Необхідність кардинального рішення


Начальник радянської розвідки двічі перечитав шифровку полковника Ісаєва, відомого як «Штірліц» лише одному своєму помічникові, з яким він починав роботу в ДПУ ще з Берзінем і Пузицьким; роздратовано відсунув від себе червону папку, в якій йому принесли повідомлення, і, знявши трубку кремлівського телефону, спитав:

— Що там мудрує «Дев'ятий»?

— Він не вміє мудрувати, він просто повідомляє все, що зібрав.

— Товариш Сталін вимагає точних даних, а що мені йому доповідати? Мені здається, ви навіть не уявляєте, як може закінчитися гра «Дев'ятого». А зараз потрібні точні дані…

З цим він і поїхав у Кремль.

— Ну й що ви хочете мені всім цим довести? — повільно запитав Сталін. — Я не до кінця розумію, що передає ця ваша людина? Або вона наштовхує нас на те, щоб ми зробили новий, ще жорсткіший демарш проти Рузвельта, або натякає на необхідність нашого контакту з гітлерівськими бандитами. Чи не можна запропонувати вашій людині прибути до Москви…

— Перейти лінію фронту зараз неможливо.

Повернувшись до себе, начальник розвідки хотів був уже написати телеграму, зміст якої зводився до того, щоб Ісаєв постарався повернутися додому, але, ознайомившись з його останньою інформацією з Берліна, прийняв рішення прямо протилежне першому: апарат уміє коригувати обставини надійніше за всі параграфи і вказівки.

— Мабуть, — сказав начальник розвідки своєму помічникові, — дні Ісаєва лічені, але він знав, на що йшов, погодившись повернутися в Берлін. Продовжуємо гру — хоч це й жорстоко. Оскільки хтось весь час лякає нас, даючи нам змогу через Ісаєва дізнаватися про факт сепаратних переговорів з союзниками, — ми злякаємося. Ми дуже злякаємося… Нехай служби уважно продумають тексти майбутніх шифровок, які ми надсилатимемо до Берліна. Якщо Ісаєв зрозуміє наш хід, він відповість так, як уже одного разу було. Я маю на увазі його пасаж про переказ грошей на його рахунки… Однак, — він повільно закурив, важко затягся, — краще, щоб він не зрозумів… Так, саме так, генерале… За всім тим, що розігрується в Берні, Стокгольмі і в Любеку, стоїть життя мільйонів…

— Готувати спецповідомлення для товариша Сталіна?

Начальник розвідки підвівся з-за столу, походив по кабінету, посміхнувся, тільки він один знав чому, і нарешті відповів:

— Чи пан чи пропав — двічі не вмирати.

— Поки що почекаємо? — спитав помічник.

— Навпаки, зробіть це якнайшвидше.

— Ну, й що це нам дасть? — запитав Сталін, прочитавши сторінку, яку підготував начальник розвідки. — Нічого це нам не дасть, а противникові — якщо вами грають, а не ви ними граєте — дасть багато чого. Черчілль ураз може роздути справу про нашу невірність, про те, що не вони, а ми вступаємо в переговори з Берліном… Ні, я думаю, це непотрібна затія… Повідомте вашого полковника, щоб він повертався на Батьківщину, тут ми його й послухаємо.

— Якщо в Берліні одержать таку телеграму і він наважиться тікати, він загине.

— Чому? — Сталін знизав плечима. — Жуков стоїть за сто двадцять кілометрів від Берліна, цілком можна втекти.

— Гестапо, мабуть, читає наші телеграми. А в своїх телеграмах наша людина почала свою гру, не чекаючи наказу… Він у становищі надзвичайному… Гестапо, мабуть, хоче використати його як канал дезінформації… А може, і найдостовірнішої інформації…

— Я не вмію розуміти двозначні відповіді, — глухо сказав Сталін і тяжко закашлявся. — Або дезінформація, гра, хитрість, або безумовно достовірна інформація. Цей ваш полковник зможе напевне відповісти: грають нацисти чи дають достовірну інформацію? Або — або?

Начальник розвідки відразу збагнув, що саме це роздратоване запитання Сталіна дає йому змогу добитися того, до чого Верховний Головнокомандуючий був готовий — це абсолютно очевидно — відмовити йому. Тому він відповів негайно:

— Я переконаний, що таку відповідь ми від нього одержимо.

— І ви можете поручитися перед Державним Комітетом Оборони, що це буде абсолютно точна відповідь?

Начальник розвідки на якусь мить запнувся, розуміючи, яку він бере на себе відповідальність, але, будучи професіоналом, одним із тих небагатьох, хто лишився живим з часів Дзержинського, він розумів, які величезні можливості на майбутнє дає йому гра, почата гестапо й розгадана — на самому початку — радянською розвідкою. Тому він відповів, пильно подивившись в очі Сталіну:

— Я беру на себе всю відповідальність.

— Не ви, а я, — закінчив Сталін. — Мені треба буде прийняти політичне рішення на підставі ваших матеріалів. Те, що вам забудеться історією, мені — ніколи.

Як тільки начальник розвідки вийшов, Сталін зразу ж подзвонив по ВЧ Жукову й Рокоссовському. З Жуковим у нього були складні стосунки, а Рокоссовського він любив, а втім, забороняв собі признаватися в тому, що в сутності цієї любові було й почуття провини. Попросивши Рокоссовського так само, як і Жукова, спішно вилетіти до Москви, він сказав йому.

— Я почастую вас справжнім карським шашликом, бо ви ж тепер на європейській кухні, а вона — прісна. Я завжди потерпаю від цього — несмачно готують.

Першого він прийняв Жукова.

Розповівши про факт переговорів західних союзників з нацистами, Сталін запитав:

— Як вам здається, Жуков, чи можливе мирне протистояння англо-американців з німцями в Берліні?

— Солдати Ейзенхауера і Монтгомері не зможуть з'єднатися з нацистами, товаришу Сталін, це протиприродно; хімічні реакції можливі тільки серед тих реактивів, які мають елементи поєднання…

— Черчілль, який перший проголосив хрестовий похід проти нашої країни у вісімнадцятому, не має, таким чином, нічого спільного з Гітлером у своєму ставленні до Рад?

— Я маю на увазі солдатів…

— А кому солдати підлягають? Це добре, що серце ваше пом'якшало, але війна ще не кінчилась… Словом, я думаю, що зараз вирішальне слово за армією, треба ввійти у Берлін першими, і якнайшвидше… Зможемо?

— Зможемо, товаришу Сталін.

— Тобто армія зараз має прийняти головне політичне рішення, утвердити статус-кво, взяти Берлін і, зламавши опір фашистів, продиктувати їм умови беззастережної капітуляції… Але ввесь цей час із заходу йтимуть англо-американці, не зустрічаючи опору, по гарних трасах — Гітлер думав про війну заздалегідь, будував автостради…

— Черчілль знає, що вам відомо про сепаратні переговори, товаришу Сталін?

Сталін не любив, коли йому ставили такі прямі запитання, тому відповів коротко:

— Він знає те, що йому належить знати… Хочете Першотравень зустріти біля рейхстагу? Якщо хочете, думаю, тил зробить усе, щоб допомогти вам… Та й світові від цього буде легше в майбутньому: лише довівши свою силу, можна вимагати достойної поваги з боку політиків…

Уважно слухаючи Сталіна, Жуков раптом чітко побачив обличчя маршала Тухачевського, його довгасті, мов у оленя, очі, коли той викладав у Наркоматі оборони свою концепцію танкових атак сильними моторизованими з'єднаннями. І йому здалося, що він чує голос його: «Тільки довівши фашистам нашу силу, озброївши Червону Армію досконалою науковою доктриною, що базується на передовій техніці середини двадцятого століття, ми зробимо війну неможливою, бо гітлерівці бояться тільки одного — монолітної сили, що їм протистоїть; вони, ніби грифи, злітаються на запах крові: нацисти відчули Франко, вони побачили розлад між комуністами, анархістами й центристами — ось вам удар по Іспанії; поваги від Гітлера не діждешся, він надто ненавидить нас, але страх перед нашою силою стримає його від агресії…»

…Сталін походив по кабінету, зупинився біля вікна, замислено спитав, ніби й не чекаючи відповіді Жукова:

— Цікаво було б до кінця зрозуміти логіку Гітлера та його оточення… Чому вони піддаються арміям західних союзників? Чому не хочуть бодай пальцем поворухнути, щоб хоч якось стабілізувати фронт на Рейні? А можуть, цілком можуть. На що сподіваються, перекидаючи свої війська з заходу на Одер? Навіть коли вони зберуть у Берліні мільйон солдатів, невже Гітлер всерйоз думає, що це зупинить пас? А коли не Гітлер, то хто думає саме так серед його найближчих співробітників? Чи це спроба затримати нас до того моменту, поки англо-американці ввійдуть у Берлін перші? Питання престижу, а не змови?

Він обернувся до Жукова, повільно обійшов великий стіл, на якому панував суворий порядок — журнали «Новий мир», «Знамя» і «Звезда» з різноколірними закладками лежали купкою; так само акуратно лежали нові книжки. Зупинився біля свого стільця з високою спинкою, але не сів, тільки стиха запитав:

— Коли наші війська остаточно підготуються до наступу? Коли зможемо почати штурм Берліна?

Жуков відповів, що план штурму Берліна опрацьований у його штабі, наступ Першого Білоруського фронту може початися не пізніше як через два тижні, маршал Конєв теж буде готовий до цього строку.

— Але, — закінчив Жуков, — війська Рокоссовського, судячи з усього, затримаються, щоб остаточно ліквідувати противника в районі Данціга і Гдині до половини квітня і не зможуть почати наступ одночасно з нами…

Сталін знову походив по кабінету, потім повернувся до столу, пихнув люлькою й сказав:

— Що ж, доведеться почати операцію, не чекаючи дій фронту Рокоссовського… Конче потрібне кардинальне рішення…


Загрузка...