Наказано вижити

Трагічне й прекрасне вміння зрозуміти правду (12 квітня 1945 року)

Одержавши докладний меморандум Гопкінса про останні акції ВСС, умить зрозумівши, які вузли генерал Донован опускав у своїх повідомленнях, яких деталей торкався мимохідь, про що зовсім не писав, немовби того, що було, й не було зовсім, Рузвельт попросив свого ад'ютанта з ВМФ принести папку, де зберігалося листування із Сталіним, і відклав ті телеграми, які були пов'язані з операцією «Санрайз».

Президент прочитав свої послання й відповіді російського маршала двічі, знову перебіг очима записку Донована про переговори Аллена Даллеса з обергрупенфюрером СС Карлом Вольфом, перегорнув меморандум, який склав і з цього питання друг і радник Гаррі Гопкінс, і раптом відчув, як запалали щоки.

«Немов брав без дозволу апельсинове варення в бабусі, — подумав Рузвельт. — Його зберігали для різдвяного чаю, а я ласував ним у листопаді, і це побачили, і я тоді вперше прикро почервонів від сорому…»

— В мене страшенно стомилися очі… якщо вам не важко, прочитайте мені, будь ласка, все листування з Дядьком Джо, — попросив Рузвельт ад'ютанта. — Я хочу зрозуміти загальний стиль діалогу. Інакше мені буде нелегко написати телеграму російському лідерові, в якій буде, зафіксовано не тільки моє нинішнє ставлення до факту переговорів, але якоюсь мірою і вибачення за ту недостойну поведінку, яку дозволили собі — мабуть, через непорозуміння — наші люди в Берні і тут, у штабі Донована.

Ад'ютант надів окуляри і став читати — голосно, монотонно (Рузвельт завжди просив читати саме так, побоювався емоцій, які надають слову зовсім іншого смислу; якщо слухати передвиборні промови республіканського суперника Дью, то здавалося, його вустами говорить сама Правда, але варто прочитати промову, і можна було тільки диву даватися: абсолютна порожнеча, ніяких думок, бухгалтерський звіт, складений до того ж людиною, не дуже й чистою на руку).

— «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту… — прочитав ад'ютант і відкашлявся. — Я розібрався з питанням, яке Ви поставили переді мною в листі… і впевнився, що Радянський Уряд не міг дати іншої відповіді після того, як радянським представникам було відмовлено взяти участь у переговорах в Берні з німцями про можливість капітуляції німецьких військ і відкриття фронту англо-американським військам у Північній Італії.

Я не тільки не проти, а навпаки, цілком стою за те, щоб використати випадки розвалу в німецьких арміях і прискорити їхню капітуляцію на тій чи іншій ділянці фронту, заохотити їх у справі відкриття фронту союзним військам.

Але я згоден на переговори з ворогом у такій справі тільки в тому разі, якщо ці переговори не приведуть до полегшення становища ворога, коли буде виключена для німців можливість маневрувати й використовувати ці переговори для перекидання військ на інші ділянки фронту, і насамперед на радянський фронт.

Тільки з метою створення такої гарантії Радянський Уряд визнав необхідною участь представників Радянського військового командування в таких переговорах з ворогом, де б вони не відбувалися — в Берні чи Казерті. Я не розумію, чому відмовлено представникам Радянського командування взяти участь у цих переговорах і чим вони могли б перешкодити представникам союзного командування.

Повинен довести до Вашого відома, що німці вже використали переговори з командуванням союзників і встигли за цей період перекинути з Північної Італії три дивізії на радянський фронт.

Завдання погоджених операцій з ударом на німців із заходу, з півдня і зі сходу, яке було проголошено на Кримській конференції, полягає в тому, щоб прикувати війська противника до місця їх перебування і не дати противникові змоги маневрувати, перекидати війська в потрібному йому напрямку. Це завдання виконується Радянським командуванням. Це завдання порушується фельдмаршалом Александером. Ця обставина нернує Радянське командування, створює грунт для недовір'я.

«Як військова людина, — пишете Ви мені, — Ви зрозумієте, що необхідно швидко діяти, щоб не пропустити можливості. Так само стояла б справа в тому разі, якби до Вашого генерала під Кенігсбергом чи Данцігом противник звернувся з білим прапором». На жаль, аналогія тут не підходить. Німецькі війська під Кенігсбергом чи Данцігом оточені. Якщо вони здадуться в полон, то вони зроблять це для того, щоб урятуватися від смерті, але вони не можуть відкрити фронт радянським військам, бо фронт пішов від них далеко на захід, на Одер. Зовсім інше становище в німецьких військ у Північній Італії. Вони не оточені, і їм не загрожує знищення. Якщо німці в Північній Італії, незважаючи на це, все-таки добиваються переговорів, щоб здатися в полон і відкрити фронт союзним військам, то це означає, що в них є якась інша, серйозніша мета, котра стосується долі Німеччини.

Мушу Вам сказати, що коли б на Східному фронті десь на Одері створилися аналогічні умови можливості капітуляції німців і відкриття фронту радянським військам, я неодмінно й негайно повідомив би про це англо-американське військове командування і попросив би його прислати своїх представників для участі в переговорах, бо в союзників у таких випадках не повинно бути секретів один від одного».

— Далі, — попросив Рузвельт.

— «Особисто і строго Секретно для маршала Сталіна від президента Рузвельта… Мені здається, що в процесі обміну посланнями між нами відносно можливих майбутніх переговорів з німцями про капітуляцію їхніх збройних сил в Італії, незважаючи на те, що між нами обома є згода з усіх неповних принципів, навколо цієї справи створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я.

Ніяких переговорів про капітуляцію не було, і якщо будуть якісь переговори, то вони провадитимуться в Кайерті і тільки в присутності Ваших представників. Хоча спроба, яку зроблено в Берні з метою організації цих переговорів, виявилася марною, маршалу Александеру доручено тримати Вас у курсі цієї справи.

Я змушений повторити, що єдиною метою зустрічі в Берні було встановлення контакту з компетентними німецькими офіцерами, а не проведення переговорів будь-якого роду.

Не може бути й мови про те, щоб вести переговори з німцями так, аби це дало їм змогу перекинути кудись свої сили з італійського фронту. Коли й провадитимуться якісь переговори, то вони відбуватимуться на основі беззастережної капітуляції. Що стосується відсутності наступальних операцій союзників в Італії, то це аж ніяк не є наслідком якихось надій на угоду з німцями. Фактично перерва в наступальних операціях в Італії останнім часом пояснюється головним чином тим, що недавно перекинуто війська союзників — британських і канадських дивізій — з цього фронту у Францію. Зараз проводиться підготовка до початку наступу на італійському фронті приблизно 10 квітня. Та, хоч ми й сподіваємося на успіх, розмах цієї операції буде обмежений через недостатню кількість сил, що є в розпорядженні Александера. Він має 17 боєздатних дивізій, а проти нього діють 24 німецькі дивізії. Ми хочемо зробити все, що дозволять нам наші наявні ресурси, аби тільки перешкодити будь-якому перекиданню німецьких військ, зосереджених тепер в Італії.

Я вважаю, що Ваші відомості про час перекидання німецьких військ з Італії помилкові. Згідно з достовірними даними, які є в нас, три німецькі дивізії виїхали з Італії після 1 січня цього року, причому дві з них перекинуто на Східний фронт. Перекидання останньої з цих трьох дивізій почалося приблизно 25 лютого, тобто більше ніж за два тижні до того, як будь-хто почув про якусь можливість капітуляції. Тому цілком ясно, що звернення німецьких агентів у Берні мало місце після того, коли вже почалося останнє перекидання військ, і воно аж ніяк не могло вплинути на це перекидання.

Все це виникло в результаті ініціативи одного німецького офіцера, який нібито близький до Гіммлера, причому, звичайно, цілком імовірно, що єдина мета, якої він добивається, полягає в тому, щоб посіяти підозру і недовір'я між союзниками. У нас немає ніяких підстав дати йому змогу досягти успіхів у цій справі. Я сподіваюсь, що вищенаведений ясний виклад нинішнього становища і моїх намірів розсіє ті побоювання, які Ви висловили у Вашому посланні…»

— Вищого генерала СС Донован назвав мені «німецьким офіцером», — сказав Рузвельт. — І я йому повірив. І виявився в очах Дядька Джо брехуном… Сором… Будь ласка, далі…

— «Від маршала Сталіна президенту Рузвельту… Одержав Ваше послання про переговори в Берні.

Ви абсолютно праві, що в зв'язку з історією про переговори англо-американського командування з німецьким командуванням десь у Берні чи в іншому місці «створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я».

Ви запевняєте, що ніяких переговорів не було ще. Треба думати, що Вас не інформували повністю. Що стосується моїх військових колег, то вони, на підставі наявних у нас даних, не сумніваються в тому, що переговори були і вони закінчилися угодою з німцями, внаслідок чого німецький командуючий на Західному фронті маршал Кессельрінг погодився відкрити фронт і пропустити на схід англо-американські війська, а англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я.

Я гадаю, що мої колеги близькі до істини. В іншому разі був би незрозумілий той факт, що англо-американці відмовилися допустити в Берн представників Радянського командування для участі в переговорах з німцями.

Мені незрозуміле також мовчання англійців, які полишили на Вас листування зі мною з цього неприємного питання, а самі й досі мовчать, хоч відомо, що ініціатива у всій цій історії з переговорами в Берні належить англійцям.

Я розумію, що відомі плюси для англо-американських військ є в результаті цих сепаратних переговорів у Берні чи десь в іншому місці, бо англо-американські війська дістають змогу просуватися в глиб Німеччини майже без будь-якого опору з боку німців, але навіщо треба було приховувати це від росіян і чому не попередили про це своїх союзників — росіян?

І от виходить, що в дану хвилину німці на Західному фронті на ділі припинили війну проти Англії й Америки. У той же час німці продовжують війну з Росією — з союзницею Англії і США.

Звичайно, така ситуація аж ніяк не може служити справі збереження й зміцнення довір'я між нашими країнами.

Я вже писав Вам у попередньому посланні і вважаю за потрібне повторити тут, що я особисто і мої колеги ні в якому разі не пішли б на такий ризикований крок, усвідомлюючи, що хвилинна вигода, хоч би яка вона була, блідне перед принциповою вигодою збереження й зміцнення довір'я між союзниками».

— Він, на жаль, правий, — сказав Рузвельт. — Хвилинна вигода адвокатських фірм братів Даллесів і Донована торпедує те, чого я добивався всі ці роки, — довір'я Дядька Джо… Далі, будь ласка…

— Ви стомилися? — запитав ад'ютант.

— О ні, ні, що ви… Я жду…

— «Особисто й строго секретно для маршала Сталіна від Президента Рузвельта… Я був здивований, коли одержав Ваше послання, у якому є твердження, що угода, укладена між фельдмаршалом Александером і Кессельрінгом у Берні, дала змогу «пропустити на схід англо-американські війська, й англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я».

В моїх попередніх посланнях Вам з приводу спроб, зроблених у Берні з метою організації наради для обговорення капітуляції німецьких військ в Італії, я повідомляв Вас, що: 1) у Берні не провадилося ніяких переговорів; 2) ця зустріч взагалі не мала політичного характеру; 3) на випадок будь-якої капітуляції ворожої армії в Італії не матиме місця порушення нашого погодженого принципу беззастережної капітуляції; 4) вітатиметься присутність радянських офіцерів на будь-якій зустрічі, яка може бути організована для обговорення капітуляції.

В інтересах наших спільних воєнних зусиль проти Німеччини, які зараз відкривають блискучу перспективу швидких успіхів у справі розпаду німецьких військ, я повинен, як і раніше, припускати, що Ви маєте таке ж високе довір'я до моєї чесності й надійності, яке я завжди мав до Вашої чесності й надійності.

Я також повністю оцінюю ту роль, яку зіграла Ваша армія, давши змогу збройним силам, що перебувають під командуванням генерала Ейзенхауера, форсувати Рейн, а також той вплив, який зроблять в подальшому дії Ваших військ на остаточний крах німецького опору нашим спільним ударам.

Я повністю довіряю генералу Ейзенхауеру і впевнений, що він, звичайно, інформував би мене, перш ніж починати будь-які переговори з німцями. Йому доручено вимагати, і він вимагатиме беззастережної капітуляції тих ворожих військ, які можуть зазнати поразки на його фронті. Наше просування на Західному фронті є результатом воєнних дій. Швидкість цього просування пояснюється головним чином страшним ударом наших військово-повітряних сил, який привів до зруйнування німецьких комунікацій, а також тим, що Ейзенхауеру вдалося підірвати сили основної маси німецьких військ на Західному фронті в той час, коли вони ще були на захід від Рейну.

Я певен, що в Берні ніколи не провадилося ніяких переговорів, і вважаю, що відомості, які у Вас є про це, мабуть, виходять з німецьких джерел, котрі вперто намагалися внести розлад між нами, щоб хоч трохи уникнути відповідальності за вчинені ними воєнні злочини. Коли така мета була у Вольфа, то Ваше послання доводить, що він домігся деякого успіху.

Будучи переконаний у тому, що Ви впевнені в моїй особистій надійності і в моїй рішучості добитися разом з Вами беззастережної капітуляції нацистів, я здивований, що Радянський Уряд, мабуть, прислухався до думки про те, що я почав домовлятися з ворогом, не діставши спочатку Вашої повної згоди.

Нарешті, я хотів би сказати, що коли б саме в момент перемоги, яка тепер уже близька, подібні підозри, подібна відсутність довіри завдали шкоди всій справі після колосальних жертв — людських і матеріальних, то це було б однією з найбільших трагедій в історії.

Відверто кажучи, я не можу не відчувати крайнього обурення щодо Ваших інформаторів, хоч би хто вони були, в зв'язку з таким негідним, неправильним описуванням моїх дій або дій моїх довірених підлеглих».

— Ви відчуваєте незручність? — спитав Рузвельт. — Ви розумієте, в яке становище мене поставили? Далі…

— «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту…

1. У моєму посланні… мова йде не про чесність і надійність. Я ніколи не сумнівався у Вашій чесності й надійності, так само як і в чесності і надійності пана Черчілля. Я маю на увазі, що в ході листування між нами з'ясувалася різниця в поглядах на те, що може дозволити собі союзник щодо другого союзника і чого він не повинен дозволяти собі. Ми, росіяни, думаємо, що в нинішній обстановці на фронтах, коли ворог стоїть перед неминучістю капітуляції, при будь-якій зустрічі з німцями з питань капітуляції представників одного з союзників повинна бути забезпечена участь у цій зустрічі представників другого союзника. Принаймні це безумовно необхідно, коли цей союзник добивається участі в такій зустрічі. Американці ж і англійці думають інакше, вважаючи російську точку зору неправильною. Виходячи з цього, вони позбавили росіян права взяти участь у зустрічі з німцями в Швейцарії. Я вже писав Вам і вважаю не зайвим повторити, що росіяни при аналогічному становищі ні в якому разі не позбавили б американців і англійців права взяти участь у такій зустрічі. Я вважаю і вважатиму російську точку зору єдино правильною, бо вона виключає будь-яку можливість взаємних підозр і не дає противнику можливості сіяти між нами недовір'я.

2. Важко погодитися з тим, що відсутність опору з боку німців на Західному фронті пояснюється лише тим, що їх розбили. У німців є на Східному фронті 147 дивізій. Вони могли, не завдаючи шкоди своїй справі, зняти із Східного Фронту 15–20 дивізій і перекинути їх на допомогу своїм військам на Західному фронті. Однак німці цього не зробили і не роблять. Вони продовжують розлючено битися з росіянами за якусь маловідому станцію Земляницю в Чехословаччині, котра їм так потрібна, як мертвому кадило, але без будь-якого опору здають такі важливі міста в центрі Німеччини, як Оснабрюк, Мангейм, Кассель. Погодьтеся, що така поведінка німців є більш ніж дивною і незрозумілою.

3. Що стосується моїх інформаторів, то, запевняю Вас, це дуже чесні й скромні люди, які виконують свої обов'язки акуратно і не мають наміру образити когось. Цих людей ми не раз перевіряли на ділі. Судіть самі. В лютому цього року генерал Маршалл дав ряд важливих повідомлень Генеральному Штабу радянських військ, де він на підставі наявних у нього даних попереджав росіян, що в березні місяці буде два серйозних контрудари німців на Східному фронті, один з них буде направлено з Померанії на Торн, а другий — з району Моравська Острава на Лодзь. Але насправді виявилось, що головний удар німців готувався і був здійснений не в назначених вище районах, а в зовсім іншому районі, а саме в районі озера Балатон, на південний захід від Будапешта. Як відомо тепер, у цьому районі німці зібрали до 35 дивізій, в тому числі 11 танкових дивізій. Це був один з найсерйозніших ударів за час війни з такою великою концентрацією військових сил. Маршалу Толбухіну вдалося уникнути катастрофи і потім розбити німців ущент, між іншим, тому, що мої інформатори розкрили, правда з деяким запізненням, цей план головного удару німців і негайно попередили про нього маршала Толбухіна. Таким чином, я мав нагоду ще раз переконатися в акуратності й обізнаності радянських інформаторів.

Для Вашого орієнтування в цьому питанні додаю листа Начальника Генерального Штабу Червоної Армії генерала армії Антонова на ім'я генерал-майора Діна».

— Цього листа також читати? — запитав ад'ютант.

— Читайте, будь ласка, — відповів Рузвельт.

— Яка безсоромність, — тихо сказав Рузвельт. — Вузьколоба користь і традиційна нелюбов до росіян може стати — на певному етапі — детонатором вибуху… Мені соромно за тих, кому я вірив… Мені совісно, що я обривав Гопкінса, коли той говорив, що мені брешуть… Будь ласка, запишіть текст… Дві крапки, лапки:

Крапка, — закінчив Рузвельт. — Лапки закрити. Це все, що я поки що можу зробити. Але це тільки початок. Росіяни, думаю, мене зрозуміють… Поставте дату: дванадцяте квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року…

… Це був останній документ, підписаний Франкліном Делано Рузвельтом.