Мисливці на мамонтів

З ПЕРЕВЕРТНЕМ НЕОБХІДНО ПОКІНЧИТИ

Тут сталося те, що важко було передбачити. Улла згадав про Куолу і уявив собі страшну картину: їх переслідує не носоріг, а чаклун, який набрав подоби цього звіра. Улла несамовито закричав: «Куолу! Куолу!» — і без пам'яті кинувся вбік. Ним оволодів такий жах, що він, здавалося, втратив здоровий глузд. Та найгірше було те, що носоріг, обминувши всіх, кинувся за ним навздогін.

Улла добіг до урвища на березі й миттю опинився на кривій березі, що схилилася над кручею. Зі спритністю мавпи дістався до перших розлогих гілок і судорожно вчепився за них.

Носоріг підбіг впритул, потупцяв на місці, ударив рогом у стовбур та й відійшов. Далі він форкнув, пошамрав довгою верхньою губою і голосно позіхнув. Він чекав, але Улла виліз іще вище. Нарешті звірові набридло чекати, і він поволеньки пішов собі геть. Чути було, як він трощив і топтав кущі. Коли його кроки затихли, всі несміливо почали вилазити з кущів.

Улла ще сидів на дереві. Зуби в нього цокотіли, немов у лихоманці.

— Це Куолу! — шепотів він побілілими губами.

І як це вони раніш не здогадувалися? Зринули в пам’яті розповіді батьків. Скільки разів обертався він на носорога, ведмедя, зубра! Ось і тепер...

До зустрічі з носорогом втікачі почали вже потроху заспокоюватись. Вже думали: можна, мабуть, зупинитися на постійне життя. Літо коротке. Непомітно настане осінь з холодами й дощами, а за нею снігова зима з морозами та заметілями.

Чи не час копати надійні землянки? Чи не час влаштовуватись на зимівлю?

Перевертень-носоріг зруйнував усі плани. Втікачі холонули від страху на кожній стоянці. Вони боязко оглядалися на лісові нетрі. Куолу в подобі носорога переслідував їх.

Куолу напав на їхній слід!

Втікати, тільки втікати якнайдалі! Заплутувати сліди! Робити все, щоб збити з пантелику страшного переслідувача. Та цього замало. Чаклун обертається на звіра, діє своєю чаклунською силою, отже, насамперед потрібно знешкодити її.

Зранку втікачі приступили до цієї важливої справи. Ао уламком кременю здер з берези великий шматок лубу. На ньому він заходився виводити фігуру кошлатого носорога, зубра та ведмедя. Улла виліпив із глини високу колону біля струмка і на вершині її поставив білу фігурку Ло, Матері матерів Червоних Лисиць. Поки Ао домальовував звірів, Вовча Ніздря тихенько шепотів у вухо статуетці прохання захистити їх від чаклуна.

Та ось малюнок закінчено. Ао показав його всім. Це були вірно схоплені контури носорога, ведмедя і зубра. Трохи подумавши, художник ще домалював. На малюнку було зображено кілька списів, що застряли в тілі тварини. Потім він іще додав два наконечники і великий трикутник. Усі зрозуміли, чому він домалював і списи, і трикутник.

Списом художник убивав не лише намальованих тварин,— він завдавав удару живому ворогові, перевертню Куолу. Трикутник — це домівка, покрівля землянки. Це був чаклунський наказ перевертневі забиратися додому. Спис мав пришити його до житла на випадок, якщо самий удар не знищить ворога. Залишиться живий — нехай сидить дома!

Ао поклав бересту до ніг Матері матерів. Адже це вона повинна своєю могутністю надати сили чаклунським малюнкам.

Семеро втікачів оточили фігурку Матері матерів. Ао розповів обставини їхньої втечі. Потім усі почали просити її допомогти. Вони ще раз протягло повторили усе, що сказав художник. Тричі обійшли навколо Матері матерів. Заклинання скінчилося. Можна йти далі.