Дарую слово

Міцніють дужі ясени,

Посаджені в дитинстві мною,

Біля затильної стіни

Хатини серцю дорогої

Зросли вони там в самоті,

В рядку під хатою сільською

І берегли в негожі дні

Пониклий дах від градобою...

Не раз скидали восени

Вони листки, в прожиті роки,

Від збіглих літ на них лягли

Журбини — тріщини глибокі...

Зростає кожної весни

Гілля крислате зеленруте

І виглядає щодоби

Мого повернення з розлуки...

Вітаю я їх в літній час —

Тут досі мамина є ласка

І зустрічає, наче в снах,

Мене з дитинства добра казка.