Дарую слово

Мати рідно, в кожного ти мила,

Як це ж можливо тебе не любить?

Ти часточку себе в мені лишило,

Благословляла на життєвий путь...

Твоє життя завжди не було світлим,

Його затьмарила клятая війна,

А долі були злидні й відбудова —

Та із старістю уже журба прийшла.

Чому ми так запізно розумієм?

Безмежну щирість наших матерів —

Вони ж віддали нам усе, що мали

Для блага своїх дочок і синів.