Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

ПОЦІЛУЙ МЕНЕ, ЛЮБА

Прокинувшись, Роран вислизнув з обіймів сплячої Катріни й усівся на краю їхнього подружнього ліжка. Він позіхнув, протер очі, а потім глянув на смужку блідого світла, яке пробивалося крізь запону намету, відчуваючи, що його втома так і не минула. Невдовзі юнак здригнувся від ранкового холоду, проте так і залишився сидіти нерухомо.

— Роране… — покликала його Катріна сонним голосом. Вона сперлась на одну руку й потяглася до нього іншою. Але він не зреагував навіть тоді, коли дівчина торкнулась рукою його спини та шиї. — Поспи, ти маєш добре відпочити, адже тобі зовсім скоро вирушати в нову мандрівку.

Міцний Молот тим часом лиш похитав головою, навіть не дивлячись на свою кохану.

— Що таке? — спитала вона, а потім сіла на ліжку й натягнула собі на плечі ковдру. Зачекавши хвильку, Катріна торкнулася його плеча своєю теплою щокою. — Ти переймаєшся тим, хто стане твоїм новим капітаном, чи думаєш про те, куди Насуада може послати тебе наступного разу?

— Та ні…

Дівчина трохи помовчала:

— Кожного разу, коли ти йдеш, я відчуваю, що до мене повертається менша частина тебе. Ти став такий похмурий і мовчазний… Якщо тебе щось бентежить, розкажи мені… Я готова слухати все, що ти скажеш мені, коханий, які б жахіття мені не довелось почути. Адже я донька м'ясника й бачила безліч людей, які загинули на полі бою.

— Я хочу?! — несподівано скрикнув Роран, задихаючись. — Та мені навіть думати про це страшно… — Потому він стиснув свої кулаки, дихаючи якось уривчасто: — Справжній воїн ніколи б не почувався так, як я.

— Справжній воїн, — відповіла Катріна, — б'ється не через те, що йому цього хочеться, а через те, що змушений це робити. Чоловік, який прагне війни, чоловік, що насолоджується вбивствами, — це звір і чудовисько. І мені байдуже, скільки подвигів він здійснить… для мене він завжди залишатиметься скаженим вовком, який перегризе горлянки своїй родині і своїм друзям, щойно вони стануть його ворогами. — Дівчина прибрала з його лоба волосся й дуже ніжно погладила по голові. — Колись ти вказав мені, що «Пісня Джеранда» була твоєю улюбленою піснею з-поміж тих, що співав Бром. І саме через неї ти б'єшся молотом, а не мечем. Пригадуєш, як Джеранд не любив убивати і як йому було важко знову брати до рук зброю?

— Авжеж, пригадую.

— Але його все одно вважали найславетнішим воїном свого часу. — По цих словах Катріна взяла Рорана за щоку й повернула його обличчям до себе, аби він міг зазирнути в її серйозні очі. — А ти найславетніший воїн на землі серед усіх тих, кого мені лиш доводилось зустрічати.

— А як же Ерагон? — прошепотів Міцний Молот пересохлими губами.

— Ерагон? Він не заслуговує й половини тієї поваги, на яку заслуговуєш ти. Ерагон, Мертаг, Галбаторікс, ельфи… Усі вони виходять на поле бою, шепочучи закляття, які дають їм таку силу, що тобі навіть не снилася. А ти, — вона поцілувала коханого в ніс, — ти людина й б'єшся з ворогом, розраховуючи тільки на себе. Роране, ти не володієш магією, проте переміг Близнюків і завдяки своїй силі та спритності убив разаків, опинившись у їхньому лігві.

Юнак голосно ковтнув слину:

— На мені були охоронні закляття Ерагона, які захищали мене.

— Але ж зараз вони тебе не захищають… Послухай, про які охоронні закляття могло йтися в Карвахолі? А ти ж усе одно не втік від разаків! — Коли юнак нічого не відповів, Катріна прошепотіла: — Ти звичайна людина, але робив такі речі, на які не здатні навіть Ерагон чи Мертаг. Тож для мене ти завжди будеш найкращим воїном у всій Алагезії… Адже жодному карвахольцю не довелося пройти й половини того, що пройшов ти, коли мене рятував.

— Твій батько так само б тебе врятував, — відповів Роран, відчувши, як його кохана здригнулась.

— Так, він зробив би це, — сказала Катріна пошепки. — Але йому ніколи не вдалося б повести за собою інших людей, як це зробив ти. — Потому вона ще дужче притислась до його плеча. — І що б з тобою не сталося, я все одно завжди буду з тобою.

— Це все, що мені потрібно, — відповів Роран, міцно стиснувши свою кохану в обіймах і важко зітхнувши: — А ще я дуже хочу, аби ця війна якомога швидше закінчилась. Я хочу працювати в полі, сіяти жито й збирати врожай. Це важка праця, але вона чесна, адже ти нічого не крадеш. А воїни — ті самі крадії, бо вони роблять не що інше, як викрадають у своїх супротивників життя… Тож кожна нормальна людина буде ненавидіти війну.

— Я саме це й казала.

— Так, саме це… — Роран примусив себе через силу посміхнутися: — Вибач, кохана, я просто забув… І не тримай на мене зла за те, що я ділюся з тобою своїми тривогами, коли в тебе, мабуть, вистачає й своїх. — По цих словах він поклав руку на її животик.

— Твої тривоги завжди будуть моїми, аж доки нас не розлучить смерть, — прошепотіла Катріна й тицьнулась носиком у його дужу руку.

— Можливо, тільки деякі з них, — відповів Міцний Молот, — адже я так тебе кохаю, що не хочу, аби ти ще коли хвилювалася.

Потому Катріна відсунулась від нього на кілька дюймів, і юнак побачив, що її очі стали порожні й байдужі. Так бувало завжди, коли вона починала думати про той час, що його провела в Хелгрінді.

— Ні, — прошепотіла вона, — я хочу розділити з тобою геть усе.

— Годі сумувати, — іще міцніше обняв її Роран, шкодуючи про те, що Ерагон знайшов на Хребті яйце Сапфіри. За мить він поцілував Катріну в потилицю й мовив:

— Поцілуй мене, люба, і давай спати, бо я такий втомлений… ніби мрець.

Дівчина посміхнулася й солодко поцілувала свого коханого в губи. А тоді вони сховалися під ковдру й стали дослухатись до шуму річки Джиєт, оскільки все інше ще спало. Невдовзі Роран провалився в сон, у якому вони з Катріною стояли на носі якогось корабля й пильно вдивлялись у пащеку велетенського виру — Боарового Ока.

Поглядаючи на нього, юнак весь час думав: «Невже в нас є бодай один шанс на порятунок?»