Дарую слово

Довкіль непрохідь лиш імла,

Одна імла, мов та стіна,

Стіна і сіра і стрімка,

Висока, товста і глуха.

Не світить жодна сторона,

Кругом не проглядь — лиш імла,

А в тій непрогляді до дна

Істота виходу шука.

Шукає світла та дарма,

Бо навіть іскорки нема,

Та раптом вгледіла вона,

Що лише східна сторона

Ледь-ледь світлішою була.

Істота винайшла тепла

Створилась щілочка мала —

Яскравим променем сія,

Як життєдайная іскра

І поступилася імла.

Пропала темінь та густа,

А далі Світла і тепла,

Немов розхлюпалась весна —

Істота в спеці потопа,

Кругом пече вже від тепла,

Тут би знайти десь холодка

Та не знайшлося й деревця,—

Одна пустеля світлова,

Яко вже дихає, жарить,

Істота хоче дуже пить,

А тут води й краплі нема,

Щезла вода, в пісок пішла,

А спрага душу роздира,

Істота брела навмання,

Йдучи шукала джерельця —

Питво й росинки не знайшла,

Тут в ліс густий воно зайшла

В нім твань холодна і сиро

І вітер гучно завива,

Аж ломить з силою гілля,

Кругом знобить, кістки пройма —

Істота з лісу вже тіка.

Та раптом вибігла в поля,

Де врунять молоді жито,

В пониззі ріки, берега,

Зелені доли і луга,

Враз зупинилась тут вона,

Зачарувало зір кроса,

Замилувала яснота

І голубії небеса

Й веселки вмитої дуга

Прикрасила її життя.