиту, який нічого не дав, Мельника повели до батьківської хати, щоб і там провести обшук. Коли Григір йшов повз подвір’я Гасинів, то біля паркану їх уже зустрічав із глузливою усмішкою Олекса, а далі Гасин кинув у спину товаришу: «Так тобі і треба! Не казав я тобі, що краще не бавитися в політику?».

Оскільки вдома жодних підпільних матеріалів поліція не виявила, то Мельник щасливо опинився на свободі. Пізніше Олекса розказав Григору, що змусило його в той день вийти назустріч й забравши небезпечний пакунок врятувати приятеля. А виявляється, що нареченій Гасина приснився сон, де повністю було відтворено картину наступного дня: пакунок, вокзал, два підпільники й два поліцейських. Отак сон допоміг уникнути арешту оунівця.

Але де дійсно снились віщі сни, то це в ув’язненнях. Не залежно від часу, в’язниць та країн, де вони знаходились. А на прикладі українських націоналістів це неодноразово підтверджувалося...

В кінці 1934 року до Берези Картузької потрапив відомий провідний член ОУН Богдан Кравців. Уже на той час він користувався популярністю й славою як «людина пера», і не лише в українських колах. Його арешт й ув’язнення в концтаборі викликало незгоду навіть у поляків. Через два тижні ув’язнення Кравців сказав друзям: «Снилися мені чоботи! Якби це було в Бригідках, я міг би припускати, що нині вийду на волю. Але тут — такі сни не мають значення...». І треба ж таке, не відбувши гарантованого урядом тримісячного «карантину» в Березі, редактор Богдан Кравців ще того ж дня покинув в’язничні мури.

Зовсім інша історія виникла в одному із мордовських таборів у 1960-х роках з іншим діячем ОУН — Антоном Олійником. Сон, який йому наснився, один із знаючих дядьків з Київщини потрактував як те, що Антона судитимуть й розстріляють. Олійник дійсно планував втечу з табору й допускав, що при втечі його зможуть застрілити, але, щоб судили й розстріляли, — то ні. Але дядько переконував, що так буде.

Олійник тричі втікав з радянських таборів — двічі в 1950-х і востаннє у 1961. Після успішної втечі, у 1962 році Олійник знову потрапляє в руки КГБ й після суду його розстрілюють у рівненській в’язниці.