Наказано вижити

Удар Червоної Армії. Наслідки — ІІ

Тріщало…

Війська Жукова, прорвавши оборону на Зеєловських висотах, просувалися до приміської частини Берліна; армії Конєва йшли з півдня; готувався до удару з півночі Рокоссовський…

21 квітня конференція в бункері Гітлера йшла, як завжди, — грунтовно й неквапливо; обстановку доповідали Кейтель і Кребс; їхні повідомлення були вичерпно точні, ілюструвалися чорними й червоними клинами, які нанесли на карти штабні офіцери.

Гітлер сидів у кріслі з відсутнім поглядом, зрідка кивав головою, раз по раз притримував правою рукою тремтячу ліву; та коли Кребс почав доповідати про бої, що точилися на південь і на північ від Берліна, Гітлер підняв руку, немовби захищаючись від когось невидимого:

— Де генерал Штайнер? Де його танки? Де його дивізії? Чому він досі не відкинув полчищ росіян?!

— У нього немає сил для цього, — стомлено відповів Кребс— Росіяни перевищують нас по всіх позиціях не менш як у чотири-п'ять разів, мій фюрер!

— Де армія Венка?

— Його війська неспроможні щось зробити, мій фюрер!

— Ідіть усі, — сказав Гітлер, звертаючись до штабних офіцерів. — Борман, Кейтель, Йодль, Кребс, Бургдорф, залиштесь…

Він почекав, поки генерали й офіцери вийшли, подивився на Бормана завмерлим, холодним поглядом, потім стукнув правою рукою по столу й закричав зривистим, але — колишнім — сильним, владним голосом:

— Мене оточили зрадники! Низькі боягузи в генеральських погонах зрадили мою справу! Немає негіднішої нації, ніж та, яка не може зустріти труднощі віч-на-віч! Коли я вів мас від перемоги до перемоги, ви аплодували мені! Ви надсилали мені зведення, з яких невблаганно видно було, що наша могутність сильна як ніколи! А тепер виявляється, що ми слабші за росіян у п'ять разів!? Ви — мерзенні боягузи! Чому ви не казали мені правди?! Коли я дав вам право засумніватися у моїй лояльності по відношенню до тих, хто повставав проти моєї точки зору?! Я завжди чекав дискусії, и прагнув до зіткнення різних точок зору! Але ви мовчали! Або ж підривали бомби під моїм столом! Ви можете залишити Берлін негайно, якщо боїтесь опинитися в російському котлі! Я залишаюся тут! А якщо війну ми програли, то я покінчу з собою! Ви вільні!

Мовчання було відчутне, важке…. Тріщало.

Йодль зробив крок уперед, відкашлявся, заговорив спокійно:

— Фюрер, ваша відповідальність перед нацією не дозволяє вам залишатися тут. Ви повинні зараз же, не гаючи ні хвилини, їхати в Альпійську фортецю й очолити битву за весь рейх з неприступного Берхтесгадена. На півдні рейху і на півночі досить військ, які готові продовжувати битву. Армія й народ вірні вам, як завжди. Ми закликаємо вас жити в ім'я перемоги.

Гітлер розчулено подивився на Кейтеля і Йодля, подався уперед, усміхаючись, але Борман випередив його:

— Панове, рішення фюрера остаточне й не підлягає коректуванню. Ми, ті, хто був з ним завжди, залишаємося разом з ним. Ми чекаємо, що ви — в тому разі, коли вирішите піти в Альпійський редут, — доб'єтеся перелому битви.

Гітлер швидко, несподівано для його тремтячого тіла, обернувся до Бормана:

— Нехай сюди негайно переселиться Геббельс з дружиною й дітьми… Скажіть, щоб для них приготували кімнати поряд з моїми пілотами й кухнею, дітей треба добре годувати — молоді організми якраз у порі свого змужніння…

— Так, мій фюрер, — Борман схилив голову, — я негайно зв’яжусь з рейхсміністром. — Він подивився на генералів розуміючим поглядом: «мовляв, залиште нас самих», а тим, хто не знав, що робити, допоміг словом: — Дякую вам, панове, ви вільні, перерва…

Коли вони залишилися самі, Гітлер, дивно усміхаючись, запитав:

— А де ваша сім'я, Борман? Я хочу, щоб ваша мила дружина з дітьми поселилася разом з вами… Якщо мало місця, я віддам вам одну з моїх віталень… Запросіть їх сюди негайно, мій друже.

— Я вже зробив це, — легко збрехав Борман. — Вони виїхали. Я молю бога, щоб вони встигли проскочити в Берлін, мій фюрер…

(Ще тиждень тому він попередив дружину, щоб вона з дітьми залишила мюнхенський дім і сховалася в горах; дружину він не любив і був щасливий, що живе від неї окремо, але до дітей був прив'язаний; вона добре їх доглядала, тому Борман її терпів, не влаштував автокатастрофи.)

…Через годину Борман оголосив указ фюрера, в якому говорилося, що фельдмаршал Кейтель має негайно виїхати в армію Венка. Він повинен передати генералу особистий наказ Гітлера атакувати Берлін у напрямку на південний захід від Потсдама.

Генерал Йодль відправляється в армію Штейнера, щоб організувати атаку по деблокаді Берліна в районі на північ від Оранієнбурга.

Грос-адмірал Деніц збирає всі сили рейху на узбережжі, щоб подати допомогу Берліну, який бореться.

Геббельс, як комісар оборони столиці, робить усе, щоб мобілізувати внутрішні ресурси міста в його протистоянні більшовицьким полчищам.

Рейхсмаршал Герінг очолює всі сили рейху на півдні, щоб мобілізувати їх для продовження битви.

Рейхсфюрер Гіммлер виконує ідентичне завдання на півночі.

Текст цього наказу фюрера було негайно відправлено в штаб Герінга полковнику Хуберу (саме тій людині, з якою останні дні працював помічник рейхслейтера Цандер).

Цандер додав кілька несуттєвих слів, щось подібне до особистого послання Хуберу, тоді як для ад'ютанта Герінга вони означали наказ діяти, тиснути на рейхсмаршала, лякати його Гіммлером, наполягати на необхідності вжити своїх, істинно солдатських заходів, адже він, Герінг, герой першої світової війни; кому, як не йому, проявити мужність зараз, у дні, коли фюрер став фікцією, безсилою маріонеткою и руках «мерзенного Бормана і фанатика Геббельса»…

…Рівно через двадцять чотири години після того, як в Оберзальцберг пішла ця шифровка Цандера, в рейхсканцелярії прийняли радіограму від Герінга, в якій говорилося, що він, рейхсмаршал, чекає підтвердження від фюрера, що декрет від 29 червня 1941 року набрав сили, в якому він — у разі виникнення кризової ситуації — проголошується наступником Гітлера. «Оскільки фюрер, як глава держави, позбавлений у Берліні свободи вчинків, я згоден прийняти на себе важкий тягар влади».

Штандартенфюреру Цандеру подзвонили з бункера через двадцять п'ять секунд після того, як повідомлення розшифрували й надрукували в п'яти примірниках: для фюрера, Бормана, Геббельса, Кейтеля і полковника фон Белова, що був координатором серед посланників відомств при ставці.

Через три хвилини про телеграму доповіли Борману.

Той витяг із сейфа папір, який заздалегідь надрукував під його диктовку Цандер ще позавчора ввечері, і пішов до Гітлера.

— Фюрер, — сказав Борман, прикидаючись переляканим, — скоїлося страшне: вас зрадив Герінг.

Гітлер не зразу збагнув, про що сказав Борман: він читав листи Вагнера, роблячи помітки на полях кольоровими олівцями; саме зараз він підкреслював ті абзаци, у яких композитор описував про свою втечу до Швейцарії після придушення революції в Німеччині, свій відчай перших днів і надію на те, що все зміниться, бо дух часу прагне творити те нове, що об'єднує націю.

Він здивовано подивився на Бормана, потім лише усвідомив смисл сказаного, трохи підвівся в кріслі і, обіпершись на бильця, вигукнув:

— Не смійте! Замовкніть, Борман! Я наказую вам — не смійте!

— Мій фюрер, — спроквола повторив Борман, і в голосі ного не було звичних заспокійливих ноток, — вас зрадив Герінг, ось текст його ультиматуму, прошу ознайомитися з ним і підписати наказ, в якому ви віддаєте його під юрисдикцію військово-польового суду з наказом розстріляти зрадника!

— Ви не смієте так говорити, — зламавшись, жалібно попросив Гітлер. — Це провокація ворогів… Герман був зі мною з перших днів; ви жорстокі, Борман, він мені завжди казав, які ви жорстокі…

— Дозвольте мені в такому разі піти? — так само неквапливо спитав Борман, поклавши на столик, біля книжки Вагнера, телеграму Герінга й проект наказу про його розжалування.

— Сядьте, — сказав Гітлер. — Як вам не соромно? Чи є у вас серце? Чи замість нього у ваших грудях камінь?

— Моє серце розірване любов'ю до вас, фюрер, я живу багато років з невтішним болем у серці…

Гітлер прочитав телеграму двічі, відклав текст, здивувався;

— Але я не бачу в його словах зради, Борман… Він вимагає відповіді, перш ніж оголосити себе наступником…

Борман підвівся, вклонився Гітлеру, пішов до дверей.

— Почекайте! — вигукнув Гітлер, і в голосі його пролунав відчай. — Ви не згодні зі мною?

— Фюрер, дитина завжди трагічно реагує, коли батьки занадто добрі до старшого сина, жорстокого егоїста, прощаючи йому все що завгодно, і несправедливі до молодшого — покірного й люблячого.

— Що все це означає, Борман?! Поясніть мені, я втратив можливість розуміти…

— Коли б я сказав вам: «Фюрер, ви не можете більше керувати роботою партії, я даю вам добу для того, щоб ви добровільно передали мені функції вождя», як би ви поставились до такого пасажу?

— Герінг! — тихо сказав Гітлер, прочитавши ще раз текст телеграми. — Герман, якого я двічі виводив з-під партійного суду за його потяг до розкошів і вільностей в особистому житті… Людина, яка завжди була поряд, добрий, довірливий брат з обличчям гладіатора і серцем дитини… Герінг! — Гітлер зірвався на крик, ніби відчуваючи, яка вигідна зараз Борману істерика. — Брудний кабан! Зрадник! Мерзенний сластолюбець! Людина, розкладена розкішшю й багатством, погрузла в ненажерливій жадобі до наживи! Я проклинаю той день, коли зустрів його!.. Я…

— Там усе написано. — Борман кивнув на аркуш паперу, що його заздалегідь надрукував Цандер — Потрібний ваш підпис…

— Ні, — сказав Гітлер, прочитавши проект наказу. — Я не підпишу цього. Складіть документ у тому розумінні, що Герінг звернувся до мене з проханням позбавити його звання рейхсмаршала, президента рейхстагу, прем'єра Пруссії, фюрера чотирирічного плану розвитку національного господарства і мого наступника у зв'язку з виявленими ознаками серцевої недостатності… Нація повинна вірити в те, що всі ми єдині, як і раніше…

Однак через сім хвилин після того, як цей наказ Гітлера було обнародувано, в Берхтесгаден пішла телеграма Бормана гаулейтеру Фішлю і бригадефюреру Брусу:

«У зв'язку з тим, що фюрер позбавив Герінга звання рейхсмаршала і командуючого люфтваффе, його потрібно арештувати, хоч би де він перебував, і утримувати під охороною до особливого розпорядження про його подальшу долю».

А в цей час Герінг уже вирушив до штабу американської дивізії, командир якої вишикував почесний парад для зустрічі другої людини рейху, наступника, рейхсмаршала і солдата.

Його машину встигли оточити есесівці, що охороняли архіви НСДАП; наказ, підписаний Борманом, виявився для них вищим за особу колишнього рейхсмаршала, якому вони ще хвилину тому, до одержання паперу, підкорилися б з радістю, але, оскільки «порядок понад усе», слово того, що стояв на одну лише щаблину вище, виявилося сильнішим за здоровий глузд: вони готові були розтерзати Герінга за першим же словом з підвалу.