Мисливці на мамонтів

КІНЕЦЬ УЛЛИ

Вожак трубив і шаленів у ямі, мов ураган. Ледве вдалося йому звестися на ноги. Колоди, що провалилися разом з ним, тріщали, як сірники, під його ногами. Хоботом він жбурляв хмиз і пісок і намагався стати дибки, але величезні дуги його бивнів врізалися в краї пастки й заважали йому ще більше, ніж гостра колода, що розпорола йому черево. Мисливці зчинили неймовірний галас. Велетень був у полоні, але й у полоні він був страшний!

В голову звіра полетіли списи й каміння. Полонений люто затрубив, шерсть у нього на загривку настовбурчилась, білки очей налилися кров'ю.

Уа набрав піску й жбурнув хуммі в очі. Улла теж набрав у жменю піску й виліз на піщану купу, ближче до звіра. Раптом пісок під ним поїхав, купа обвалилася, і Улла ковзнув на самий край ями. Величезним хоботом страховисько скинуло його на дно.

Жіночий вереск розітнув повітря. Мисливці відсахнулись і на мить завмерли від жаху. Долинув несамовитий крик Улли. Потім крик враз урвався, і Уллині ребра затріщали під важкою ступнею мамонта.

Юрба опам'яталась, і нова хвиля криків, верещання і ревіння пролунали в лісі. 3нову полетіли списи й каміння. Уа зірвав свою торбину, набив її піском і сипнув у морду хуммі.

Хумма заплющив очі і більше не піднімав важких повік. Тепер він тільки люто ревів і мотав хоботом.

Старий хумма сконав другого дня. Затоптав він і нещасного Уллу і слоненя.

Прудкі гінці прибігли кликати жінок та дітей на бенкет. Балла байдуже вислухала звістку про смерть Улли. Відтоді як Улла пішов восени, а Балла повернулася в зимову землянку, вона не вважала Уллу за свого чоловіка. Жінка не могла забути, що Улла показав себе як боягуз і від чаклуна її врятували інші. Уа, цей сміливий хлопчик, перший кинувся на страшного Куолу, а її чоловік не міг подолати заячої полохливості перед чаклуном.

Разом з дітьми та літніми жителями на чолі з Каху жінки Чорнобурих рушили до пастки. Це було схоже на справжнє переселення, бо йшли з мішками і домашнім начинням. Біля забитого хумми збиралися жити довго, бо їжі мало вистачити на багато днів. До того ж до пастки може потрапити нова здобич.

Коло мамонта виросло тимчасове стійбище, викопали мисливські землянки. Червоні і Чорнобурі Лисиці уживалися завжди дружно, вони були добрими сусідами й належали до тих родів, що брали між собою шлюби. Жінки вибирали собі з сусіднього селища чоловіків, а мисливці — дружин.

І цього разу м'ясо вбитого хумми їли разом. Тільки шкура і бивні переходили у власність до тих, хто робив пастку.