Наказано вижити

Інформація для роздумів — VI (Знову директор ФБР Джон Едгар Гувер)

…Через півроку після того, як Гувер у двадцятому році блискуче провів ніч «довгих ножів» проти лівих, у Чікаго, розжареному й душному — дощів не було вже три тижні, сонце пекло нещадно, астрологи, яких після закінчення війни розплодилося тьма-тьмуща, пророкували кінець світу й планетні зіткнення, — зібрався з'їзд республіканців, що мав висунути свого кандидата на посаду президента.

Ставили в основному на мультимільйонера Вільяма Томпсона — той піднявся на мідеплавильних заводах, тісно зв'язаний з армією, сталеливарною промисловістю й банками Моргана, — однак побоювались, що демократи почнуть кампанію протесту, бо можливий кандидат очолював місію Червоного Хреста в Росії і цілком відкрито при цьому виявляв, що зняв із свого поточного рахунку понад мільйон доларів, перетворивши їх не на ліки й продовольство, а в зброю для білого руху.

Дискусії в штабі партії були гарячі, час минав, а рішення не приймали; голова Хейс намагався примирити різні течії, але не міг; Томпсона провалили (спрацював незримий вплив групи Рокфеллера).

Вночі, напередодні заключного засідання з'їзду, було зібрано засідання мозкового й політичного центрів штабу; групу Моргана представляли сенатор Генрі Кеббот Лодж і Джеймс Водсворт; власник газети «Чікаго Трибюн» Маккормік захищав інтереси «Інтернешнл харвестр компані»; ку-клукс-клан здійснював свій вагомий вплив через сенатора Уотсона з Індіани. Саме цієї ночі на вузьку нараду запросили директора й видавця «Харвіс Віклі» Джорджа Харві, який славився вмінням з генія зробити йолопа, а справжнісінького ідіота показати великим мислителем.

— Творення починається з розкутості уяви, — казав він своїм репортерам. — Придумайте статтю, а вже потім підганяйте під неї людину, факт, країну, історію, чорта, місяць — це ваше право, нехай тільки задумка служить моїй справі. У свій час я придумав Вудро Вільсона, і він став президентом. Я перший зрозумів необхідність перевороту в Бразілії, придумав його, і він відбувся. Отак, хлопці: сміливість, розкутість і впевненість у перемозі! Все інше я оплачу, шпарте вперед, і — головне — не оглядатись.

Харві приїхав у Чікаго з Вашінгтона, де він зустрівся в Джоном Едгаром Гувером увечері; розмовляли дві години; обговорювали можливих кандидатів; Харві ставив швидкі, різкі запитання; Гувер відповідав обачливо; він не вважав за потрібне відкривати всі свої карти — те, що він тепер почав вести досьє не тільки на лівих, але й на сенаторів та конгресменів, було його особистою таємницею, про це не знав навіть міністр.

— Слухайте, Джон, — сказав нарешті Харві, — не треба зі мною в кота й мишку гратися. Я здогадуюсь, як багато ви знаєте; мені буде прикро за вас, якщо ви не підкажете, хто з можливих претендентів на пост президента замазаний: якщо нашу людину товктимуть пикою об стіл після того, як за неї проголосує республіканська партія, вам стане важко жити, я вам обіцяю це з усією відповідальністю.

Гувер тоді відповів:

— Я не з полохливих, Джордж. Я піддаюсь на ласку, грубість робить мене впертим.

— Якщо ми пройдемо в Білий дім, я обіцяю вам підтримку нового президента і повну свободу дій на благо Америки.

— Це — тепліше, — посміхнувся Гувер. — Я не радив би вам ставити на можливого кандидата Елберта Хері. Нехай він президент спостережної ради концерну «ЮС стіл корпорейшн», нехай він дорого коштує, але його не люблять: в юності, в коледжі, його били за те, що він кривдив дівчат… Не ставте на губернатора Лоудена — на нього покотять бочку, бо його хлопці необережно працювали з тими, хто тримає підпільну торгівлю алкоголем, він — на мушці преси. Шукайте темну конячку, інакше демократи поб'ють вас.

— Вам, особисто вам, вигідно, щоб перемогла сірість? — напитав Харві.

— Так, — одразу ж відповів Гувер. — Ви — розумний, з нами немає потреби хитрувати. Мені вигідна сірість, тому що мені двадцять шість і я хочу «стати на ноги», а це можна зробити тільки тоді, коли над тобою стоять непоказні люди; яскравий президент не простить мені — мене, бо я дуже добре знаю собі ціну.

…О першій ночі, після запеклих сутичок у величезному номері готелю «Блекстон», де жив голова партії Хейс, секретарям було наказано спішно розшукати того сенатора з Огайо, який вимагав для Америки не героїв, а цілителів. Це був Уоррен Гардінг, високий, ставний, красивий, одягнений так, як подобалось американкам, простодушний і відкритий — що ж іще треба Америці!

Коли Гардінга привели в номер, Харві, не підводячись з крісла, потер стомлене обличчя жорсткою п'ятірнею (лишились густо-червоні смуги — нерви ні к чорту, пора кидати цю виснажливу роботу «творця президентів»: хоч і добре оплачується, але забирає всі сили), закурив сигару й спитав:

— Містер Гардінг, я бачу, ви п'яні. Скажіть чесно: ви спроможні відповідати на наші запитання чи хочете годинку відпочити?

— Містер Харві, я народився на півдні, тому вмію пити. Мені легше відповідати вам, коли я під мухою, я тоді розмовляю сміливіше, перестаю боятися ваших зміїних колючок, я знаю, який ви дока у своєму ділі, ось так.

— Змія не колеться, вона — жалить, — зауважив Харві. — Та якщо ви стаєте сміливим після того, як добре хильнете, тоді скажіть нам: коли ми зараз висунемо вашу кандидатуру на пост президента, хто зможе вдарити вас, спіймати на чомусь і скомпрометувати так, щоб разом з вами провалилася партія?

— Я чистий, — відповів Гардінг упалим голосом, надто вже несподіваним було все те, що відбувалось. — Ніхто не иможе мене вдарити чи ославити, я — чистий.

…У березні двадцять першого року Гардінг став президентом.

Колишній заступник міністра військово-морського флоту США Франклін Делано Рузвельт, якого виставляли демократи на пост віце-президента, привітав суперника один з перших.

Голова республіканської партії Хейс дістав пост міністра пошт; міністром фінансів став мільярдер Меллон, який представляв інтереси сталеливарних, алюмінієвих, вугільних та нафтових корпорацій; міністерство торгівлі очолював колишній директор «АРА» Герберт Гувер; міністром юстиції став найближчий друг президента Харрі Догерті.

Сівши в Білий дім, Гардінг одразу проголосив свою зовнішньополітичну концепцію: «Америка насамперед». З приводу внутрішньополітичної стратегії новий президент вважав за краще відмовчатися, заявивши: «Нам треба по-справжньому відродити релігію. Біблія— моя настільна книга».

Меллон вніс уточнення, запровадивши закон про скасування податку з надприбутків:

— Ініціативна людина може добитися всього, якщо тільки закони й податки не калічать її ініціативу.

Фінансисти почали качати з платників податків гроші; а Гардінг розважався; у Білому домі, на другому поверсі, щоночі збиралися його друзі на чолі з новим охоронцем законності Догерті; дим стояв коромислом; на світанку президент виїжджав із своєї резиденції «подихати свіжим повітрям» — для нього наймали номер у готелі, там чекала подруга, мати його незаконної дочки.

Агентура доповідала про нічні витівки президента Джону Едгару Гуверу; начальник відділу інформації складав донесення в свій особистий сейф, який зберігав дома; Догерті його справами не цікавився; відтоді як новий міністр призначив своїм «спеціальним помічником» Джесса Сміта, вся «політична частина» юридичного відомства країни перейшла — як і обіцяв напередодні виборів Харві — повністю до рук Гувера.

Але в будь-якій країні політика не може бути не пов'язана з економікою.

Джон Едгар Гувер знав усе про те, що витворяв полковник Чарлз Фобс, якого запросив новий президент на пост начальника «управління допомоги ветеранам війни». Він купував у бізнесменів цеглу, скло, дерево для госпіталів за неймовірно високу ціну — гроші ж не свої, державні, — а продавав ці дефіцитні товари будівельникам за центи; різницю ділив з тими, хто купував. Директор будівельної фірми «Джекобс енд Барвік» Джеймс Барвік продав Фобсу мастику для підлоги; уряд заплатив за неї сімдесят тисяч доларів. Цієї мастики вистачило б для будівельних потреб «управління допомоги ветеранам війни» на сто років. Друзі з фірми «Томпсон енд Келлі» придбали у Фобса ліків та бинтів на півмільйона доларів, а справжня ціна цих товарів — як підрахували експерти Джона Едгара Гувера — становила понад шість мільйонів доларів; різницю поділили; вино лилося рікою; дівчата з мюзик-холів танцювали на столах; гули від душі.

Міністр внутрішніх справ Фолл продав паливному магнатоні Догені нафтоносні резерви військово-морського флоту США; хабар, який одержав міністр, обчислювався в чотириста тисяч доларів.

Міністр юстиції Догерті працював розумніше: контакти з підпільним світом торговців наркотиками й алкоголем здійснював його «спеціальний помічник» Джесс Сміт; операції по припиненню розпочатих кримінальних справ і торгівлю помилуваннями курирував ад'ютант Сміта, агент міністерства юстиції Гастон Мілс; він передав нагору сім мільйонів; хабарі менші за п'ятдесят тисяч не приймались.

За три місяці Джесс Сміт пропустив через свої руки тридцять мільйонів доларів.

І в цей час ударив грім: боячись, що його викриють, вийшов у відставку міністр внутрішніх справ Фолл; полковника Фобса віддали до суду; преса розпочала скандал.

Джесс Сміт прийшов до Догерті:

— Гаррі, — сказав він, — треба рвати зв'язки, мені здасться, за нами стежать.

— Хто? — поцікавився Догерті. — Хто може стежити в цій країні за міністром юстиції? Хто підпише наказ встановити спостереження? Хто дозволить допитувати свідків? Хто санкціонує початок справи? Я? — Він розсміявся. — Навряд. Хоч я й п'ю кожного ранку «бладі Мері», але гарячки в мене поки що немає…

— Гаррі, — сказав Сміт, — я став боятися самого себе.

— Джесс, — докірливо зітхнув міністр Догерті, — я тебе не впізнаю.

— Краще я піду, Гаррі… Мені вистачить на те, щоб забезпечити щасливе життя навіть праправнукам, я більше не можу бути в ділі, зрозумій…

— Ми разом прийшли сюди, ми разом звідси й підемо. Іншого виходу в тебе немає, затям собі це. Я прощаю друзям усе що завгодно, нехай вони навіть пересплять з моєю найкоханішою подружкою, але я не прощаю дезертирства, це — як постріл у спину. Ти зрозумів мене?

— Я тебе зрозумів, але й ти постарайся мене зрозуміти, Гаррі. Не ти, а я беру гроші в тих, за ким ідуть наші ж шпики. Не ти, а я гасаю по місту, перш ніж покласти ці гроші в банк. Не ти, а я потію, поки касир перелічує купюри, бо я весь час думаю про те, що гроші ці можуть бути мічені, і задзвенить пронизливий дзвінок, і вибіжать поліцейські, і схоплять мене… Гаррі, мені було так добре, коли я держав свій магазин, відпусти мене, Гаррі…

— Іди й проспись, Джесс, — відповів Догерті й ласкаво поплескав свого помічника по потилиці. — У тебе поганий вигляд, відпочинь, Джесс…

Джесса Сміта знайшли в номері готелю з головою, розтрощеною кулею восьмого калібру; кольт валявся біля радіатора опалення.

Поки вбивали його друга, Догерті цілу ніч пиячив у Білому домі; веселилися своєю командою; алібі було абсолютне.

Вранці він виступив із заявою для преси:

— У Джесса був діабет, — сказав Догерті, стримуючи ридання. — Це дуже підступна хвороба… Вона впливає на розум… Вона призвела до самогубства багатьох людей, прекрасних і чистих. Я завжди пам'ятатиму мого ніжного, доброго, довірливого друга Джесса Сміта, це була найблагородніша людина з усіх, з ким мене зводило життя…

Розігрувалося дійство цинічніше й страшніше, ніж його зображали на картинках, списаних з тих бенкетів, які влаштовували сильні світу в часи страшної чуми.

Країна клекотіла, як закупорена каструля на розжареній плиті.

Під час одного з прийомів у Білому домі, куди було запрошено й начальника бюро «особливої інформації» міністерства юстиції Джона Едгара Гувера, віце-президент США Калвін Кулідж, що тримався, як завжди, окремо, спитав молодого юриста:

— Як ви думаєте, хто з сильних правознавців зможе публічно відмести всю ту скандальну інформацію, яку розпускають про адміністрацію деякі газети?

Гувер подивився прямо в очі Куліджу, важко відкашлявся й відповів — запитанням на запитання:

— А ви справді вважаєте, що можна обійтися без публічного розгляду?

…Через кілька тижнів президент, повертаючись з турне по Західному узбережжю, раптово помер в номері готелю «Палас» у Сан-Франціско.

Спочатку в медичному висновку про загибель Гардінга було сказано, що смерть настала через крововилив у мозок; потім висунули нову версію — отруєння крабами, які президент їв на пароплаві.

Але на пароплаві крабів взагалі не було, та й ніхто з тих, хто супроводжував Гардінга, симптомів отруєння не відчував.

У першому урядовому повідомленні говорилося, що раптова смерть настала, коли біля нещасного була тільки його дружина.

Однак незабаром довелося визнати, що поряд з ним був також і його особистий лікар бригадний генерал Чарлз Сойєр.

Справжню причину можна було б з'ясувати, зробивши розтин президента.

Але розтину не зробили.

(А потім, чим голосніше лунали голоси, які вимагали розслідування справжніх причин загибелі президента, тим загадковіше розвивалися події: особистого лікаря президента генерала Сойєра знайшли мертвим у його кабінеті, на віллі Байт Окс Фарм; адвокат Томас Фельдер, якого запросив міністр юстиції Догерті на місце загиблого Джессі Сміта, помер за таємничих обставин після того, як його притягли до судової відповідальності; загадково загинули подільці полковника Фобса й міністра юстиції Догерті — бізнесмен Томпсон і член керівництва республіканською партією Джон Кінг; паливного магната Едварда Догені, який передавав хабарі міністрові внутрішніх справ Фоллу, вбив пострілом з кольта його секретар, якого, в свою чергу, знайшли в сусідній кімнаті мертвим; версія була типова для тієї пори: самогубство.)

Через п'ять годин після смерті Гардінга блідого, аж синього віце-президента Куліджа було приведено до присяги, і він став двадцять дев'ятим президентом США.

Він нікого не замінив в уряді, крім міністра юстиції Догерті.

Він нікого не понизив і не підвищив на посаді, крім Джона Едгара Гувера, якого в двадцять сім років призначив директором Федерального Бюро Розслідувань.

Після того як призначення було затверджено, Кулідж попросив молодого шефа американської контррозвідки в Білий дім і сказав:

— Джон, ви розумієте, що на наступних виборах пашу партію шельмуватимуть ті, хто хоче бачити Америку дестабілізованою. Від вас немало залежить, щоб у країні зберігався спокій. Все те, що сталося з Гардінгом, Догерті й Фоллом, — наслідок змови Комінтерну, хіба не так? У трагедії, що розігралася, видно руку ворога із Східної Європи. Хіба ним так уже й важко пояснити американцям справжні причини трагедії?

Через рік Куліджа переобрали на пост президента США.

Країна, ніби гігантський состав, котилася в прірву.

До того дня, який увійшов в історію як «чорна п'ятниця», лишалося п'ять років, але ті, хто міг бачити й відчувати, бачили й відчували наближення краху, та нічого вдіяти не могли; можновладці не дозволяли говорити про справжні причини кризи, в усьому, як завжди, звинувачували червоних і негрів, Комінтерн і ДПУ.

Обурення народу було неприхованим, Білий дім опинився в стані паралічу і ніяких заходів не вживав, тому Гувер почав таємно збирати досьє на найближче оточення Куліджа: він розумів, що незабаром повинен прийти той, хто наведе порядок.

До зміни караулу він готувався таємно, заздалегідь і з оглядкою.

Джон Гувер тасував імена тих, на кого ставили в Уолл-стріті. Але серед цієї колоди претендентів поки що не було імені Рузвельта.

А коли той прийшов (змінивши Герберта Гувера, який просидів один президентський строк), і назвав кота — котом, і зажадав від ФБР боротьби з організованою злочинністю, а не з міфічною червоною загрозою, Гувер зрозумів: почалося змагання, в якому переможе той, у кого міцніша витримка. Авторитет Рузвельта був такий високий, що про відкриту боротьбу проти нього не могло бути й мови.

Тепер, навесні сорок п'ятого, стало ясно: якщо він і далі буде в Білому домі, то всі ті норми моралі, яким поклонявся Гувер і люди його кола, виявляться девальвованими.

Настав вирішальний час.