Мисливці на мамонтів

ТРИВОГА

Уа торжествував. Очі його блищали, на щоках грали веселі ямочки. Несподівано він став володарем подвійної здобичі.

Але що ж йому робити? Сам не забере. Треба покликати товаришів. Він ще раз оглянув свої трофеї і бігом пустився до стійбища.

За півгодини був уже в таборі. Мирно диміло багаття. Коло багаття сиділа Балла й годувала маленького Курру.

— Де всі? — гукнув Уа, захекавшись.

— Цакку з Кандою на болоті збирають морошку. Мисливці не поверталися, ідуть по слідах хумми.

Уа розповів про свою здобич. Балла весело дивилася на Уа. Який він спритний! Який красивий! Вона ще не забула, як він ганявся за нею зі списом і боляче вдарив.

— Настане ранок — треба буде взяти,- промовила Балла.

Вона усміхалася, показуючи свої білі зуби.

— Не можна вранці,— сказав Уа. — Прийдуть ті, які виють ночами. Вони з'їдять м'ясо, а нам залишать саму шерсть.

— Нумо гукати! — відповіла вона весело.— Ао! Улло! Ао!

— Дзвінко гукаєш! Як чорний дятел,— мовив Уа.

Обоє весело засміялися й знову голосно загукали:

— Улло! Ніздре! Ао!

Потім вони посідали й стали чекати. Курру заснув, і Балла віднесла його до куреня. Звідти повернулася з берестяним козубком. У ньому були стиглі ягоди жовтої морошки. Обоє посідали біля вогнища й заходились їсти. Та ось ворухнулось листя вільхи: це повернулися чоловіки.

— Гукали? — спитав Улла.

Уа розповів про свою удачу. Треба негайно йти.

Мисливці захопили дві жердини й швидко рушили туди, де лежали вбиті росомаха та олениця.

Уа йшов попереду, решта мисливців — за ним. Дійшли... Уа збентежено зупинився: там, де лежали туші оленя та унди, було порожньо.

Ніздря нахилився, розглядаючи прим'яту траву.

— Вурр! — сказав він.

Трава прим'ята смужкою. Нею тягнули щось важке.

— Сюди тягнув! — промовив Ніздря.— Ситий був. Хотів заховати.

Під корінням поваленої ялини лежала купа гілля та листя.

— Тут! —сказав Ніздря.

Він поворушив у купі списом. Під хмизом лежала оленяча туша. Поряд, на землі, відбиток широкої ведмежої лапи.

Ведмідь був ситий. У оленихи він з'їв лише вим'я. Решту заховав на той випадок, коли з'явиться апетит.

Мисливці не стали шукати росомаху. Вони знали, що вурр не жартуватиме. Якщо застане тут — їм буде погано.

Швидко розпороли оленячу шкуру й ножами відрізали обидва задні окісти. Всього не донесеш, та й з ведмедем краще поділитися. Коли все було готове, Ніздря зірвав травинку і облизав язиком. Потім присів навпочіпки й поклав травинку на ведмежий слід.

— Будь здоровий, господарю! — промовив він ласкаво. — Ми твої гості! Ми діти твоєї сестри. Ми зняли шкуру й приготували тобі тушу. Не шукай нас. Ми пішли далеко. За річки та озера, за ліси і болота...

Нашвидкуруч прикидали м'ясо хмизом і поквапливо рушили до річки зі своєю здобиччю. Нараз Ао зупинився:

— Кричать!

Усі завмерли на місці. За мить по водяній гладіні виразно долинув здалеку розпачливий жіночий крик.

— Кричать! Кличуть! Тривога!

Кинувши м'ясо під кущ ліщини, мисливці вихором подалися до стійбища.