Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

ГАНЕБНИЙ СТОВП

Роран сидів рівно й дивився повз Насуаду. Його погляд блукав по одній зі зморщок на стіні намету.

Міцний Молот шкірою відчував, що Насуада уважно його вивчає, проте не хотів дивитись їй в очі. У наметі панувала важка тиша. Юнак іще й іще раз прокручував у голові жахливі події останнього тижня, від чого його скроні починали шалено пульсувати. Йому дуже хотілося опинитись надворі й на повні груди вдихнути прохолодне повітря.

Насуада озвалась першою:

— Ну й що мені тепер із тобою робити, Роране?

Юнак ще дужче випрямив спину:

— Що хочете, моя пані.

— Це відповідь сміливого чоловіка, Міцний Молоте, та вона аж ніяк не допоможе мені вийти з того становища, в якому я опинилась. — По цих словах Насуада зробила два великі ковтки вина. — З одного боку, ти двічі не виконав прямих наказів капітана Едріка. Але, з другого — якби ти цього не зробив, то навряд чи комусь пощастило б розповісти мені цю історію. Ти хоробрий і мужній воїн, проте твої подвиги затьмарює непокора, за яку я, що б там не було, змушена буду тебе покарати.

— Так, моя пані.

Обличчя Насуади зблідло:

— Чорт забирай, Міцний Молоте! Ти хоч розумієш, що якби не врятував солдатів та ще й не був братом Ерагона, то вже давно гойдався б на шибениці!

Уявивши, як зашморг стискає йому горло, Роран насилу проковтнув слину. Насуада тим часом почала замислено вистукувати пальцями по бильцю свого крісла:

— То ти й надалі хочеш бути одним із варденів, Міцний Молоте?

— Так, моя пані, — відповів юнак, не вагаючись ані миті.

— І чим же ти готовий спокутувати свій гріх, щоб залишитись у моїй армії?

— Я готовий на все, моя пані.

Вираз Насуадиного обличчя став м'якший, і вона задоволено кивнула:

— На іншу відповідь я й не сподівалась. Кепсько лиш те, що традиції варденів майже не залишають мені вибору. Існує три види покарання. Я могла б тебе повісити, але не стану цього робити… на те є безліч вагомих причин. Я можу покарати тебе тридцятьма ударами батога й вигнати з лав варденів… А ще я можу всипати тобі п'ятдесят ударів і залишити під своїм командуванням.

«П'ятдесят ударів… Ну що ж, це всього лиш на двадцять більше, ніж тридцять», — подумав Роран, зібрався на силах і облизав свої пересохлі губи:

— Мене шмагатимуть там, де це зможуть усі побачити?

Схоже, це питання заскочило Насуаду зненацька, бо та здивовано звела брови:

— Твоя гордість тут ні до чого, Міцний Молоте. Покарання має бути жорстоким, щоб решті варденів навіть на думку не спадало вчинити так само, як вчинив ти. Пробач, але тебе відшмагають публічно. Ти дуже розумний юнак… Та навіть коли б ти був повним бевзем, то все одно мав би чудово розуміти жахливі наслідки своєї непокори. Отож, зараз тобі залишається зробити вибір: або ти хочеш бути разом із варденами, або покинеш своїх друзів, родину й підеш геть?

Роран гордо звів голову, роздратований тим, що Насуада говорить про цей безглуздий вибір:

— Я залишуся з варденами, моя пані. І мені байдуже, скільки ударів доведеться витримати — вони все одно не завдадуть того болю, який мені довелось пережити, коли я втратив рідного батька й рідну домівку.

— Не завдадуть, — м'яко відповіла Насуада. — Адже один із чарівників Ду Врангр Гата уважно спостерігатиме за покаранням і потурбується про те, щоб батіг не завдав тобі смертельних ран. Але жоден із наших чарівників не має права тебе зцілювати, а ти не маєш права прохати їх про це.

— Зрозуміло.

— Як тільки Джормандер зможе очолити наші війська, ми проведемо твоє прилюдне покарання, а доти ти залишатимешся під охороною, в наметі біля ганебного стовпа.

Від думки про те, що йому не доведеться довго чекати, Роранові трохи полегшало на душі, бо що може бути гіршим, ніж скніти без діла.

— То я піду, моя пані, — мовив юнак.

Насуада відпустила його граційним помахом руки. Крутнувшись на підборах, Міцний Молот вийшов надвір. Двоє охоронців, не кажучи жодного слова, провели його через увесь табір до невеличкого намету, що притулився під чорним ганебним стовпом.

Той стовп був футів із шість заввишки й перед самісінькою верхівкою мав товсту поперечину, до якої прив'язували зап'ястки в'язня. Поперечину вкривали довгі глибокі борозни, полишені нігтями бідолах, на чию спину лягали удари батога.

Роран різко відвів погляд, а потім зігнувся й заліз до намету, де не було нічого, крім старого дерев'яного стільця. Умостившись на ньому, юнак зосередився на своєму диханні, намагаючись бодай трішки заспокоїтись.

Спливла майже година, коли Роран почув довкола намету тупотіння чобіт і брязкіт зброї. Було схоже на те, що довкола ганебного стовпа почала збиратись юрба варденів. Юнак спробував уявити, як на нього дивитимуться сотні людей, зокрема й карвахольці… Серце йому почало прискорено битись, а на чолі виступив липкий холодний піт.

Минуло ще майже півгодини, аж доки до намету не зайшла чаклунка Тріанна й не попрохала Міцного Молота зняти із себе весь одяг, окрім штанів. Юнакові було дуже ніяково, проте жінка, здавалось, зовсім не звертала на це уваги. Потому чаклунка уважно оглянула його тіло й наклала додаткове лікувальне закляття на плече, поранене під час останньої битви арбалетною стрілою. Лише тоді вона схвально кивнула головою, мовляв, тепер ти цілком готовий прийняти кару, і дала юнакові сіру сорочку, пошиту з мішковини.

Та не встиг Роран її вдягти, як до намету влетіла перелякана Катріна. Юнак глянув на її виснажене бліде обличчя, і його серце сповнилось безмежного жалю та смутку.

Катріна тим часом зиркнула на чаклунку й присіла перед нею в реверансі:

— Будьте такі ласкаві, чи можу я бодай хвильку поговорити зі своїм чоловіком наодинці?

— Звісно… Я зачекаю там…

Тріанна вийшла з намету, і тоді Катріна кинулась до Рорана й повисла в нього на шиї. Той обняв її так само пристрасно, адже не бачив своєї коханої відтоді, як покинув табір варденів.

— Ох, як же мені тебе бракувало, — прошепотіла Катріна йому на вухо.

— А мені тебе, — розчулено відповів Міцний Молот.

Потім вони розімкнули обійми, щоб глянути одне одному в очі.

— Це якесь безглуздя! — палко прошепотіла Катріна. — Я ходила до Насуади… я благала, щоб вона пробачила тебе або хоч зменшила кількість ударів… Але вона мені відмовила.

Роран знову притиснув кохану до себе:

— Краще б ти взагалі цього не робила.

— Чому?

— Бо я сказав, що залишуся з варденами…

— Але ж це все одно безглуздя! — скрикнула Катріна, схопивши його за плече. — Карн про все мені розповів, Роране! Ти сам-один переміг майже двісті ворожих солдатів… Якби не ти, то нікому б із тих воїнів, що були з тобою, не судилося б вижити. Насуада повинна кланятись тобі в ніжки, а не шмагати, мов злочинця!

— Яка різниця, безглуздя це чи ні, — сумно відповів Роран. — Просто так треба, і якби я був на місці Насуади, то, мабуть, зробив би так само.

Почувши його слова, Катріна здригнулась:

— Цілих п'ятдесят ударів… Навіщо аж так багато? Ти ж сам чудово знаєш, що не всім пощастило вижити після такої кари.

— Вони помирали, бо в них були слабкі серця… Не турбуйся, люба… мене не вбити навіть сотнею ударів.

На губах Катріни з'явилось щось схоже на посмішку, а потім вона заплакала, припавши обличчям до грудей коханого. Він заспокоював її як міг, хоч у нього й самого на душі шкребло. За кілька хвилин Міцний Молот почув звук рога й зрозумів, що їхній час добігає кінця. Він швидко звільнився з обіймів Катріни.

— Я хочу, щоб ти дещо для мене зробила, — прошепотів Роран.

— Що? — спитала дівчина, витираючи заплакані очі.

— Біжи назад до нашого намету й не виходь звідти, доки все це не скінчиться.

Здавалось, Катріна була в розпачі від його прохання:

— Ні! Я нізащо тебе не покину…

— Будь ласка, — став благати Роран, — тобі не варто цього бачити.

— А тобі не варто все це терпіти, — заперечила вона.

— Облиш… Я розумію, що ти дуже хочеш зі мною зостатися, та мені буде легше терпіти біль, коли я знатиму, що ти мене не бачиш… Я сам в усьому винен і не хочу, щоб ти через мене страждала.

Катріна спохмурніла:

— Де б я не була, я все одно страждатиму… Однак… Я зроблю все, що ти скажеш, коли це й справді допоможе тобі. Ти ж знаєш, якби я могла, то сама б лягла під удари батога, тільки б урятувати тебе.

— Ти ж знаєш, — прошепотів Роран, цілуючи її в обидві щічки, — я б ніколи не дозволив цього зробити.

Очі Катріни знов налились сльозами, і вона так міцно обняла Рорана, що тому стало важко дихати.

Вони так і не випускали одне одного з обіймів, коли до намету разом із двома Нічними Яструбами увійшов Джормандер. Катріна миттю відсахнулась від коханого, присіла перед Джормандером у реверансі, а потім прожогом вискочила назовні.

— Час, — простягнувши руку до Міцного Молота, мовив Джормандер.

Роран кивнув у відповідь, і охоронці вивели юнака з намету до ганебного стовпа. Навколо нього вже зібралася велика юрба людей, гномів та ургалів, які відразу ж прикипіли поглядами до Міцного Молота. Юнак тим часом глянув у небо, намагаючись не звертати уваги на тисячі глядачів, які прийшли побачити, як його будуть карати за подвиг.

Невдовзі двоє охоронців прив'язали Роранові зап'ястки до поперечини ганебного стовпа, а Джормандер, обійшовши юнака довкола, став йому перед обличчям, здійняв руку й мовив:

— На, прикуси… Це збереже тобі язика й зуби. — Роран вдячно відкрив рота, й воїн вклав туди дерев'яну паличку, обтягнуту шкірою, що була гірка на смак, ніби жолудь.

Коли залунав барабанний бій, Джормандер прочитав звинувачення, які висувалися Роранові, а охоронці розірвали йому на спині сорочку. Міцний Молот аж здригнувся, коли холодний вітрець полоскотав його оголені плечі.

За мить до першого удару він почув у повітрі зловісний свист батога, а потім його спину пройняв різкий біль, схожий на той, коли до тіла прикладають шмат розпеченого заліза. Міцний Молот вигнувся й щосили прикусив тріску. Із його вуст злетів стогін, і він став молитися, щоб ніхто з варденів його не почув.

— Один, — сказав воїн із батогом.

Другий удар теж змусив Рорана мимохіть застогнати, проте надалі повстанці вже не почули від нього жодного звуку.

Кожен удар батога завдавав юнакові такого ж болю, як і кожна рана, що їх він отримав у боях за кілька минулих місяців. Коли батіг просвистів у повітрі півдюжини разів, Роран перестав опиратися болю й провалився в марення. Він бачив перед собою лиш старе подряпане дерево, а часом його зір затуманювавсь, бо юнак на мить втрачав свідомість.

Невдовзі до його слуху долинув розпливчастий голос: «Тридцять»… Міцного Молота охопив відчай. «Як же я витримаю ще двадцять ударів?» — подумки прошепотів він і став думати про Катріну та їхню дитинку.

Прийшовши до тями, Роран іще нескоро зрозумів, що лежить на животі всередині їхнього з Катріною намету. Кохана стояла навколішки поруч із ним і весь час шепотіла йому щось на вухо, доки хтось інший змазував його понівечену спину холодною маззю. Коли невідома рука торкнулася одного з найболючіших місць, Міцний Молот безпомічно закліпав очима й ледь помітно вигнувся.

— Якщо ти лікуєш своїх пацієнтів так, як зараз Рорана, — пролунав голос знахарки Анжели, — то я не дивуюсь, що мало кому з них пощастило вижити!

— Ну, це вже вибачайте! — обурилась Тріанна. — Я не збираюсь стояти тут і терпіти образи якоїсь віщунки, що має зібрати докупи всі свої сили, аби накласти найпростіше закляття.

— Тоді сядь, якщо тобі від того полегшає. Але я все одно кажу тобі, що ось цей шматок м'яза слід з'єднати ось із цим. — Потому Роран відчув, як його спини двічі торкнувся чийсь палець, залишивши дві невидимі крапки, що лежали за дюйм одна від одної.

— Ох! — зойкнула Тріанна й вибігла з намету.

Катріна посміхнулася, але за мить по її обличчю знову потекли сльози.

— Роране, ти чуєш мене? — спитала вона. — Ти прийшов до тями?

— Схоже на те… — відповів юнак скрипучим голосом, бо в нього жахливо боліли щелепи. Міцний Молот закашлявся й відчув, як уся його спина відгукнулась пекучим болем.

— Ось так, — мовила Анжела. — Тепер, здається, все.

— Просто дивовижно… Я й не чекала, що ви з Тріанною стільки всього зробите, — прошепотіла Катріна.

— За наказом Насуади…

— Насуади?… Але навіщо ж вона…

— Гадаю, буде розумніше спитатися в неї самої… І скажи Роранові, щоб він не лягав на спину й був дуже обережний, коли доведеться перевертатись на бік. Інакше він може розірвати шкірку на ранах.

— Дякую, — буркнув Роран, почувши позаду себе сміх Анжели.

— Не думай про це, Роране. Точніше, думай, але не надто багато. Певно, така твоя доля… Мені ж бо довелось лікувати спини вам обом — і тобі, й Ерагонові. Гаразд, я вже йду! І стережися тхорів!

Коли знахарка вийшла з намету, Роран знову заплющив очі й відчув на своєму чолі теплі пальці Катріни.

— Ти був дуже хоробрий, мій любий, — мовила вона.

— Справді?

— Так! Джормандер і всі інші казали, що ти не кричав і не благав, щоб тебе припинили катувати.

— Ото й добре, — юнакові дуже кортіло дізнатися, наскільки серйозними є його рани, проте він у жодному разі не хотів питати про це у своєї коханої.

Та здається, Катріна й сама все зрозуміла по його очах, бо вже наступної миті мовила:

— Анжела гадає, що коли все піде добре, то на твоїй спині не залишиться дуже великих шрамів. У будь-якому разі твої рани вже поліковано, а Ерагон або ж хтось із інших чарівників легко зможуть позбавити тебе шрамів. І твоя спина знову буде чистенькою, так, ніби батіг ніколи її не торкався.

— Угу.

— Ти не хочеш чогось випити? — спитала Катріна. — У мене є горщик з відваром деревію.

— Так, не відмовлюсь.

Коли дівчина звелася, Роран почув, як до намету зайшов іще хтось. Міцний Молот насилу розплющив одне око й був неабияк здивований, коли побачив, що на вході стоїть Насуада.

— Пані, — мовила Катріна гострим, ніби бритва, голосом.

Перемагаючи біль, що прокотився по всій спині, Роран спробував сісти, проте зміг зробити це лиш із допомогою Катріни. Він хотів звестися й на ноги, та Насуада зупинила його.

— Будь ласка, не треба, — попрохала вона. — Я не хочу завдавати тобі ще більшого болю, ніж той, що вже завдала.

— Навіщо ви прийшли, пані Насуадо? — спитала Катріна. — Роранові треба відпочити й одужати, а не гаяти час на всілякі там балачки.

Роран обережно поклав руку Катріні на плече.

— Я можу говорити, якщо це й справді дуже потрібно, — сказав він.

Зайшовши до намету, Насуада підняла поділ своєї зеленої сукні й усілася на маленьку скриньку з Катріниним крамом, який пощастило забрати з Карвахола. Якусь мить вона мовчала, а потім глянула Роранові прямо в очі.

— У мене є ще одне завдання для тебе, Міцний Молоте, — сказала дівчина. — Невеличкий рейд, що мало відрізнятиметься від тих, у яких тобі вже доводилось бувати.

— І коли я маю вирушити? — спитав юнак, спантеличений тим, що Насуада з'явилась до нього власною персоною, щоб розповісти про своє доручення.

— Завтра.

Катріна витріщилась на неї сповненими жаху очима:

— Та ви що, пані, з глузду з'їхали?

— Катріно… — буркнув Роран, намагаючись її заспокоїти, але та прибрала з плеча його руку:

— Останній рейд, у який ви послали Рорана, ледь його не вбив, а тепер ще ваші батоги! Як можна посилати мого чоловіка в бій, коли він навіть хвилини не вистоїть проти солдатів Галбаторікса!

— Я мушу це зробити! — відповіла Насуада з такою владністю в голосі, що Катріна прикусила язика й вирішила почекати, доки та докладніше все пояснить.

Насуада тим часом вела далі:

— Роране, ти, певно, знаєш, що наш союз із ургалами опинився під загрозою. Доки ти був на завданні із загоном капітана Едріка, який, до речі, вже не є капітаном, один із варденів убив трьох ургалів. Я, звісно, наказала повісити того мерзотника, але відтоді наші стосунки з воїнами Гарцхвога стали дуже напруженими.

— А Роран тут до чого? — спитала Катріна.

Насуада міцно стисла губи:

— Я маю переконати варденів у тому, що ургали не є нашими ворогами і що ми разом зможемо досягнути поставленої мети. Таким чином, загін, із яким ти вирушиш, буде складатися наполовину з людей, а наполовину з ургалів.

— Але це все одно не… — почала було Катріна.

— І цим загоном командуватимеш ти, Міцний Молоте.

— Я? — здивовано прохрипів Роран. — Чому саме я?

Насуада криво посміхнулась:

— Бо ти зробиш усе, щоб захистити своїх друзів і родину. У цьому ти дуже схожий на мене, хоч моя родина значно більша за твою, адже я вважаю своєю родиною всіх варденів. А ще тому, що ти двоюрідний брат Ерагона… А насамкінець, якщо ти знову порушиш чийсь наказ, то мені доведеться тебе повісити… Тож я вирішила не випробовувати долю й дати тобі власний загін, у якому будуть тільки твої накази… Ясна річ, вони не повинні суперечити моїм… Бо якщо ти не підкоришся моїм наказам, у тебе буде один-єдиний шанс спокутувати свою провину — голіруч задушити Галбаторікса. Усе інше мене не влаштує. Я даю тобі власний загін, бо ти довів, що можеш повести за собою людей, коли їм загрожує смертельна небезпека. Гадаю, ти зумієш командувати як людьми, так і ургалами. Правду кажучи, я б залюбки послала із цим загоном Ерагона, та оскільки він зараз не з нами, то ця відповідальність лягає на твої плечі. І коли повстанці почують, що двоюрідний брат Ерагона, той самий Міцний Молот, який убив майже дві сотні ворогів, — пішов на завдання разом із ургалами… та ще й успішно його виконав, то, сподіваюсь, вардени почнуть ставитись до ургалів не так вороже. Саме тому я й наказала Тріанні та Анжелі полікувати тебе. Зрозумій, я зробила це зовсім не для того, щоб принизити тебе, показати, що ти не здатен витримати болю чи що, а тому, що мені потрібен такий командир, як ти. То як скажеш, Міцний Молоте? Королева варденів може розраховувати на тебе?

Роран розгублено глянув на Катріну. Він знав, що та, не замислюючись, віддала б півжиття, аби тільки він відмовився від командування. Відчуваючи, як її серце крає біль, юнак якусь мить подумав, а потім хрипло прошепотів:

— Можете розраховувати на мене, пані Насуадо.