Невермур. Випробування Морріґан Кроу

Розділ тринадцятий. Випробувальні Перегони

Літо вичерпало свій час, але відмовлялося здаватись без бою. Останні вихідні серпня принесли до Невермура хвилю спеки, а разом з нею не лише пекельні температури, а й такі ж настрої.

— Будь ласка, можна ми будемо ставитися до цього серйозніше? — роздратовано сказала Морріґан. — До другого випробування лише три дні.

Вона вже годину намагалася поговорити з Юпітером, але, здавалося, його увага розпорошилася через спеку. Він сидів у затіненому куточку Пальмового дворика, пив персикову сангрію та розмахував ручним віялом. Поруч Фенестра приймала сонячні ванни, а Френк тихенько хропів під величезним сомбреро. Цього дня Юпітер зробив вихідний для працівників. Було надто спекотно, щоб працювати, і вони весь ранок сварилися між собою.

Джека, на щастя, ніде не було видно. Морріґан вирішила, що він, напевне, ховається у своїй кімнаті і вчиться грати на віолончелі, чим і займався більшу частину літа — принаймні в той час, коли не проганяв Морріґан із найкращого місця в Димовій залі, або не критикував її манери поведінки за столом під час обіду, або не кидав на неї сердитих поглядів. Морріґан не могла дочекатися, коли він знову поїде до школи і «Девкаліон» знову почне належати їй. Він став особливо самовдоволеним і безцеремонним, коли йому з його шкільними друзями дозволили відвідати ярмарок. Морріґан усе літо чекала, що Юпітер візьме її з собою, але кожного тижня ставалося щось важливіше. Морріґан пропустила весь ярмарок, він закінчився, а наступний мав бути лише через рік. І дівчинка була рада останнім дням літа… навіть якщо це означало, що наближається нове виснажливе випробування.

— Думаєш, йому добре там, унизу? — запитав Юпітер, розліпивши одне сонне око, щоб глянути на Френка. — Він не згорить на купку попелу, правда? Я не знаю, як функціонують карлики-вампіри.

— Вампіри-карлики, — сказала Морріґан. — З ним усе гаразд. Будь ласка, ми можемо зосередитись на Випробувальних Перегонах? Мені потрібен кінь. І він повинен мати не більше ніж чотири ноги — так сказано в правилах.

— Точно.

— І я не можу літати.

— Безумовно, не можеш, — сказав Юпітер, роблячи ковток сангрії. — Кроу — це лише вороняче прізвище.

Морріґан це виводило з рівноваги.

— Ні, я маю на увазі… це в правилах…

— Заспокойся, Моґ, — пирхнув Юпітер. — Я знаю, що написано в правилах: ти не можеш пересуватися на тваринах, які літають. Декілька років тому була страшенна метушня через дракона й пелікана. Від бідолашної пташки залишився тільки попіл через три секунди після зльоту. Хтось переплутав пелікана з феніксом. — Він ліниво всміхнувся Морріґан, але її почуття гумору також випарувалось. — У будь-якому разі, вони багато чого заборонили, і тепер усім буде складніше.

Напередодні посланець привіз правила Випробувальних Перегонів, чим дуже схвилював Морріґан. Вона була шокована, коли зрозуміла, що всі ці тижні жодного разу не думала про це випробування. Можливо, набридлива присутність Джека була не лише прокляттям, а й дарунком долі. Їхні постійні сварки були такі напружені, що в Морріґан не залишалося часу зосереджуватися на думках про майбутнє випробування.

— Отже, — нагадала вона Юпітеру. — Скакун. Чотири лапи або менше.

— Ноги.

— Чотири ноги або менше. Чи міг би Чарлі навчити мене верхової їзди?

— Я не впевнений, що це правильний підхід, Моґ, — сказав Юпітер. Він змахнув рукою набридливу комаху. — Я ніколи не був свідком цього випробування, але чув, що вони досить жорсткі. Тобі потрібне всюдихідне чудовисько. Дай-но мені подумати.

Всюдихідне чудовисько. Що це взагалі могло означати? У цю неймовірну спеку було безглуздо намагатися поговорити з ним серйозно. Морріґан дала волю своїм почуттям, ударивши ногою кущик трави, що ріс із піску.

— Це безнадійно. У чому взагалі сенс Випробувальних Перегонів? Чому для Старійшин важливо, хто виграє перегони? Це тупо.

— М-м-м, так тримати, — спантеличено сказав Юпітер.

Вона здалась і сіла на край невеликого басейну, опустивши ноги у воду. Морріґан витягла з кишені листа від Товариства Дивообраних і перечитала його, мабуть, у сотий раз.

Міс Кроу,

Випробувальні Перегони відбудуться в цю суботу, опівдні, в самому серці Невермура — Старому Місті. Об’єднання рад і гільдій Невермура дало нам дозвіл тимчасово перекрити його вулиці для певності, що публіка не заважатиме події.

Кандидатів, що залишилися, поділено на чотири групи. Ви в групі Західної брами. Будь ласка, повідомте про свою присутність у Старому Місті представників Товариства не пізніше ніж об 11:30 у суботу.

Існують три правила:

1. Кожен кандидат повинен осідлати живого коня. Це може бути будь-яка істота, яку можна використовувати як транспорт і яка має не менше ніж дві і не більше ніж чотири ноги.

2. Летючі істоти суворо заборонені.

3. Кандидати мають бути вдягнені лише в біле.

Будь-який кандидат, спійманий на порушенні цих правил, буде негайно виключений.

У цьому випробуванні успішний кандидат покаже сміливість, наполегливість і вміння стратегічно мислити. Наступні інструкції ви отримаєте безпосередньо перед Випробувальними Перегонами.

З найтеплішими побажаннями

Старійшини Ґ. Квінн, Г. Вонґ і Е. Саґа

Дім Праудфутів

Невермур, ВД

У листі була також мапа. Ідеально кругле й оточене середньовічними мурами, Старе Місто було побудоване найпершим, і в усі боки від нього безладно й органічно розросталася решта Невермура. (Так було за словами Дами Чанди, яка казала, що цікавиться історією міста і завдяки високоповажному лорду Четвергу, який сам історик-аматор, два Різдва тому отримала доступ до Історичного товариства Невермура.)

До Старого Міста було чотири входи: гігантська кам’яна Північна брама, Південна брама, Східна брама і Західна брама, — розташовані, наче стрілки компаса.

Згідно з мапою, площа Відваги розміщувалась у центрі. Морріґан лише пролітала повз площу на Парасольковій залізниці, але запам’ятала, яка вона, — широка й метушлива, заповнена магазинами, ресторанами та людьми.

Площа була розташована на перетині двох вулиць, що ділили Старе Місто вздовж і впоперек. Проспект Легкокрил тягся з півночі на південь: з одного краю стояв Дім Праудфутів, а з іншого — Королівський палац Легкокрил, де жила королева Вільної Держави Каледонія Друга. Ґранд-бульвар перетинав місто зі сходу (починаючись від Священного храму) на захід (закінчуючи Оперою Невермура).

На мапі були й інші позначки: в’язниця Дредмеліс, парламент, посольства, Садове коло (зелені зони, що оточують середмістя), Гоблінська бібліотека і десятки інших. Морріґан намагалася їх запам’ятати про всяк випадок.

— В’язниця Дредмеліс, — шепотіла вона, заплющивши очі, щоб перевірити пам’ять. — Східний квартал — дорога Ріфкін. Парламент — Північний квартал, бульвар Прапорів. Гоблінська бібліотека — Східний квартал… ні, Південний … ні, тобто…

— Західний квартал, дурненька, — почувся млявий голос. Фенестра лежала неподалік на клаптику сонячного світла, лижучи своє хутро довгими, повільними рухами. — Вулиця Мейг’ю. Замовкни.

— Дякую, — пробурмотіла Морріґан.

Вона помітила, що Юпітер краєм ока розглядає Дивокішку, і повернулася, щоб побачити, що його так вразило. Поєднання сонячного світла і слини робило потерте хутро Фен схожим на розтале срібло. Коли вона раптово позіхала, показуючи зуби, її сильні лапи вібрували й переливалися на сонці. Вона справді красива, неохоче визнала Морріґан. Особливою моторошною красою.

— Ви не проти? — запитала Фен з дещо глузливою інтонацією. — Я намагаюся помитися. Зануди.

Прокинувшись у день Випробувальних Перегонів, Морріґан була цілком спокійна. І це тривало десь п’ять секунд, доки вона не згадала, який сьогодні день, і її спокій перетворився на паніку.

Вона все ще й гадки не мала, яку істоту для пересування Юпітер обрав для неї. Останні три дні він провів у дедалі палкіших суперечках з іншими працівниками готелю про переваги поні над верблюдами, про те, чи справді черепаха виграє перегони з зайцем у реальному житті, і чи повинні вони це спробувати про всяк випадок (ідея Френка), і чи вважається страус летючою твариною, адже, незважаючи на те, що він не вміє літати, формально він має крила. Жодна з цих сварок не закінчилась нічим хорошим і жодна не принесла Морріґан полегшення.

Коли вона вилізла з ліжка, двері відчинились, і всередину гордовито зайшла Фенестра. Струснувши масивною головою, вона поклала одяг на крісло.

— Одягни це, — сказала вона. — Нові черевички чекають у коридорі. Марта несе твій сніданок. Через п’ять хвилин будь готова йти і чекай унизу.

Сказавши це, вона просто вийшла з кімнати без жодного «доброго ранку».

— Так, цього ранку я почуваюсь просто супер, Фен, дякую, що запитала, — бурмотіла Морріґан, одягаючи білі штани, які Фен залишила для неї. — Нервуюся? Зовсім трохи. — Вона натягнула сорочку й шкарпетки — все біле, як вимагали правила. — О, дякую за побажання, Фен, ти надто добра. Так, я впевнена, що Випробувальні Перегони пройдуть прекрасно і все не закінчиться тим, що мене втопчуть у землю, заарештують і викинуть із Невермура.

— З ким ви розмовляєте, міс Морріґан? — Марта зі сніданковим візком стояла у дверях. По дорозі в коридор Морріґан схопила грінку, а потім підібрала свої черевики.

— Ні з ким, Марто, — крикнула вона. — Дякую за грінку.

— Щасти, міс. Будьте обережні!

У фойє Юпітер і Фен довго розглядали Морріґан, перш ніж заговорити.

— Вона повинна зав’язати волосся на потилиці, — сказав Юпітер.

— Вона повинна тримати рота на замку, — сказала Фен.

— Вона в одному приміщенні з вами, тому вам не потрібно говорити про неї так, ніби її тут нема, — сказала Морріґан.

— Бачиш, що я маю на увазі? — буркнула Фенестра. — Я не витримаю її в такому вигляді на Перегонах. Я втрачу пильність. — Вона повернулась до Юпітера, і її величезні сірі очі засвітилися надією. — Ми можемо заклеїти їй рота?

— Думаю, Старійшини не схвалюють таких речей.

Морріґан склала руки, раптом почавши щось підозрювати.

— Про що ви говорите?

— Ах, — сказав Юпітер, захоплено потираючи руки. — Я знайшов тобі гідного скакуна.

Коли Морріґан, Юпітер і Фен прибули до Західної брами об одинадцятій, їх зустрів лемент дітей, їхніх наставників і тварин. На столі реєстрації Морріґан і Юпітер повинні були підписати документ, підтверджуючи, що в разі поранень або смерті вони не матимуть претензій до організаторів Перегонів.

— Це дуже заспокоює, — пробурмотіла Морріґан, нашкрябавши своє ім’я. У неї всередині щось перевернулося.

Скакуни, яких обрали деякі кандидати, здивували Морріґан. Більшість із них сиділи верхи на конях або поні, але також вона бачила багато верблюдів, декілька зебр і лам, страуса (ось і відповідь на те запитання), двох величних єдинонорогів і одну велику потворну свиню. Морріґан здивовано відкрила рота і схопила Юпітера за руку, побачивши єдинорогів, — її відчай миттю перейшов у захоплення, — але Юпітер був не вражений.

— Будь уважна з рогатими, — сказав він, стурбовано глянувши на чарівних істот.

Фен була в дивному настрої. За весь шлях на випробування вона не зробила жодного саркастичного зауваження і зараз походжала туди-сюди на коло Західної брами, пильно розглядаючись. Юпітер обережно наблизився до неї.

— Фен? — Вона не звернула на нього уваги. Він трохи підвищив голос. — Фен? Фенні? Фенестра?

Фен щось бурмотіла до себе своїм низьким голосом, а її бурштинові очі звузились. Її увагу привернув великий блискучий носоріг.

— Фен? — нагадав про себе Юпітер, легенько торкнувшись її плеча.

— Він, — сказала кішка, струснувши головою. — Той рогатий роззява зі смішними вухами. Йому не варто ставати на моєму шляху. Йому варто слідкувати за своїм великим гострим носом, інакше я йому влаштую.

— Влаштуєш… що саме? — запитав Юпітер.

— Удар головою. Йому і маленькому дияволу в нього на спині. — Юпітер і Морріґан обмінялися поглядами. Що вселилось у Фен?

— Ти… ти ж розумієш, що цей диявол — дитина? — обережно запитав Юпітер.

Фен сердито буркнула у відповідь і показала однією лапою на маленького хлопчика, що нервово вхопився за віжки поні.

— І цьому також, із його страховиськом.

Юпітер пирснув у долоню, намагаючись замаскувати це під кашель.

— Фен, це поні. Я думаю, ти…

Фен глянула прямо в обличчя Юпітера й відповіла з низьким гарчанням:

— Якщо він і його маленький жирний недокінь будуть цокати копитами десь поруч зі мною, їм кінець. Ясно?

Після цих слів Диво-кішка розігнала юрбу кандидатів, що топталися навколо реєстраційного столу, і почала погрозливо походжати перед ними.

Юпітер напружено всміхнувся Морріґан, яка чекала пояснень, чому Диво-кішка Фен перетворилася на гангстера з тюремного двору.

— Вона… любить змагання, — припустив він. — Повертається до тих днів, коли займалася бойовим мистецтвом.

— Чим?

— О так. Фен була знаменитістю Головних рингових боїв. Три роки поспіль ставала чемпіонкою Вільної Держави, доки їй не довелося кинути через той скандал із сином колишнього прем’єр-міністра.

— Скандал з…

— Він перший почав. І тепер у нього новий ніс, так що ніякої травми, ніякої несправедливості. О, дивись, — тебе кличуть.

Стоячи на стартовій лінії, Морріґан питала себе, якого скакуна Нен Доусон могла знайти для Готорна. (Коли вони бачились востаннє, він переконував її, що планується гепард.) Вона знала, що шукати друга в цьому натовпі нема сенсу — він у групі на Південній брамі.

Проте вона знайшла декого знайомого — людину, яку зовсім не хотіла бачити.

— Серйозно, вони пускають абикого на ці випробування? — голосно сказала Ноель Деверо, тримаючи за віжки красиву гніду кобилу. Вона підійшла до Морріґан і зміряла її поглядом з голови до ніг. — Це все ще називається Товариством Дивообраних? Чи вони змінили назву на Товариство Тупих і Потворних?

Подруга Ноель засміялась, і вона змахнула волосся за плечі, насолоджуючись увагою. Як завжди, її супроводжувала зграя прихильників, окрім подруги з довгою косою. — Морріґан думала, чи пройшла Книжкове Випробування інша дівчинка.

— Цим можна було б пояснити, чому ти ще тут, — сказала Морріґан. Обличчя Ноель почервоніло. Її рука міцніше стиснула віжки кобили.

— Або, можливо, тепер це Нелегальне Товариство, — кинула вона, дивлячись на Морріґан. — І цим можна пояснити, чому ти ще тут.

Усередині Морріґан знову щось перевернулося. Це Ноель і її наставник, огидний Без Чарльтон, наслали інспектора Флінтлока до готелю «Девкаліон». Вона просто знала це. У той момент Морріґан ненавиділа Ноель, справді ненавиділа за те, що та змусила її відчувати страх і відчай. Чи здогадувалася Ноель, яку проблему створила разом із Безом? Що вони поставили б під загрозу життя Морріґан, якби її вислали назад до Джекалфакса? Вона хотіла накинутися, накричати на Ноель, але не могла. Тільки не тут.

— Знаєш, тебе можуть виключити за це, — сказала вона, вказуючи на волосся Ноель.

Ноель, як і всі інші кандидати, мала на собі і в себе все світле — починаючи зі стильних бриджів для верхової їзди кольору слонової кістки й закінчуючи шкіряним сідлом і тростиною. Все, крім маленької золотої стрічки в густому каштановому волоссі. Морріґан розуміла, що це дрібниця, але не могла втриматися.

Але замість того, щоб стурбуватись або витягти її з волосся, Ноель обкрутила стрічку навколо пальця і тепер мала вигляд навіть більш самовдоволений.

— О, це? Невеличке послання Старійшинам. Це ідея містера Чарльтона. Він сказав, це показує, наскільки серйозно я налаштована на перемогу в Перегонах. Хочу, щоб Старійшини знали: я збираюся здобути золото і ми побачимось на секретній вечері.

— Секретній вечері, — сказала Морріґан, насупившись. Це звучало так, наче Ноель зараз розповідає вигадки, щоб покепкувати з неї. — Якій секретній вечері?

Ноель недовірливо захихотіла.

— Твій наставник тобі зовсім нічого не розповідає, правда? Здається, він навіть не хоче, щоб ти перемогла.

Ідучи геть, вона крикнула через плече:

— До речі, оце твій скакун? — Вона показала на свиню, яку раніше бачила Морріґан і яка зараз рилася в землі поблизу, щось для себе шукаючи. — Як мило — ваші морди пасують одна до одної.

Біля Західної брами представниця Товариства Дивообраних піднялася на платформу, щоб звернутися до всіх кандидатів.

— Усі, будь ласка! Ні, залиште скакунів на хвилинку, дякую. Тихо, будь ласка. Тихо! — кричала вона в мегафон. — Тепер слухайте уважно, тому що ви почуєте інструкції лише раз.

Серце Морріґан билося так гучно, що їй здавалося, воно заглушить голос представниці.

— Випробувальні Перегони — це не просто перегони, — сказала жінка глибоким голосом. — Принаймні не зовсім. Це гра в стратегію. Вам потрібна не фінішна пряма, а мета.

Жінка подала сигнал іншому представникові, який розгорнув величезну мапу Старого Міста на дерев’яній підставці. Це була точнісінько така сама карта, як у листі Морріґан, але набагато більша. На ній було кільканадцять кольорових позначок.

Мішені на карті були розкидані по всьому Старому Місту й утворювали дев’ять просторих кіл, схожих на ті, що всередині стовбура дерева. Кожне коло було одного з кольорів веселки. Перше, фіолетове, коло біля зовнішніх мурів було щільно покреслене — мішені мали бути на кожних двадцяти або тридцяти метрах. Але ближче до центру міста їх ставало все менше, і після блакитної, бірюзової, зеленої, жовтої, оранжевої, рожевої та червоної секцій в останній, золотистій, розташованій на площі Відваги, Морріґан нарахувала лише п’ять золотих мішеней прямо в центрі площі.

— Ви будете виконувати ці завдання окремо, — казала жінка з мегафоном. — Ви маєте вдарити по одній — і тільки по одній мішені — долонею, зробіть це впевнено. — Вона продемонструвала. — Як тільки ви вдаряєте по мішені, ви перемагаєте. І проходите до наступного випробування.

Кандидати якось невпевнено забурмотіли між собою. Це все здавалося надто простим. Морріґан чекала на якусь хитрість.

— Але, — продовжила жінка, — в чому питання: по якій саме мішені ви спробуєте вдарити? Залишилось триста кандидатів і тільки сто п’ятдесят мішеней. Ви зробите це з першою ж, яку побачите в зовнішніх колах Старого Міста? Це має сенс — там більше мішеней у простих, доступних місцях.

«Так, — подумала Морріґан. — Звичайно, я піду саме до них!»

Дістатися, вдарити по простій мішені й пройти до наступного випробування. Вона бачила це зі збентежених облич інших кандидатів — чому б не піти до доступніших точок?

— Або, — сказала жінка, — ви можете зробити собі виклик. — Вона широко всміхнулася, вказуючи в центр мапи. — Тут, на площі Відваги, є п’ять золотих мішеней. Якщо ви вдарите по одній з них, то не лише потрапите на третє випробування, а й отримаєте квиток на дуже приватну, дуже особливу подію — секретну вечерю зі Старійшинами в Домі Праудфутів, у самій Залі Старійшин.

Поміж кандидатів прокотилася хвиля захоплення.

— У самій Залі Старійшин? — прошепотів хлопець, який стояв поруч із Морріґан. — Туди пускають тільки членів Товариства!

Морріґан поглянула на Ноель, що стояла попереду. Так от що вона мала на увазі, коли говорила, що збирається здобути золото. Ноель знову обкрутила золоту стрічку навколо пальця з нестерпно самовдоволеним виглядом. «Звідки вона дізналася?» — думала Морріґан. Усіх інших кандидатів, здавалося, ця новина дивує так само. Чому тільки огидна Ноель має особливу інформацію?

Представники підняли руки, благаючи тиші.

— Додатково до п’яти золотих мішеней є ще п’ять, випадково розкиданих по всьому Старому Місту. Та є одна пастка — ці п’ять такі самі, як звичайні кольорові мішені. Це лотерея — ви не дізнаєтесь, що у вас золота мішень, доки по ній не вдарите.

— Як ми зрозуміємо? — крикнула дівчинка з чорним волоссям.

— Зрозумієте.

Хлопець попереду підняв руку і крикнув:

— Чому ми вдягнені в біле?

Представники всміхнулись одне одному.

— Побачите, — сказала жінка з мегафоном. — Тільки десять кандидатів — і їхніх наставників — відвідають секретну вечерю Старійшин. Це унікальна нагода особисто зустрітися зі Старійшинами перед третім і четвертим випробуваннями.

Тепер Морріґан розуміла, чому Ноель націлена на золоті мішені. Якою перевагою це буде на Випробувальному Показі — вже мати зустріч зі Старійшинами і справити враження. Вона була впевнена, що Ноель зачарує їх, зовсім як зграю своїх прихильників. Думка про це викликала в Морріґан нудоту.

Представниця Товариства продовжила:

— Пам’ятайте: ви можете вдарити лише по одній мішені. Чи пройдете ви повз кольорові мішені, не маючи гарантії, що вдарите золоту й отримаєте особливу перевагу? Чи торкнетесь до першої, яку побачите, і точно з’явитесь на наступному випробуванні? Ви амбіційні й готові на ризик? Чи розсудливі і практичні? Скоро дізнаємось. Будь ласка, зберіться на стартовій прямій. Приблизно через п’ять хвилин починаються Випробувальні Перегони.

Нерви Морріґан були вкрай напружені, тому що огидна кандидатка огидного Беза Чарльтона так багато знала про випробування ще до того, як прийшла на нього. Юпітер знав також? Якщо так, чому не розповів їй? У неї в голові пролунали слова Ноель: «Здається, він навіть не хоче, щоб ти перемогла».

Юпітер і Фен підійшли до неї, але часу на запитання не було.

— Моґ, послухай, — сказав Юпітер низьким переконливим голосом, проводячи її до стартової прямої. — Забудь про секретну вечерю. Це не має значення. Просто вдар по мішені й пройди до наступного випробування — не хвилюйся більше ні про що. Пройди повз — Фен, ти теж слухаєш? — пройди повз фіолетові й сині мішені. Там буде хаос: більшість кандидатів підуть до перших мішеней, які побачать, а тобі ж не хочеться застрягнути в цій плутанині. Краще прямуй навпростець Ґранд-бульваром, а потім поверни ліворуч на вулицю Мейг’ю — саме з неї починається зелена зона. Там буде менше мішеней, але набагато менше й конкуренції, якщо дістатись туди швидко. Добре?

Морріґан кивнула. «Прямо Ґранд-бульваром, ліворуч на Мейг’ю». У цю хвилину представник Товариства відвів Юпітера вбік. Він востаннє повернувся до них, беззвучно побажав удачі, і, хоч Морріґан не змогла змусити себе відкрити рота, побоюючись, що з нього випаде серце, вона спромоглась усміхнутися, кивнути й підняти два тремтливі пальці.

Неподалік від неї Ноель також прощалася зі своїм наставником, але Морріґан почула лише слова золото і Родерік («Хто такий Родерік?» — здивувалася вона), після чого до неї нахилилася Фен і заговорила на вухо:

— Тобі не потрібно нічого робити, зрозуміла? Я доставлю нас до мішені, просто приготуйся вдарити по ній, коли скажу. Ти не повинна давати ніяких порад або гальмувати мене — а якщо вдариш мене в боки хоч раз, я сховаю сирі сардини у твоїй кімнаті. Ти ніколи не знайдеш їх, але їхній сморід проникне глибоко в твою шкіру та одяг і вторгнеться у твої сни, доки не доведе до божевілля. Ясно?

— Ясно, — сказала Морріґан.

Великий годинник над Західною брамою рахував удари: залишалося шістдесят секунд. Раптом до Морріґан дійшло, що вона навіть не здогадується, як вилізти на величезну спину Фен.

— Фен, як мені…

Не встигла вона закінчити, як відчула гарячий подих Фен на своїй шиї та лоскіт вусів і хутра Диво-кішки, яка підняла дівчинку вгору гострими жовтими зубами і без жодних зусиль закинула собі на спину. Морріґан спробувала сидіти на ній так, наче на коні, — хоча вона могла тільки здогадуватись, як це робиться, бо ніколи раніше не їздила на коні, — і виявила, що не може знайти ніякої опори. Вона занурила обидві руки в м’яке сіре хутро.

Раптом, коли годинник відраховував останні секунди, її охопила паніка. Вона нахилилася до шиї Фен:

— Фен, а що буде, якщо я впаду?

— Напевно, тебе затопчуть і ти помреш. Так що не падай.

Морріґан ще сильніше вчепилася в хутро і придушила бажання завити.

Фенестра повернулась до неї і вже трохи доброзичливіше сказала:

— Ну добре, якщо потрібно, можеш устромити підбори в мої боки. Це допоможе втримати баланс. І, що б не сталося, не відпускай хутро.

— А що буде, якщо я випадково вирву трохи хутра?

— Як бачиш, у мене його досить. А тепер замовкни, нам час.

Годинник ударив нульову позначку, почувся оглушливий сигнал, і раптом весь світ Морріґан захитався й перетворився на безладний вихор тупоту ніг, лап і копит та підбадьорливі крики наставників у неї за спиною. Підвівши очі, Морріґан зрозуміла, що Юпітер мав рацію: прямо попереду, на мармурових сходах Опери Невермура, була фіолетова мішень завбільшки з голову дівчинки, і половина кандидатів мчала просто до неї. Це обов’язково мало скінчитися жахливим зіткненням, але Морріґан не мала змоги побачити це на власні очі, бо Фенестра вже робила широке коло навколо опери й прямувала до Ґранд-бульвару. Гармидер лишився позаду.

БАЦ!

БАЦ!

БАЦ!

Морріґан обернулася і побачила, як фіолетові мішені вибухали скрізь, де кандидати до них торкалися. Кожна з них випускала хмару яскравої пудри на обличчя й одяг кандидата, фарбуючи його у фіолетовий. Пил, колір і шум заповнили повітря.

Так ось для чого білий одяг. У кінці випробування сто п’ятдесят кандидатів-переможців будуть забарвлені в усі кольори веселки… і будуть сто п’ятдесят чистих, білих сумних діток.

«Але не я, — гнівно подумала Морріґан, нахиляючись до Фенестри. — Я буду зелена».

Вони проминули море фіолетових і синіх мішеней — деякі звисали з дерев і дорожніх знаків, деякі застрягли на стінах низеньких будівель, деякі просто стояли на бруківці — і швидко дістались до бірюзової секції. Тут було складніше знайти мішень, але все ж вони були щедро розсипані довкола.

Фен мчала так швидко, що вони вже залишили половину натовпу позаду, але багато хто наполегливо прямував уперед. Серед них Морріґан з прикрістю побачила Ноель Деверо з лівого боку й, очевидно, заклятих ворогів Фен, носорога і його вершника — з правого. Гніда кобила Ноель летіла зі швидкістю вітру.

Тим часом виявилося, що Фен мала рацію щодо носорога. Він був справжньою проблемою. Він дико мчав і, коли його заносило вбік, не звертав жодної уваги на те, що міг когось збити або влучити в когось своїм небезпечним рогом. Він не просто намагався дістатися до золотої мішені. Він намагався вибити з колії всіх учасників змагання до того, як вони опиняться на площі Відваги.

Це розумно, вирішила Морріґан. Підло, але розумно. Від Східної, Північної та Південної брам до цих мішеней їхали інші кандидати, які могли б опинитися на площі одночасно з ними. Золотих мішеней не вистачить на всіх, і на площі Відваги запанує хаос. Морріґан пораділа, що вони з Фен прямують до зелених.

Але в зеленій секції Фен не загальмувала. Вони не повернули на вулицю Мейг’ю, як казав Юпітер. Натомість стрімко пролетіли далі, до жовтої секції. Мішеней ставало все менше, і вони траплялися все рідше. Якщо вони не вдарять одну з них зараз, скоро все пропустять. Але Фен продовжувала бігти прямо крізь жовті мішені, потім оранжеві і, здавалось, не збиралася зупинятись.

— Фен! — нарешті закричала Морріґан. — Фен, стоп! Куди біжиш?

— До площі Відваги, — крикнула у відповідь Фен. — Ти отримаєш золоту мішень!

Морріґан відчула, як кров відплинула від її обличчя. Про що тільки думає Фенестра? Її охопила жага перемоги, і вона збожеволіла.

— Ні, Фен, Юпітер сказав…

— Юпітер каже багато що. Це все пусте для мене. Тримайся міцно.

Фен перейшла в турбо-режим, граційно петляючи поміж інших кандидатів, що здавалося Морріґан неможливим. Вона перестрибувала через три-чотири голови одночасно, елегантно приземлялася на найменші клаптики землі і, не гаючи ні секунди, здіймалася в повітря знову. Вона була тим самим «всюдихідним чудовиськом», на яке сподівався Юпітер, — їй доступні і дерева, і земля, і стіни будівель. Морріґан відчайдушно сподівалася залишитися живою.

Вона озирнулась і не без радості побачила, що Ноель і її кобила зникли — цілком і повністю, ніби їх поглинув натовп і виплюнув на узбіччя.

У серці Морріґан з’явився крихітний зародок надії. Можливо, Фен права — можливо, вони справді могли б отримати золоту мішень!

Але моторошний носоріг набирав швидкість. Морріґан тепер могла ясно бачити його вершницю і з подивом упізнала її — це була огидна подружка Ноель.

Тільки тепер вона не сміялась, ніби гієна. І не мала самовпевнено-зарозумілого вигляду, як на Книжковому Випробуванні. Вона була… нажахана. Її довга чорна коса наполовину розплелась і маяла на вітрі, вона кричала і безпорадно смикала віжки, втративши контроль над своїм носорогом. Морріґан добре розуміла це відчуття.

На відміну від неї, носоріг був бадьорий і цілеспрямований. Він уже зрозумів, хто його головні конкуренти, і прямував до них, наставивши ріг.

Морріґан щосили смикнула Фен за хутро і заволала їй на вухо єдині два слова, на які могла спромогтись у цей момент:

— Фен! Носоріг!