Мед з дікалоном

...Раптом серед могил я побачив постать... Розвівалися довгі білі одежі, обличчя ховав каптур... Я не знав цього чоловіка, він точно не з нашого села. Та й чи людина це? — пробігли дрижаки спиною. Я вкляк. Це ж, певно, мрець, що встав із могили!

Примара схилилася над хрестом.

— Ти чуєш мене, брате? — прошелестів голос.

Я заховався за якийсь камінь. «Отче наш, що ecu на небесах... Нехай святиться ім'я Твоє...» — гаряче повторював я слова молитви. Та примара не щезала, і мене охопив відчай. Кров холола в жилах від цього. Я боявся, що мрець побачить мене, боявся зустріти погляд його мертвих очей.

Щось застогнало, болісно, страшно, і потім пролунало тихе:

— Я чую тебе, брате.

Мені було дуже лячно, та я все ж визирнув зі своєї схованки. Із землі зводився чоловік із закрученим за вухо оселедцем та в білій свиті з кривавою плямою навпроти серця. Чорні палаючі очі дивилися кудись повз мене, у бік села. Синювата рука лежала на руків'ї шаблі.

— Ти чуєш мене, брате? — знову прошелестів тихий голос.

— Я чую тебе, брате,— застогнало з могили. Звідти зводився ще один мрець у малиновому жупані з пістолями за поясом та з розкраяною головою...