Джордж і корабель часу

Розділ двадцять третій

они їхали ліфтом і мовчали, приголомшені. Енні й Джордж втратили дар мови. Як таке взагалі може бути? Поки ліфт летів до самої верхівки найвищої вежі в Едемі, Космос більше не сказав ані слова.

За секунду до того, як відчинилися двері, Енні обернулася до Космоса й надламаним голосом квапливо промовила:

— Не можу повірити, що ти виявився зрадником! Мій тато створив тебе! А ти його зрадив!

Джордж побачив, що хоч минулого багато років, запальний характер Енні нікуди не зник. Вона стала ще різкіша, ніж була. У ті давні часи Енні завжди твердо вірила в те, що казала, — дорослою вона залишилася така сама.

Високо піднявши голову, Енні зайшла до кімнати, звідки відкривався краєвид на весь Едем. Сонце хилилося за обрій, заливаючи кімнату помаранчевим відблиском, що мерехтів у всіх на обличчях. Посередині стояв залитий сонцем Трелліс Дами. Він стояв обличчям до ліфта, а його посіпаки — роботи й люди — позаймали свої місця довкола кімнати. Джордж зауважив Німу, а от Мисливця за дітлахами чи Аттікуса ніде не було видно.

— Кого я бачу! Які гості! — сказав Трелліс Дамп, коли Енні й Джордж вийшли з ліфта і стали перед ним. Космос зупинився позаду них.

— Роботе, відійди! — скомандував Дамп.

Космос, схиливши голову, відійшов до одного з величезних вікон. Зиркнувши на Енні, Джордж побачив, що, попри її непохитний характер, новина про Еріка таки її приголомшила. Чому Космос — чи то Емпірей, як його назвали пізніше — міг зрадити свого творця й учителя? Крім того, Джордж розумів: тепер виходило, що Енні весь цей час звинувачувала у всьому Німу, яка була ні в чому не винна й казала правду. Енні стояла мов мішком прибита. «Чи матиме вона сили вести перемовини з Дампом? А може, усе буде так, як захоче він?» — подумав Джордж.

З вікон вежі було видно юрбу — далеко за межі Едемополіса. Дамп аж сяяв від задоволення. Нарешті його ненависна суперниця стоїть перед ним — бліда й нерішуча. Він був досвідченим хижаком і знав: час зробити останній стрибок і прикінчити свою здобич.

Але Дамп не зміг втриматися, аби спочатку не збрехати.

— Ці люди прийшли заявити, що підтримують мене й Едем, — сказав він. — Вони прийшли показати, що їм на вас начхати. Ми підписали мирну угоду з королевою Бімболіною-Кімоболіною, лідеркою Потойбіччя. А значить, Альба оточена. Ти невдаха, Белліс! Як і твій батько.

Позаду нього ледь чутно зойкнула Німу. Джордж помітив, як Енні знайшла поглядом сестру, яку так довго відмовлялася приймати.

— Тоді навіщо ви змусили мене привести її сюди? — запитав Джордж. — Чому просто не напасти на Альбу й не знищити її?

Дамп посміхнувся.

— Ну, я ж поважаю її, — збрехав він. — Вона багато років боролася зі мною. А таке мені подобається. Але вона не виграє. Їй кінець. Як і її так званій незалежній державі. Ех!

— Чого ви хочете? — запитав Джордж.

— Чого ми хочемо? — вишкірилася худорлява блондинка — радниця Дампа, яка стояла позаду.

— Замовкни! — гаркнув Дамп. Радниця аж ніяк не очікувала такої реакції. — Нам треба укласти угоду.

— Яку ще угоду? — перепитав Джордж. — З мене досить!

— О ні, то буде найкраща угода. Найкраща з усіх! — засяяв Дамп. — Вона тобі сподобається. Найліпша угода, яка тільки може бути!

— Попередня мені не дуже сподобалася, — відказав Джордж.

Енні, схоже, нарешті оговталася. Вона дивилася просто на Дампа. Той явно не звик, щоб на нього витріщався хтось, кого він вважав нижчим за себе. Дамп розсердився — у променях призахідного сонця його лице набуло дивного помаранчевого відтінку.

— Добре, — врешті-решт озвалася Енні. — Кажи...

— Зупиніть машини, — мовив Дамп. — Почніть навчати їх по-іншому. Зробіть так, щоб вони дозволили мені полетіти в космос.

Енні, закинувши голову, розсміялася.

— У космос? — перепитала вона. — А куди саме? Космос, знаєш, немаленький.

— Я збудував дуже крутий готель, — не втримавшись, похвалився Дамп. — Просто неймовірний. Я житиму в космосі вічно. Так круто буде! Тільки треба, щоб ви мене туди відправили.

Енні не вірила власним вухам: Дамп справді думає, що вона йому допоможе?

— А що мені за це буде?

— Ти станеш правителькою Землі, — лукаво посміхнувся Дамп. — Це все буде твоє. Подумай! Ти ж так давно про це мріяла. Це твій шанс.

— Та невже? — глузливо сказала Енні. — Ти отак просто відмовишся від усього?

— Можеш не сумніватися, — квапливо відповів Дамп.

— Він бреше, — мовив Джордж. — Цікаво, що то за такий готель? Певно, напакований ракетами. Він зможе тримати під прицілом усю планету й стріляти по всіх, хто йому не сподобається.

— Стоп-стоп! — втрутився Дамп. — Мій готель — найкращий у Всесвіті! Прошу говорити про нього з повагою.

— Поганенька угода, — різко сказала Енні. — І для мене, і для народу Едему. Чому ти далі маєш нами керувати?

— Бо якщо ти не даси мені полетіти в космос, — відповів Дамп, — біда чекає не тільки на дорослих жителів Едемополіса...

Він фальшиво посміхнувся. Німу швидше за інших здогадалася, до чого він хилить.

— Діти... — пробурмотіла вона.

— Ага, діти, — повторив Дамп. — Едем має прекрасну політику щодо освіти й підтримки молоді.

— Як ви смієте! — уже голосно озвалася Німу. — Як ви можете таке казати? Ви обманули, обікрали й поневолили всіх хлопців та дівчат, які тут живуть!

— Дякую, пані міністерко! — відповів Дамп. — Я вже давно підозрював, що ви зрадниця.

Він явно злукавив.

— Ви старалися бути такою, як усі, і у вас непогано виходило. Але ми з самого початку знали, що ви — не наша. Ми завжди знали, що ви «не така».

Він самовдоволено посміхнувся і продовжив:

— Як вам відомо, діти живуть групами в різних місцях в Едемі. І я знаю, де саме.

Натяк був прозорий. Джордж зрозумів, що це був Дампів козир. Той весь час молов такі дурниці, що неможливо було сказати, коли він говорив серйозно, а коли блефував.

Енні схопила Джорджа за руку й обернулася до Німу, яка вперше за весь час усміхнулася. Сестри стояли й дивилися одна на одну. Джордж раптом помітив, наскільки вони схожі. Німу начебто не була подібна до Енні з лиця, але між ними було стільки спільного — той самий вираз очей, той самий дух рішучості й непокори, — що відразу ставало зрозуміло: вони — родички.

— Вибач, будь ласка, — пробурмотіла Енні. — Я думала, що це ти.

— Я б ніколи такого не зробила, — сказала Німу й узяла Енні за руку. — Я прийняла запрошення приєднатися до режиму тільки для того, щоб працювати проти нього зсередини. Наш батько сказав мені так вчинити. Ти сама знаєш, як вони змушували дітей працювати на них. Ти ж пам’ятаєш усю ту пропаганду і те, як вони тиснули на молодь, щоб та вступала в їхні лави. Я вирішила, що це найкращий спосіб допомогти Еріку...

Енні виглядала страшенно засмученою. Джордж розумів, що її мучить думка про те, що вона так помилялася всі ці роки. Але в душі Енні завжди була справжньою лідеркою і тому розуміла, що спершу треба дати раду із ситуацією, в якій вони опинилися, а потім думати про минуле.

— Що тепер робити? — прошепотіла Енні. — Дампа можна відпустити?

— Може, нам вдасться змінити програму, — сказала Німу. — Можливо, машини зрозуміють, що єдиний спосіб врятувати Землю — це відправити Дампа в космос.

Енні її слова не переконали.

— Може, — сказала вона. — А як щодо...

Німу показала очима на Космоса. Енні холодно глянула на нього.

— Ні, — мовила вона. — Один раз він уже нас зрадив. Не можна давати йому ще один шанс. Ми самі мусимо все вирішити.

— Ти про що? — здивувалася Німу.

«Вона й не здогадується, що в біді, яка спіткала їхнього батька, винен Космос, — подумав Джордж. — Але тепер навряд чи вдалий момент їй про це казати».

Дамп тим часом самовдоволено посміхався, упевнений, що всі козирі в його руках. Щоб урятувати всіх, їм доведеться спочатку врятувати його.

Раптом Джордж щось помітив. Він підійшов до вікна, звідки було видно ледь не увесь Едемополіс. Унизу щось відбувалося. Придивившись, хлопець побачив, що в юрбище у центрі міста вливається новий потік — сотні людей рухалися вперед, спритно минаючи охоронців, які чомусь їх не зупиняли. Вони швидко пробиралися крізь натовп і прямували до Великої вежі Дампа. Спершу Джордж не міг збагнути, що тут не так і чому ці люди здаються йому такими дивними. А потім він зрозумів! Він так давно не бачив разом більш як двох дітей, що спочатку не втямив, хто це перед ним. Діти — сотні, тисячі дітей — сходилися до Едемополіса й рухалися до Великої вежі Дампа. І ніхто не міг їх зупинити — ані люди, ані роботи.

Джордж обернувся від вікна — дорослі в кімнаті сперечалися.

— Якби ви навчали своїх людей так, як треба, — говорила Енні, яка, мабуть, від батька успадкувала талант читати лекції в найважливіші моменти, — я була б вам непотрібна. Але ви заборонили науку й нормальну освіту і позакривали лабораторії й університети. Ви хотіли, щоб робота нашого батька пішла на користь режиму. Тато дивитися на це не міг! А тепер ви просите, щоб ми вам допомогли?

Вона мало не плюнула на Дампа.

— Тобі не вдасться перемогти! — спокійно відповів той. — Або ти послухаєш мене і зробиш так, як я кажу, або будеш винна у масовому знищенні едемського народу. Це буде твоя вина. Відпусти мене в космічний готель — і станеш вільна. Я заберу зброю зі свого космічного курорту, обіцяю, а ти керуватимеш собі на здоров’я цією нещасною планетою.

— Ага, після того, як ти довів її до ручки і привласнив усі її багатства, — мовила Енні.— А тепер думаєш, що ми дамо тобі полетіти звідси й розкошувати в космосі? І повіримо твоїм обіцянкам знищити зброю?

Джордж знову глянув униз. Він ступив на крок ближче до вікна — туди, де стояв Космос.

— Мені кінець, — пробурмотів суперкомп’ютер. — Тепер, коли всі все знають, мене спишуть на брухт. Я роками переховувався у сміттєвих таборах, щоб покарати себе. Потім спробував виправитися, захищаючи Геро, але, боюся, моя провина надто серйозна.

— А як ти його зрадив? — запитав Джордж.

— Випадково... — відповів Космос. — Я вибовкав інформацію роботам, які — як я думав — належали до групи опору. А виявилося, що то були замасковані роботи режиму. Мені так соромно за себе... Але я більше нічого не можу вдіяти. Це кінець.

— Космосе, — сказав Джордж, спостерігаючи, як крихітні фігурки пробираються крізь юрбу до Великої вежі Дампа. — Дещо ти ще можеш зробити.

Суперкомп’ютер замислився.

— Але Енні наказала мені, щоб я більше нічого не робив.

— Одне останнє завдання. Для мене. Будь ласка! — попросив Джордж.

— Кажи вже.

— Пропусти дітей через охорону, — сказав Джордж, показавши пальцем униз. — І зроби так, щоб ліфт привіз їх на цей поверх.

— Легко! — відповів знаменитий суперкомп’ютер.

Дорослі тим часом голосно кричали одне на одного.

Радники теж устряли в суперечку. Посеред кімнати якоїсь хвилі з’явилася голограма королеви Бімболіни-Кімоболіни. Дуже гарна й загадкова — з її рота викочувалися смайлики, схожі на намистини. Дамп розсердився, коли її побачив.

— Забирайся звідси! — гавкнув він.

І аватар королеви Потойбіччя тут же зник.

Дорослі так палко сперечалися, що робити далі, аж не помітили, як двері ліфта знову відчинилися. До кімнати увірвався цілий потік дітей.

Розлючені голоси затихли — дорослі помітили, що їх оточили. Одна невеличка фігурка ступила крок уперед.

— У мене є питання, — спокійнісінько сказала вона.