Дарую слово

В якусь пору, одної миті

В нас, в душах сяють самоцвіти,

А ми подумаєм — граніти

І щастя свого не помітим.

А щастя раз іде до нас

У несподіваний той час,

Щоб віщувало воно нас —

Ми би потрапили якраз.

Цього нема у нашім світі —

Тому і рідкість самоцвіти,

То ж придивись, поглянь пильніше

Свій самоцвіт візьми скоріше.