НЕБІЖЧИК, ЩО СМІЄТЬСЯ

Роран припав до землі, ледь помітно розсунув вербове гілля й став пильно вивчати ворожий табір — довкола трьох вогнищ безтурботно вечеряло п'ять десятків солдатів і погоничів возів. Сутінки швидко спадали на широкий, порослий густою травою берег безіменної річки. Навколо багать стояли вози, в яких були припаси для війська Галбаторікса. Випряжені бики, збившись докупи, стривожено поглядали кудись далеко, за межі табору, так, ніби боялись настання темряви. Ярдів за двадцять униз по річці височів чималий крутий пагорб, тож напасти з того боку було неможливо, не кажучи вже про те, щоб туди відступати.

«Чим же вони думали?» — нетямився від подиву Роран. З одного боку, загін вчинив правильно, обравши для табору місцину, в якій було зручно захищатися, проте з іншого — вони відрізали собі один із найважливіших шляхів до відступу.

Адже Роранові й повстанцям на чолі з графом Мартландом було нічого не варто вискочити зараз із кущів, загнати ворога в глухий кут поміж пагорбом і річкою та миттю всіх порішити.

Отож Міцний Молот іще й досі не йняв віри, що досвідчені воїни могли припуститися такої дитячої помилки.

«Може, вони з міста, — подумав був він, — або й просто якісь пришелепуваті бевдзі… Але як же їм тоді доручили таке важливе завдання?»

— Ти не помітив якихось пасток? — спитав він у Карна, що разом із Халмаром та ще двома воїнами причаївся в нього за спиною.

Після першої битви до загону Мартланда приєдналось іще чотири лучники, аби замінити поранених і вбитих воїнів. Правду кажучи, юнак не плекав якихось дружніх почуттів до когось із повстанців, проте став відчувати, що весь цей загін — його сім'я, сім'я, якій він може довірити своє життя, так само, як кожен інший воїн загону може довірити своє життя йому.

— Та наче нічого такого, на що можна було б звернути увагу, — пробурчав Карн. — Але все ж таки…

— А вони могли вигадати нові закляття, які ти не можеш розпізнати? З ними є чарівник?

— Важко сказати напевне, але навряд чи…

Роран відсунув іще кілька вербових гілочок, аби краще вивчити розташування возів.

— Щось мені все Не не подобається, — нарешті сказав він. — Якщо з попереднім обозом був чарівник, то чому його немає із цим?

— Чарівників менше, ніж ти можеш собі думати.

— Угу, — Роран почухав бороду, ще й досі не розуміючи, чому обоз аж так недбало поставився до своєї безпеки.

«А раптом вони намагаються спровокувати напад? — подумав Міцний Молот. — Зовні може здаватися, що вони геть до нього не готові, а насправді все може бути зовсім інакше. Проте яку пастку вони нам приготували? Адже на тридцять ліг навкруги немає нікого, а Мертага й Торнака востаннє бачили на півночі, коли ті летіли до Фейнстра».

— Надішли сигнал, — наказав він. — Але попередь Мартланда, що мене дуже непокоїть те, як вони розбили табір. Одне з двох: або це збіговисько повних недоумків, або ж у них є якийсь захист, про який ми навіть не підозрюємо, — магія чи ще якісь гірші витребеньки їхнього триклятого Галбаторікса.

На якийсь час запанувала тиша.

— Я повідомив, — відрапортував потому Карн. — Мартланд каже, що його це теж неабияк здивувало, проте він усе ж таки хоче випробувати долю. Не ховатися ж нам, підібгавши хвости, під спідницею в Насуади.

Роран роздратовано сплюнув, подав знак, і солдати поповзли за ним у той бік, де вони залишили коней. Звівшись на ноги, Міцний Молот спритно застрибнув у сідло Сніговія.

— Агов, тихіше, хлопче, — прошепотів він, поплескавши Сніговія по шиї, коли той спробував стати дибки. У тьмяному світлі грива та шкура його скакуна видавались сріблястими. Правду кажучи, юнак уже не вперше ловив себе на думці, що було б дуже некепсько, аби його кінь мав не такий примітний колір, скажімо, був гнідий або ж вороний.

Знявши із сідла щит, Роран вдяг його на ліву руку й різким рухом витяг із-за пояса молот.

Потому юнак ковтнув слину й, відчувши в руці приємну знайому вагу, міцніше стиснув руків'я своєї вірної зброї.

Коли п'ятеро воїнів були готові до бою, Карн звів угору вказівний палець, заплющив очі, а його губи заворушилися так, ніби він розмовляв сам із собою. Аж раптом поруч із ним засюрчав цвіркун. Немовби розбуджений ним, Карн розплющив очі й мовив:

— У жодному разі не зводьте очей угору, аж доки вони не призвичаяться. І боронь вас боже під час бою дивитись у небо, — потому він став швиденько промовляти слова прадавньої мови.

Коли з небес полинуло чисте біле сяйво, таке ж яскраве, як сонячне, Роран прикрився щитом і неспокійно засовався в сідлі. Сяйво линуло звідкись із-понад табору, тож юнакові жах як кортіло глянути, де його джерело, проте бажання врятувати свій зір було куди сильніше.

Вигукнувши бойовий клич і пришпоривши Сніговія, Роран схилився до його шиї й стрімголов помчав уперед. По обидва боки від нього, тримаючи зброю напоготові, летіла решта повстанців. Коли Сніговій скакав під деревами, Роран кілька разів так зачепився об їхнє гілляччя, що насилу втримався у сідлі, однак невдовзі його вірний скакун опинився на відкритій місцевості й галопом поніс свого хазяїна до ворожого обозу.

Тієї ж миті з-за дерев вискочили ще два невеличкі загони повстанців під керівництвом Мартланда й Улхарта.

Ворожі солдати помітили їх аж тепер. Вони намагались швиденько, бодай наосліп, намацати свою зброю, безладно шикувалися в шеренги, щоб спробувати відбити цей геть несподіваний напад.

Коли Сніговій наблизився до обозу, Роран навіть не став його зупиняти. Навпаки, він пришпорив жеребця й, звівшись у стременах на повен зріст, перестрибнув разом із ним через два вози. Під час приземлення зуби вершника клацнули так, що в нього аж у голові замакітрилось, а Сніговій вибив своїми копитами стільки землі, що засипав нею одне з найближчих вогнищ.

Решта Роранового загону й собі поспішила перестрибнути через вози, тож Міцний Молот, знаючи, що його надійно прикриватимуть зі спини, зосередився на ворогах, які були попереду. Спрямувавши Сніговія на одного з воїнів, Роран спочатку зламав йому носа ударом ноги, а потім добив бідолаху молотом. Наступної миті йому вже самому довелось відбиватися відразу від кількох ворожих мечів.

Ліворуч від них, бряцнувши зброєю та обладунками, звивисту лінію возів перескочили загони Мартланда й Улхарта. Один із їхніх коней, на льоту поранений ворожим списом, відчайдушно заіржав і полетів шкереберть на землю, накривши собою свого вершника.

Міцний Молот заблокував удар одного із солдатів, а потім сам ударив його по руці, розтрощивши йому кістки. Не вагаючись, воїн завдав своєму супротивникові другого удару, цього разу вже в груди, й почув останнє в житті хриплувате зітхання бідолахи.

Потому Роран крутонувся в сідлі, шукаючи наступного супротивника. Його м'язи ходили ходором від шаленої напруги, а все довкруги здавалось таким чітким, ніби було вигравіруване на склі. Сам юнак почував себе так, неначе був невидимий і невразливий для ворожої зброї. Якийсь час його не покидало відчуття, що ріка часу стала текти повільніше, адже спантеличений метелик, який пролітав повз нього, змахував своїми крильцями зовсім повільно, ніби під ними було не повітря, а мед.

За мить чиїсь дужі руки схопили Міцного Молота за кольчугу й скинули його зі Сніговія на землю. Падаючи, Роран боляче вдарився спиною. Йому перехопило подих і потемніло в очах. Прийшовши до тями, він із жахом усвідомив, що той солдат, на якого він напав першим, сидить у нього на грудях і намагається його задушити.

Солдат закривав собою магічне світло, яке Карн створив у небесах, тож навколо його голови утворився ореол білого сяйва, через який на ворожому обличчі було видно одні лиш вишкірені зуби.

Наступної миті супротивник іще дужче стис пальці навколо Роранового горла, не лишивши йому жодних шансів на те, щоб зробити бодай ковток повітря. Юнак потягнувся за молотом, але того не було поруч. Йому вже здалося, що це і є його смерть, але несподівано він відчув таке бажання жити, що відчайдушно крутнувся, вихопив із-за пояса кинджал і з усього розмаху, пробивши кольчугу, увігнав його солдатові в груди по самісіньке руків'я. Для будь-якого іншого чоловіка цей удар був би смертельний, проте воїн навіть не ворухнувся, а з його горлянки долинув жахливий регіт. Такий жахливий, що в Роранових жилах ледь не застигла кров. Він миттю пригадав, що вже чув його раніше, коли спостерігав із табору за битвою повстанців із солдатами Галбаторікса, які не відчували болю. Аж тепер йому стало зрозуміло, чому ворожий обоз так недбало вибирав місце для своєї стоянки. «Адже їм байдуже, потраплять вони в пастку чи ні… Ми ж бо не можемо завдати їм жодної шкоди», — з жахом усвідомив він.

Міцному Молоту потемніло в очах. Відчуваючи, що ось-ось знепритомніє, він вихопив кинджал із грудей солдата й увігнав його ворогу під пахву, кілька разів прокрутивши лезо. По його руці миттю побігла липка гаряча кров, проте солдат, здавалося, навіть не помітив цього. Щоб добити Рорана, він кілька разів ударив його лобом в обличчя, і світ довкола юнака вибухнув безліччю кольорових плям. Зібравши докупи останні сили, Роран відчайдушно вдарив ворога туди, де мало бути його обличчя, й відчув, як кинджал увійшов у м'яку плоть. Після наступного удару зброя стукнула об кістку, проте вже за мить провалилась уперед — Роран простромив супротивникові мізки.

Пальці навколо Роранової шиї розтислися. Нерухомо полежавши кілька секунд, юнак скинув із себе тіло. Спочатку він жадібно хапав ротом повітря, а потім сяк-так звівся на ноги. Ворог лежав розпростерши руки. З його лівої ніздрі стирчав кинджал.

— Бийте в голову! — загукав Роран, незважаючи на те, що в нього ще й досі переймало подих. — У голову!

Юнак вирішив не торкатися кинджала й схопив із витоптаної землі свій молот. Узявши про всяк випадок ще й спис, він перестрибнув бездиханне тіло ворога й кинувся в той бік, де Халмар, який теж опинився на землі, намагався відбитися водночас від трьох воїнів.

Перш ніж вороги встигли його помітити, Роран убив двох солдатів потужними ударами молота, розтрощивши їхні шоломи так легко, ніби це були курячі яйця. Третього він залишив Халмарові, а сам натомість почав шукати собі нову жертву. Один із ворогів сидів, зіпершись спиною на колесо воза, й намагався напнути тятиву лука.

Роран порішив його, поціливши бідоласі списом прямісінько в око. Коли він витягав списа назад, на ньому лишилися сірі шматки мозку.

Тоді Роранові спала на думку добра ідея. Він кинув списа в найближчого ворога, який бігав довкола вогнища, засунув молот собі за пояс, притулився спиною до воза й став стріляти в солдатів із лука. Він намагався вразити їх влучним пострілом або в обличчя, або ж у шию, розраховуючи на те, що навіть тоді, коли вони не помруть, то неодмінно мають спливти кров'ю до кінця бою.

Схоже було на те, що повстанці, які відчували свою перевагу на початку бою, тепер були в сум'ятті. Вони розсипались поміж возами — лиш декому пощастило лишитись на конях, а більшість були на ногах. Роран на власні очі бачив, як п'ятеро з його товаришів розпрощалися з життям, гадаючи, що забили своїх ворогів на смерть. Юнакові було важко сказати, скільки ворожих солдатів залишилося живими, проте він бачив, що їх ще й досі більше, ніж варденів, яких було близько двох з половиною десятків. Невдовзі Міцний Молот став шукати очима свого Сніговія й побачив, що той утік аж під верби й самотньо тупцяв з ноги на ногу, форкаючи й прядучи вухами.

Завдяки луку Роран убив іще чотирьох ворогів, а коли в нього залишалась одна-єдина стріла, він помітив Карна, який бився на іншому кінці табору з міцним чолов'ягою. Поряд із ними палав намет. Напнувши тятиву аж так, що кінчик стріли торкнувся його вуха, Роран поцілив солдата прямісінько в груди. Той захитався, і Карн миттю зітнув йому голову з плечей.

Тоді юнак пожбурив лук під воза, схопив свій молот і помчав до Карна.

— Ти не можеш убити їх магією? — закричав він, опинившись неподалік від чарівника.

Карну знадобилося кілька секунд, щоб відсапатись. Лиш після цього він заперечно похитав головою:

— Кожне закляття, яке я накладав, було заблоковане, — полум'я палаючого намету вихопило із сутінків почорніле від втрати сил обличчя чарівника.

Роран вилаявся.

— Ну що ж, тоді вб'ємо їх самі! — гаркнув він і грюкнув молотом об щит.

Плече в плече вони стали наступати на найближчу групу ворогів. Тих було восьмеро, а навколо них уже кружляло четверо варденів. Наступні кілька хвилин були для Рорана калейдоскопом крові, болю й виблискування зброї. Ворожі соддати стомлювались куди повільніше за варденів і завдавали ударів страшенної сили навіть тоді, коли мали по кілька ран. Напруга бою сягала свого апогею. А коли восьмеро супротивників нарешті-таки впали на землю, Роран став на коліна — його знудило.

Один із варденів, яким вони прийшли на допомогу, загинув, зазнавши удару кинджалом у нирки, а решта троє приєдналися до Карна з Рораном, і вони вже разом кинулися вперед добивати своїх ворогів.

— Женіть їх до річки! — загукав Роран. — Вода й багнюка заважатимуть їм рухатись! Тоді перевага буде на нашому боці!

Міцний Молот сподівався, що його слова почув і Мартланд, якому пощастило зібрати в невеличкий загін дванадцятьох варденів, котрі ще й досі залишались на конях. Здається, той і справді почув слова Рорана, бо вершники стали швидко відтісняти ворожих солдатів до річки.

Тим часом солдати та кілька погоничів, які ще й досі були живі, відчайдушно відбивалися. Ті, хто залишився без зброї, штовхали піших повстанців щитами, а ті, що мали списи, намагалися вразити їхніх коней. Та незважаючи на цей шалений опір, вардени крок за кроком змушували їх відступати до річки. Невдовзі солдати противника вже по коліна стояли в її швидких водах.

— Тримай лінію! — гукнув Мартланд і зістрибнув із коня на берег. — Не давайте їм вийти з води!

Провалившись у мул майже по щиколотки, Роран похитнувся і впав у прибережне багно обличчям. Проте він миттю скочив на ноги, чекаючи, доки на нього нападе величезний солдат, який стояв по коліна у воді за кілька футів. Той і справді вистрибнув із мілководдя й замахнувся на Рорана мечем, проте цей удар юнак легко парирував щитом, блискавично завдавши у відповідь удару молотом. Солдат виявився досвідчений, тож йому було зовсім не важко відбитися, ба більше — він устиг зачепити Рорана мечем по ногах. Якийсь час вони продовжували обмін ударами, але жодному з них так і не пощастило поранити свого супротивника. Тоді юнак вирішив ризикнути й пішов у наступ. Тепер він сам опинився по коліна у воді. Міцний Молот усе ж таки розтрощив ворогові ліву руку й загнав його на кілька кроків глибше, але той лиш лиховісно зареготав. Цей регіт проймав душу холодом.

Якоїсь миті Міцному Молоту навіть здалося, що ані йому, ані комусь із його друзів не пощастить пережити цієї божевільної ночі, адже легше було вбити змію, ніж цих потвор Галбаторікса. «Що ж це коїться! — подумки проказав він. — Ти обчухруєш їх до самих кісток, а вони все одно не хочуть здихати!» Більше Роран нічого не встиг подумати, бо супротивник із дивовижною швидкістю кинувся вперед, а його меч зблиснув, ніби язик полум'я.

Бій обертався на якесь нічне жахіття. Через магічне світло вода й обладунки ворожих воїнів набули дивних кольорів. Самі ж солдати відкидали на поверхню швидкоплинної річки довгі, тонкі й гострі, як бритва, тіні. А довкола панувала глибока ніч.

Роран знов і знов відбивався від воїнів, які вилазили з води, щоб його порішити. Він завдав їм таку кількість ударів, що вони поступово втрачали людську подобу, проте вперто не хотіли помирати. Після кожного удару на поверхні води з'являлися чорні плями крові, що нагадували розлите на підлозі чорнило. Невдовзі Міцний Молот відчув, як починає поволі втрачати здоровий глузд, адже як би відчайдушно він не вимахував своєю зброєю, скільки б ворожих воїнів не поглинали швидкі хвилі безіменної річки, на їхньому місці з'являлися все нові й нові чудовиська, що норовили позбавити його життя. Та найдужче юнака виводив із рівноваги їхній божевільний регіт.

Аж раптом запала тиша.

Залитий кров'ю й потом, Роран кинув на берег свого щита. Він стояв по коліна у воді, здійнявши над головою молот. Він не міг повірити, що перед ним нікого не було. Юнак тричі роззирнувся навсібіч, однак помітив тільки мертве вороже тіло, яке швидко пливло за течією в темній воді.

За мить хтось схопив його за праву руку. Роран щосили смикнув її, але враз заспокоївся — поруч стояв Карн. Виснажений чарівник насилу переводив подих.

— Ми перемогли, Роране! — тихо сказав він. — Чуєш? Їх більше нема! Ми їх знищили!

Роран опустив руки й закинув голову. Він був надто знесилений, аби говорити. Йому здавалось, що саме зараз його почуття мали б стати напрочуд гострими, натомість не відчував нічого, крім тупого болю й невимовної порожнечі. Правду кажучи, Міцний Молот був навіть щасливий, що все відбувається саме так, інакше він неодмінно з'їхав би з глузду.

— Перевірити вози! — гукнув Мартланд. — І швидше. Скоріше впораєтесь — скоріше заберемося із цієї триклятої місцини! Карне, займися Велмаром. Мені дуже не подобається його рана.

Зібравши докупи рештки волі, Роран вийшов із води й почвалав берегом до найближчого воза. Лиш дев'ятеро варденів були в змозі самостійно триматися на ногах, проте Роран радів уже бодай цьому, оскільки гадав, що їх узагалі залишилось двоє чи троє.

Неподалік від нього по табору браво крокував Мартланд Рудобородий. Аж раптом з-під купи тіл вистрибнув один із ворожих солдатів. Він блискавично змахнув мечем і відрубав графові долоню. Той скрикнув від болю, але тут-таки відпрацьованим рухом вибив зброю з рук ворога, звалив його на землю ударом в обличчя, став коліном на горлянку, а потім дістав кинджал і встромив його в голову. Потім граф підібрав шматок своєї руки, затис його під лівою пахвою й крикнув воїнам, що кинулись були до нього:

— Облиште мене! Це всього-на-всього подряпина! Мерщій до возів! А якщо ви, ледацюги, будете баритися, то в мене борода посивіє від люті! Ворушіться!

Вояки хутко кинулись до обозу. Один тільки Карн залишився непорушно стовбичити на своєму місці. Мартланд спохмурнів.

— Це й тебе стосується! — крикнув він. — Ворушись, інакше тобі всиплять різок за те, що ти не виконуєш наказів командира!

Карн навіть не ворухнувся. Поцінувавши це як відвертий непослух, розлючений граф так сильно тупнув ногою, що його відрубана долоня випала з-під пахви.

Карн миттю підняв її із землі.

— Я міг би повернути її на місце, — сказав він, — але мені знадобиться кілька хвилин.

— Віддай сюди! — гаркнув Мартланд і вихопив у Карна руку, запхавши її собі за пазуху. — Годі мене дратувати! Врятуй ліпше Велмара та Ліндела, якщо тобі це під силу. А за мою руку візьмешся тоді, коли між нами й цими чудовиськами буде принаймні кілька ліг.

— Але тоді може бути вже пізно, — не погодився Карн.

— Чоловіче, це наказ, а не прохання! — надриваючись, загорлав Мартланд.

Коли Карн відійшов, граф дістав відрубану руку з-за пазухи, відірвав зубами рукав сорочки й, замотавши її в нього, сунув собі під ліву пахву. Обличчя йому заливав рясний піт.

— Годі вже там! — гукнув він за якийсь час. — Що за триклятий мотлох у цих чортових возах?

— Мотузки! — доповів один із солдатів.

— Віскі! — відгукнувся другий.

— Улхарте, — гукнув Мартланд, — запишеш для мене цифри.

Роран допоміг решті солдатів обшукати вози, повідомляючи про кожну свою знахідку Улхартові. Потому вони хутко вбили всіх биків і, як і перше, підпалили вози. Знайшовши власних коней, повстанці поприв'язували до сідел своїх поранених товаришів, а вже потім посідали на скакунів самі.

Загін був готовий рушати. Карн махнув рукою на небесне сяйво, вимовив якесь довге слово прадавньою мовою, й землю оповила темрява. Зачекавши, доки призвичаяться очі, Міцний Молот зиркнув угору. Він побачив там тисячі геть спантеличених метеликів. Певно, вони й гадки не мали, чому так раптово почалась ніч. У своєму хаотичному русі вони нагадували тіні людських душ.

Відчуваючи на серці невимовний тягар, Роран легко торкнувся п'ятами боків Сніговія й помчав геть від розбитого обозу.

Загрузка...