Кривий будиночок

Авторська передмова

Ця книжка належить до моїх улюблениць. Я готувалася до неї роками, обмірковувала її й пропрацьовувала, кажучи собі: «Одного дня, коли в мене буде море часу й бажання потішити себе, я почну її писати!» Маю зізнатися, що з авторським доробком завжди так: на п’ять книжок для роботи випадає лише одна для задоволення. «Кривий будиночок» стала справжнісіньким задоволенням. Іноді запитую себе, чи ж люди, які читають книжку, можуть визначити, складно чи легко було її писати. Як часто я чую: «Певно, вам так приємно було це писати!» І це про книжку, яка вперто відмовлялася ставати такою, як мені хотілося, — з незгідливими персонажами, надміру заплутаним сюжетом та неприродними діалогами — чи мені так здається. Але, можливо, автор — не найкращий суддя власного твору. Проте «Кривий будиночок» сподобався практично всім, тож я переконалася, що це справді один із моїх найкращих романів.

Навіть не знаю, як родина Леонідісів оселилася у мене в голові — вона з’явилася, ось і все. А тоді «зросла собі», наче Топсі1.

Я відчуваю себе лишень її літописцем.

1 Алюзія на маленьку дівчинку на ім’я Топсі, героїню роману «Хатина дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу. (Тут і далі прим. пер.)