Ледь помітно стрепенулась сонна тиша ночі,
Густа темінь відпливає в нетрі неохоче,
Та світанок ясним сходом вмиває зірниці,
Розсипає роси — перли по свіжій травичці.
Грають промені у барвах, ген на небосхилі,
Пливуть сяйвом перемінним веселкові хвилі,
Ще мить — друга і велично Сонце усміхнеться,
Ніжно землю націлує, в росах розіллється.
с. Станіславчик
1987 р.