Дарую слово

Молодіє Жмеринка столітня,

Крокуючи в подальшії віки,

Пейзаж міняють нові забудови,

Охайні площі, сквери і садки.

Майдани світлі нас до себе ваблять

Вітають затишком казкової краси,

Де віддзеркалюються в піднебессі

Золотоверхі бані, куполи й хрести.

На площі Миру Божий храм величать

І мов полонить святістю думки,

А зовсім поруч жвава залізниця,

Вокзальні вежі, арки і містки.

Серед простору в центрі міста,

З граніту сірий височить курган

На нім постав навіки міцно в бронзі,

Народний геній — любий наш Кобзар.

Тарас Шевченко з свого п'єдесталу,

Незримо Думою до нас летить,

Немов він жмеринчан всіх закликає

Палкіш свою Україну любить.