Мисливці на мамонтів

ЩО СТАЛОСЯ ЗА ЦЕЙ ЧАС У СЕЛИЩІ

Коли Червоні Лисиці з дружинами пішли з селища, Чорнобурі зраділи. Вони гадали, що втікачі пішли до Червоних. Куолу більше не гніватиметься на Чорнобурих.

Чаклун прийшов через два дні. Кричав, вимагав Канду, погрожував наслати лихий вітер. Йому показали порожні курені втікачів і сказали:

— Вони пішли до Червоних Лисиць.

За кілька днів Куолу з'явився до Червоних. Він був у чаклунському вбранні: у вишитій строкатими шкурками шубі, хутряному ковпаку, в намисті.

Повернувся звідти лютіший за вовка. До селища Чорнобурих підступив він як чорна хмара.

Чорнобурі обдурили його. Він їм цього не забуде. Вони знатимуть, як обдурювати Куолу. Полаявшись, він жбурнув палицю в Каху і каменем розбив обличчя дідові Фао. Далі перейшов через яр і на очах у всіх махав на селище хутряним ковпаком, обшитим звіриними хвостами.

Всі зрозуміли: Куолу наганяє лихий вітер. У тому вітрі отрута, лють, чаклунстпо!

Чорнобурі поховалися по своїх норах. Суворо заборонили дітям виходити. Сиділи навколо вогнища зіщулившись, втягнувши голови в плечі. Понакривали голови хутряними мішками, позаплющували очі, боялися дихати, ворушитись і розмовляти. Так просиділи вони, охоплені жахом, кілька годин, поки закінчився запас палива і вогнища в землянках почали гаснути.

Тоді хоч-не-хоч старші матері обережно почали виглядати назовні. Чаклуна вже не було.

Перед землянкою Каху яскраво палало багаття, і сама вона разом з трьома сестрами-бабусями з палаючою гілкою ялівцю обходила селище. Вона курила навколо запашним хвойним димком. Коли догоряла одна гілка, бабусі подавали їй нову, запалюючи її од багаття чи смолоскипа, що його ніс за ними Фао.

Каху бубоніла чарівницькі слова. Ніс її низько нависав над запалими губами, а губи швидко ворушились і шамкали заклинання.

Турботи Матері матерів трохи заспокоїли жителів селища, але тривога все ще не минала. Та й справді, ніхто не знав, що переможе: чи добре чаклунство Каху, чи лиха ворожба Куолу.

І треба ж було такому статися: три доби після того дув південний вітер. Він приніс жарке повітря, незліченні хмари комарів та набридливої мошви. Ні вдень ні вночі вони не давали спокою.

Вітер гнав по річці чорні брижі, крутив у повітрі листям.

Він дув від стійбища Куолу, і цього було досить, щоб Чорнобурі сприйняли його як прояв ворожих дій та сили заклинань чаклуна.

Все складалося на користь Куолу.

З теплим вітром прилетіли маздоки. Вони мучать людей, вони наводять на них хвороби і саму смерть. Чаклун нацьковує їх на своїх ворогів. Маздоки накидаються на нутрощі, смокчуть серце, гризуть голову, ломлять суглоби.

Цього разу Куолу випустив «маздоків живота». Маздоки нападали на старого й малого. Не щадили нікого: ні жінок, ні мисливців, ні дітей.

Померли два діди і одна бабуся. Зліг старий Фао. В рудої Уамми захворіла друга дитина. В полюванні теж дуже не щастило. Не видно було ні оленів, ні диких коней. В лісі зникли зубри й тури.

— Перемагає Куолу.

Мисливці занепали духом:

— Чаклун перешкоджає полюванню!

На довершення всього занедужала Каху. Це вже була справжня погибель. Якщо Куолу дужчий за Матір матерів, то де вже шукати захисту? Хворий Фао послав покликати дідів та мисливців.

— Погано! Куолу згубить усе стійбище,— говорив він.— Нехай мисливці одведуть йому наймолодших жінок.

Того ж дня ціле посольство — всі мисливці й жінки — пішло до Куолу з подарунками просити пощади. Куолу зловтішався: Чорнобурі визнали його владу! Він довго бундючився, гнав від себе, плював на подарунки, кидав на землю намисто. Нарешті змилувався: надів намисто й прийняв подарунки. Намисто йому сподобалося. Він усміхнувся, але, одразу ж схаменувшись, насупився й сказав:

— Прийду бенкетувати. Миритися будемо.

Мисливці три дні вибивалися з сил, поки вполювали сайгу і двох зубрят.

Куолу прийшов з усіма дружинами. Тепер він перша особа: що йому забагнеться, те й буде! Три дні жер м'ясо, знущався над усіма, бив дітей, збиткувався над мисливцями, ображав хвору Каху. На четвертий день наказав чоловікам іти й шукати втікачів. Дізнатися, де ховаються Канда і Балла, і негайно сповістити йому.

Пошуки були марні: мисливці поверталися ні з чим. Куолу шаленів і знову посилав шукати. Нарешті повернулися двоє і принесли важливу звістку.

У стійбищі Лісових Їжаків їм розповіли, що бачили людей на тому березі річки саме тоді, коли зникли Канда, Балла і Цакку зі своїми чоловіками. Люди йшли низьким берегом. їх було багато: п'ять пальців і два. Чотири мисливці і три жінки. Одна несла за спиною дитину. Простували туди, звідки тече Велика річка. Йшли надвечір, ховалися за кущі, певно, боялися, що їх побачать.

Вранці Їжаки перебралися на той берег. Хотіли довідатися, що за люди, але нічого не дізнались. Відтоді минуло багато днів. Місяць народився і вмер, знову народився і знову вмер. Так говорили їжаки.

Другого дня Куолу відібрав вісім найсильніших мисливців і вирушив на пошуки Канди і Баллу.

Каллі розповідав:

— Канда не боїться Куолу. Коли він схопив її біля вогнища, вона зірвала з нього ковпак і подряпала йому щоку. На стоянці він наказав прив'язати Канду до дерева. Коли Куолу підходить до неї, вона плює на нього й щирить зуби, як вовк. Куолу боїться її.

В цей час голосний сміх перервав розповідь Каллі. Ао весело стрибав на місці, плескав у долоні і, наче дитина, захлинався від радості:

— Канда! Канда! — вигукував він, і його ноги вибивали веселий танок.

Ніздря долонею затиснув йому рота й сердито зашипів:

— Мовчи! Почують!

— Канда не боїться! — сміявся Ао.— Вона їла серце хумми там, біля Великої криги.

— Всі їли! — додав Уа.— Куолу нічого нам не заподіє.

— І наша Мати матерів Ло сильніша за вашу Каху,— додав Вовча Ніздря.— Вона нам допоможе.

Каллі аж сяяв. Ао дістав статуетку Ло й поклав на землю. Всі Червоні Лисиці стали пошепки благати покровительку їхнього роду допомогти їм врятувати жінок.

— Тепер ходімо! —сказав Ніздря.

І всі шестеро почали спускатися з кручі.

В таборі всі спали; спали і вартові біля прив'язаних жінок. Із кущів тихо вийшов Каллі і наблизився до Куолу, який дрімав.

— Балла прийшла,— прошепотів він на вухо чаклунові.

Поміж двома кущами верболозу стояла й усміхалася Балла. Чаклун підвівся з землі й пішов до Балли. А вона, сміючись, відступала в кущі. Зненацька дужий удар по голові збив чаклуна з ніг. Це Уа вдарив його важким кийком. Куолу впав, але одразу ж підвівся. Він вихопив з-за паска кістяний ніж, схожий на веретено, і кинувся на юнака. Та в цю мить Ао і Вовча Ніздря з двох боків загнали в нього списи, і чаклун упав навзнак. Улла осторонь із жахом дивився на мовчазний поєдинок.

Що ж тепер буде? Відсохнуть руки у Вовчої Ніздрі, Уа, Каллі та Ао?

Ні! Руки не відсохли, і чаклунська сила нікого не вразила. Куолу був мертвий!

Каллі збудив Чорнобурих.

Все сталося так швидко, що ніхто нічого не чув. Улла і Ао кинулися розв'язувати полонянок. Балла схопила свого голодного Курру, який кілька годин висів у мішку на дереві.

Чорнобурі протирали очі. Вони спочатку нічого не могли втямити. А коли зрозуміли й побачили, що Куолу лежить і не дихає, почали кричати й сміятися. Всі раділи, немов з них звалилася кам'яна гора. Більше чаклун не мучитиме їх!

Вовча Ніздря наказав кидати у багаття сухі гілки.

Незабаром полум'я знялося високим снопом. Золоті іскри злітали вгору до самих верхівок ялин.

Чаклуна не можна було залишити, щоб він лежав, не можна ховати, як інших. За повір'ям, його тінь протягом року так само небезпечна, як і чаклун. Лише вогонь міг знешкодити його.

Коли вогнище розгорілось, Уа з Вовчою Ніздрею підняли чаклуна під руки й понесли до вогню. Тінь чаклуна тяглася за ним по траві. Вона була ще жива. Вона тріпотіла й ворушилася! Куолу жбурнули в саму середину багаття й закидали сухим хмизом.

Потім Каллі захоплено розповідав усім: він добре бачив, як тінь Куолу спалахнула, наче суха трава. Чаклун згорів разом зі своєю тінню.

Вітер підхопив дим і поніс його до Великої криги. Мисливці все кидали й кидали у вогонь гілки, а вогонь цілу ніч гоготів до верхівок ялин.

Коли зійшло сонце, від чаклуна лишився тільки попіл. Попіл кинули в річку, і вода понесла його вниз.

Червоні Лисиці і Чорнобурі довго сиділи навколо багаття.